Становлення колоніальної імперії

Виникнення перших колоній відноситься ще до епохи абсолютизму, коли Франція захопила ряд володінь у Північній Америці (Канада, Луїзіана), у Вест-Індії (Гваделупа, Мартініка і ін) і в Індії.
У XVII-XVIII ст. колоніальна експансія Франції натрапила на зростання морська могутність Голландії й Англії, значно раніше вступили на шлях капіталістичного розвитку. В результаті воєнних поразок у другій половині XVIII ст. Франція втратила значну частину своїх колоній, у тому числі Канаду.
Французька революція XVIII ст. відкрила новий етап в історії колоніальної політики Франції. Однак вжиті Наполеоном I спроби встановити світове панування не увінчалися успіхом. З розгромом флоту Франція тимчасово втратила практично всіх своїх навіть старих заморських територій. У період Реставрації залишки колоніальної імперії, які згодом отримали назву "старі колонії" (Мартініка, Гваделупа, Реюньйон та ін) були повернуті королівської влади, але французькі буржуазні кола вимагали нових колоніальних захоплень. У 1830 р. почалася тривала колоніальна війна в Алжирі, яка в силу наполегливого опору корінного арабського населення не закінчилася і до кінця XIX ст.
До середини XIX ст. були захоплені ряд територій у Західній Африці (Сенегал, Гвінея) і в Океанії. У період Другої імперії була захоплена Нова Каледонія, а в Індокитаї - Кохінхіні і Камбоджа.
У міру територіального зростання імперії та зміни державного режиму в самій Франції встановлювалися основні принципи відносин метрополії і колоній. Так, якобінська Конституція розглядала колонії як складову частину неподільної Французької республіки, в межах якої має діяти єдине конституційне право. У зв'язку з цим якобінський Конвент, натхнений ідеями природних прав людини, скасував рабство в колоніях, що було узаконено в Конституції 1791 Було передбачено участь населення колоній у виборах в Законодавчі збори Франції.
Встановлення авторитарного режиму Бонапарта мало своїм результатом принципову зміну зв'язків Французького держави і її колоній. Конституція 1799 зазначила, що "лад французьких колоній визначається спеціальними законами" (ст. 91). Таким чином, створювалася конституційна база для відновлення рабства в колоніях, а саме управління будувалося на строго централізованої та командної основі. Воно здійснювалося-генерал капітанами, колоніальними префектами, комісарами юстиції та іншими чиновниками, що призначаються з Франції.
У період легітимною і липневої монархії в системі колоніального управління відбулися зміни головним чином у назвах колоніальних чиновників. Конституція 1848 р., знову скасувала рабство в колоніях, проголосила принцип інтеграції метрополії і колоній в єдину французьку державність. В ній знову підкреслювалося, що колонії є частиною французької території і підлягають дії конституційного права Франції.
Остаточно система колоніального управління оформилася лише в часи Третьої республіки, правлячі кола якої взяли найактивнішу участь у колоніальному поділ світу, що закінчився в основному до початку XX ст. Після захоплення величезних територій в Африці, в Індокитаї і т. д. французька колоніальна імперія стала за своїми розмірами і чисельності населення другим у світі.