Виборчі реформи і подальша еволюція форми держави

Відповідно до Акту про реформу 1832 р., прийнятим з ініціативи вігів, більше 50 "гнилих містечок" з населенням менше 2 тис. жителів були позбавлені представництва у парламенті. Тридцяти й невеликі міста з населенням менше 4 тис. жителів дозволялося посилати одного депутата замість двох, а деяким містам - двох депутатів замість чотирьох. У результаті вивільнилися 143 депутатських місця, розподілені між новими міськими і сільськими округами. Були введені нові ценз для виборців. У графствах активним виборчим правом наділялися всі категорії власників землі з річним доходом не менш 10 ф. Ст., А орендарі - з річною рентою не менше 50 ф. Ст. У містах таке право отримали всі чоловіки, які володіють на праві власності або оренди нерухомим майном з річним доходом в 10 ф. ст. Іншими умовами участі у виборах були сплата податку для бідних і проживання не менше 6 місяців в даному виборчому окрузі.
Реформа 1832 мала далекосяжні наслідки, тому що покінчила з середньовічною системою формування вищого представницького органу - палати громад. Найважливішим політичним підсумком реформи стало також отримання вігами стабільної більшості в парламенті. У компроміс з аристократією була залучена нова фракція - магнати промислової буржуазії, і з цього часу історія англійського законодавства являє собою серію поступок промислової буржуазії. Разом з тим реформа 1832 послужила лише першим кроком у здійсненні її програми. Хоча виборчий корпус збільшився майже вдвічі, правом голосу після реформи користувалося менш 5% усього населення. Боротьба за більш демократичну реформу виборчої системи стала однією з найважливіших рис політичного розвитку Великобританії в 30-60-х рр.. XIX ст.
Реформа 1867 поряд з черговим перерозподілом депутатських місць передбачила подальше розширення виборчого корпусу, необхідне в нових умовах двопартійного суперництва. Виборче право в містах було поширене не тільки на власників, а й на наймачів (орендарів) квартир, якщо вартість найму становила не менше 10 ф. ст. на рік. Це збільшило кількість виборців в містах більш ніж у два рази.
У період виборчих реформ 30-60-х рр.. XIX ст. відбулася організаційна перебудова двох головних партій. Віги остаточно стали партією промислової буржуазії, відстоювала принципи лібералізму. Торі виражали інтереси переважно землевласницької аристократії і фінансової верхівки. Партії стали тепер називатися "ліберальна" й "консервативна". У зв'язку з введенням порядку реєстрації виборців виникли партійні організації поза парламентом "для сприяння реєстрації". Була централізована передвиборна діяльність партій, впорядкована процедура висування кандидатів, посилена партійна дисципліна голосування в парламенті. У 1867-1868 рр.. був заснований Національний союз консерваторів, а в 1877 р. виникла Національна федерація лібералів. Оскільки організація виборів остаточно перейшла від уряду до партій, принцип партійного правління отримав своє остаточне оформлення, так як вибори вели до зміни кабінету.
Розвиток парламентарної монархії супроводжувалося перебудовою апарату управління в центрі і на місцях. Колишні коронні посади були перетворені в міністерські, хоча і зберегли старі назви. Так, прем'єр-міністр офіційно іменувався першим лордом казначейства і керував кабінетом і міністерством фінансів. Лорд-канцлер очолював судову систему і головував в палаті лордів. Наприкінці XVIII ст. у Великобританії оформилися три головні міністерства: внутрішніх справ, закордонних справ і військове.