Характер і форми революцій 40-х рр.. в Центральній та Східній Європі

У середині 40-х рр.. XX ст. в країнах Центральної та Східної Європи прокотилася хвиля революцій. Як і Жовтнева революція в Росії 1917 р., ці революції проходили в екстремальних умовах, викликаних війною, економічної розрухою, різкою поляризацією соціально-політичних сил як усередині цих країн, так і на міжнародній арені. Разом з тим ці революції мають ряд лише їм притаманних рис, які виділяють їх серед інших революцій минулого. Майже скрізь (окрім Німеччини) народно-демократичні революції виросли з антифашистських рухів Опору європейських народів німецькому чи італійського фашизму, встановленню в країнах Центральної та Східної Європи режиму національного та політичного безправ'я, грубого диктату, відкритого економічного грабежу. Боротьба, яку вела переважна частина народів цих країн, була спрямована не тільки проти німецького та італійського фашизму, а й проти антинародних реакційних сил, які співробітничали з нацистськими окупантами.
Спільною для всіх цих революцій була міжнародна обстановка, в якій вони відбувалися. Це нищівної поразки - військове, політичне і моральне - гітлерівської Німеччини та її сателітів у другій світовій війні і вирішальна роль Радянського Союзу у розгромі гітлерівського рейху.
Характерні риси цих революцій визначалися тим, що ще під час війни в усіх країнах Центральної та Східної Європи росли ліві тенденції, зміцнювалися позиції народних, вітчизняних фронтів, а під час перемоги над фашизмом складалася своєрідна громадська коаліція, яка висловлювала конструктивний компроміс між представниками різних політичних сил: робітників, селян, дрібної буржуазії. Утверджувалася антифашистська, народно-демократична політична влада, що має широку соціальну базу, яка певною мірою виступала в якості альтернативи тоталітарної радянської влади.
У Болгарії та Чехословаччини важливими віхами в розвитку революційних подій стали народні збройні повстання в 1944-1945 рр.., Які, однак, не призвели до політичного панування однієї партії. В урядах усіх цих країн певний час були представлені всі соціально-політичні сили, які не скомпрометували себе співпрацею з фашизмом.
Однотипний характеру революційних процесів у Східній Європі в 40-х рр.. не виключає відмінностей у формах революцій, які визначалися конкретною історичною обстановкою в кожній з країн, що склалися там співвідношенням соціально-політичних сил, рівнем їх соціально-економічного та політичного розвитку. В Албанії, приміром, ще сильні були феодальні відносини; високорозвиненої капіталістичної Чехословаччини за рівнем соціально-економічного розвитку поступалися аграрно-промислові Польща та Угорщина чи Болгарія і Румунія з їх відсталою економікою.
На початку другої світової війни встановилася пряма залежність народів цих країн від німецького та італійського фашизму, але форми цієї залежності були також різні: Албанія, Польща, Югославія були окуповані в результаті військового розгрому, Чехія (частина розчленованої Чехословаччини) - в результаті капітуляції, Болгарія, Угорщина, Румунія і Словаччина були перетворені на напівколонії, приєднані до гітлерівської коаліції.
З урахуванням конкретної ситуації ліві сили висували у своїх програмах перший час демократичні завдання та вимоги: у Болгарії - усунення профашистської монархії, створення народно-демократичної держави, проведення аграрної реформи, відновлення народного господарства, покарання і позбавлення економічних позицій іноземних і місцевих фашистів; в Румунії - створення "незалежної суверенної, процвітаючого румунської держави", в Чехословаччині - послідовного проведення демократичної національної революції і вирішення національного питання на основі рівності чехів і словаків та ін Не форсувати перший час "будівництво соціалізму" і партійним керівництвом Радянського Союзу, пов'язаним угодами з союзниками по антифашистської боротьби, які зобов'язували його поважати волю народів, не чинити перешкод організації вільних виборів, діяльності демократично обраних влади в країнах, що перебувають у сфері його впливу.
Спільною рисою цих революцій було і те, що приблизно в один і той же час, через короткий проміжок часу, наприкінці 40-х рр.., Процеси демократичного розвитку в східноєвропейських країнах були перервані необольшевістскім поворотом у бік будівництва сталінської моделі соціалізму. Цьому сприяло звуження самого поняття "антифашизм", до рівня визнання і виправдання будівництва соціалізму, встановлення влади одного класу - диктатури пролетаріату. Все, кто виступав проти цього шляху розвитку, виключалися з табору антифашистів, на неподільне керівництво яким претендували комуністичні, робітничі партії.
До факторів, спочатку визначив ці антидемократичні тенденції, можна віднести військове, політичне домінування в регіоні СРСР, який вніс головний внесок у перемогу над фашизмом, успадковану від минулого авторитарну традицію, низький рівень демократичної свідомості, організаційний і чисельний зростання комуністичних і робочих партій (лідери яких проходили політичну вишкіл в СРСР), їх пряме ідеологічну дію, масовану пропаганду, збуджую революційне нетерпіння певної частини населення, різку активізацію ліворадикальних кіл цих країн і пр.