Якобінська диктатура

Народне повстання 31 травня - 2 червня 1793 р., на чолі якого стояв повстанський комітет Паризької комуни, призвело до вигнання жирондистів з Конвенту і поклало початок періоду правління якобінців. Французька революція вступила у свій завершальний третій етап (2 червня 1793 р. - 27 липня 1794). Державна влада, що вже зосереджена до цього часу в Конвенті, перейшла в руки вождів якобінців - невеликий політичного угруповання, яка налаштована на подальше рішучу та безкомпромісну розвиток революції.
За якобінцями стояв широкий блок революційно-демократичних сил (дрібна буржуазія, селянство, сільська і особливо міська біднота). Провідну роль у цьому блоці грали так звані монтаньярів (Робесп'єр, Сен-Жюст, Кутон тощо), промови та дії яких відображали перш за все панували бунтарські і егалітарний настрої мас.
На якобінському етапі революції участь різних верств населення в політичній боротьбі досягає своєї кульмінації. Завдяки цьому у Франції в цей час були викорчувані залишки феодальної системи, проведено радикальні політичні перетворення, відведена загроза інтервенції військ коаліції європейських держав і реставрації монархії. Революційно-демократичний режим, що склався при якобінці, забезпечив остаточну перемогу у Франції нового суспільного і державного ладу.
Історична особливість даного періоду в історії французької революції і держави полягала також і в тому, що якобінці не виявляли великий педантичність у виборі засобів боротьби зі своїми політичними супротивниками і не зупинялися перед використанням насильницьких методів розправи з прихильниками "старого режиму", а заодно і з своїми "ворогами".
Найбільш показовим прикладом революційної напористості якобінців може служити їх аграрне законодавство. Уже 3 червня 1793 Конвент за пропозицією якобінців передбачив продаж дрібними ділянками в розстрочку земель, конфіскованих у дворянської еміграції. 10 червня 1793 був прийнятий декрет, що повертає селянським громадам захоплені дворянством земельні угіддя і передбачає можливість розділу общинних земель у тому разі, якщо за це висловиться одна третина жителів. Земля поділена ставала власністю селян.
Важливе значення мав Декрет від 17 липня 1793 "Про остаточне скасування феодальних прав", де беззастережно визнавалося, що всі колишні сеньйоріальні платежі, Чиншева і феодальні права, як постійні, так і тимчасові, "скасовуються без будь-якої винагороди". Феодальні документи, що підтверджують сеньйоріальні права на землю, підлягали спалення. Колишні сеньйори, а також службові особи, приховують такі документи або зберігають виписки з них, присуджувалися до 5 років тюремного ув'язнення. Хоча якобінці, що виступають у принципі за збереження існуючих відносин власності, не задовольнили всіх вимог селянських мас (про конфіскацію дворянських земель, про зрівняльний та безплатний їх розділі), аграрне законодавство Конвенту для свого часу відрізнявся великою сміливістю і радикалізмом. Воно мало далекосяжні соціально-політичних наслідків, стало правовою основою для перетворення селянства в масу дрібних власників, вільних від пут феодалізму. Для закріплення принципів нового громадянського суспільства Конвент декретом від 7 вересня 1793 постановив, що "жоден француз не може користуватися феодальними правами в якій би то не було області під страхом позбавлення всіх прав громадянства".
Характерно, що тісний зв'язок якобінців з міськими низами, коли того вимагали надзвичайні обставини (продовольчі труднощі, ріст дорожнечі і т. п.), неодноразово змушувала їх відступати від принципу свободи торгівлі та недоторканності приватної власності. У липні 1793 Конвент ввів смертну кару за спекуляцію предметами першої необхідності, у вересні 1793 декретом про максимум встановлювалися тверді ціни на продовольство.
Прийняті в кінці лютого - початку березня 1794 так звані вантозскіе декрети Конвенту припускали безкоштовний розподіл серед незаможних патріотів власності, конфіскованої у ворогів революції. Проте вантозскіе декрети, з ентузіазмом зустрінуті плебейськими низами міста і села, не було проведено в життя через протидію з боку тих політичних сил, які вважали, що ідея рівності не повинна здійснюватися настільки радикальними заходами. У травні 1794 Конвент декретованих введення системи державних посібників для жебраків, інвалідів, сиріт, людей похилого віку. Було скасовано рабство в колоніях і т.д.