Крах тоталітарних режимів у ході демократичних революцій 1989-1990 рр

Протягом 1989 р., особливо в останні місяці, в країнах Центральної та Східної Європи відбулися важливі революційні події, що поклали початок тривалого періоду глибоких суспільно-економічних і політичних змін, які за масштабом цих змін носять характер демократичних революцій.
Це були революції, які ставили своїми завданнями руйнування політичних та економічних структур, що закріплюють стан соціально-економічної безвиході, відновлення загальнолюдських механізмів прогресу, ліквідацію тоталітарних політичних режимів і обмежень або грубих порушень прав і свобод, утвердження загальноприйнятих у світі принципів демократії.
Відмінною особливістю цих революцій в більшості країн: Польщі, Угорщині, Югославії, Чехословаччини був їх мирний характер (що дало, наприклад, підставу назвати революцію в Чехословаччині "оксамитової"), тому що в ході їх на базі спільних цінностей йшли пошуки компромісу, консенсусу "цивільних форумів "," круглих столів ", у яких брали участь представники державної влади, партій, політичних рухів, що сприяв ненасильницького переходу до нового суспільного та державного ладу, демонтажу партійно-державно-бюрократичної системи управління. Гострота суперечностей і соціальної конфронтації, темпи революційних змін, безпосередні приводи початку революційних подій 1989-1990 рр.. були різними у ці країнах. Там, де формування некомуністичних і антикомуністичних рухів, партій і організацій дозволяло використовувати політичні методи розв'язання загострює конфлікт, там обійшлося без деструктивних виступів народних мас. Тут, як правило, виявилися тенденції самореформування до комуністичних партій шляхом поступок демократичного руху, проголошення ними нових гасел і концепцій. Там, де виявлялася особлива жорстокість і негнучкість комуністичних режимів, різко зростала конфронтація, більш тривалим ставав і період політичної нестабільності.
У Польщі, приміром, де революційні події наростали з початку 80-х рр.., А правлячі кола змушені були йти на поступки опозиції, діалог між правлячою партією і опозицією у формі "круглого столу" привів до угоди про проведення парламентських виборів на основі політичного плюралізму . Була легалізована головна опозиційна сила існуючого режиму - рух "Солідарність", в липні 1989 році були проведені вільні вибори, на яких правляча партія (ПОРП) зазнала поразки і до влади прийшла опозиція.
Найбільш плавний і мирної стала угорська революція в силу поступового назрівання тут кризових явищ, невдалого революційного виступу 1956 р. і що послідував за ним більш ніж тридцятирічного періоду пошуків виходу з економічного глухого кута за допомогою реформ та відносної лібералізації політичного режиму.
В Угорщині, особливо до кінця соціалістичної епохи, існувала багатопартійність, було послаблено тотальний контроль над словом і печаткою (з середини 60-х рр.., Наприклад, тут була скасована попередня цензура, а відповідальність за "крамольні виступу" преси цілком перекладалася на редакторів) , більшою свободою діяльності володіли профспілки, власники приватних підприємств, які могли наймати до 100 робітників, і пр.
Гнучка політика правлячої партії (УСРП) в подіях 1989 дала можливість їй утриматися на політичній арені і навіть зайняти на ній певне місце. У октябре1989 р. тут був прийнятий закон про багатопартійності і діяльності партій. Відповідно до закону, була спрощена процедура значно створення нових політичних партій та відродження старих, так званих історичних партій (до моменту прийняття закону їх кількість досягала 15), був змінений порядок діяльності партій, які вже не могли здійснювати цю діяльність "на робочих місцях", в органах державної влади, збройних силах, поліції та ін Передбачений був і жорсткий фінансовий контроль за їх господарською діяльністю. Партії повинні були надалі звітувати про розміри свого майна і джерела надходження доходів перед новоствореної Державної облікової палатою. Контроль за всіма іншими аспектами їх діяльності був переданий Конституційному Суду.
Вже у жовтні 1989 р. в стару Конституцію 1949 Законом XXXI було внесено ряд істотних змін, що відбили пошук соціальних компромісів. Як підкреслювалося в самій преамбулі Конституції, вони мали за мету "мирного політичного переходу до правової держави, в якому реалізуються багатопартійна система, парламентська демократія і соціально орієнтована ринкова економіка". Відповідно до цих цілей у гл. 1, "Загальні положення", був визначений характер економіки Угорщини, "що використовує переваги планування ринкової економіки, в якій громадська власність і приватна власність рівноправні і користуються рівною захистом" (ст. 9 (1)), а держава "на основі принципу рівних можливостей визнає і підтримує підприємництво та свободу конкуренції, які можуть обмежуватися лише конституційним законом "(ст. 9 (2)). Угорщина, відповідно до ст. 2 (1), проголошувалася республікою, незалежною, демократичною, правовою державою, в якій в рівній мірі "реалізуються цінності буржуазної демократії і демократичного соціалізму".
На березневих виборах 1990 УСРП не набрала мінімуму в 4% голосів для того, щоб увійти у Державні збори Угорської Республіки, а створена на основі її розколу самостійна Угорська соціалістична партія отримала лише 8,5% голосів. Більшість місць у парламенті зайняла центристська партія Угорський демократичний форум (165 з 386). Поразка на виборах лівих сил дало підставу в липні 1990 р. новому складу Державних зборів виключити з Конституції згадку про соціалізм. Після того як Угорська соціалістична партія відкинула марксистсько-ленінську ідеологію і зробила вибір на користь західної соціал-демократії, їй знову вдалося прийти до влади в 1994 р.
Певним "амортизатором" крайнього загострення обстановки сталі і події 1968 р. у Чехословаччині, коли була зроблена спроба якісно змінити тоталітарну систему, зберігши при цьому некапіталістіческій характер розвитку. Ставилося завдання, як тоді говорилося, надати соціалізму "людське обличчя", тобто повернути країну в той народно-демократичний лад, який існував тут до 1948 р. (з різноманітними формами власності, приватним селянським господарством та ін.) Под впливом активізації "політики вулиць", масових демонстрацій у грудні 1989 р. правляча партія відмовляється від монополії на владу. На основі "Громадського форуму", громадського руху, що зіграв одну із головних ролей у революції, створюється Федеральний уряд національної згоди. Слідом за цим одна з його визнаних лідерів, В. Гавел, стає президентом країни. На липневих виборах 1990 лідируючі позиції завойовує у федеральному також зборах "Громадський форум", а КПЧ отримує лише 13,5%. голосів.
Зростання революційних настроїв в НДР, вираз невдоволення значній частині населення країни існуючим порядком придбали, як уже зазначалося, форму масової втечі східних німців за кордон, призупинити який не зміг і спорудження в 1961 р. ненависного символи тоталітаризму - Берлінської стіни *.
* До спорудження Берлінської стіни в 1961 р. з 1945 р. НДР покинули 2,6 млн. осіб, або 15% найбільш працездатного населення.
Ще в 1953 р. тут відбулося відкрите антиурядовий виступ, придушене за допомогою радянських військ. На перших вільних виборах в НДР у березні 1990 р. перемогу отримала опозиція (Альянс за Німеччину, Християнсько-демократичний союз, Німецький соціальний союз і Демократичний рух), яка набрала 48% голосів.
У Румунії на травневих виборах 1990 р. 66% голосів отримав Фронт національного спасіння, раніше очолював повстання румунського народу проти авторитарно - деспотичного режиму Н. Чаушеску, який на підставі вироку, винесеного у грудні 1989 р., був страчений разом з дружиною.
Нові масові демонстрації з вимогою відставки комуністичного керівництва Албанії пройшли лише в лютому 1991 р., більше того, на перших вільних виборах у березні цього року тут перемогла, завдяки підтримці сільських виборців, правляча Албанська партія народу. Тільки через рік на парламентських виборах перемогла Демократична партія і був обраний першим некомуністичної президент країни - Салі Беріша.