Статті конфедерації

У червні 1776 Перший Континентальний конгрес призначив комітет для підготовки Статей конфедерації. Підготовлений ним проект був схвалений конгресом 15 листопада 1777 Проте процес ратифікації усіма 13 штатами затягнувся на три з лишком роки, і Статті конфедерації набули чинності лише 1 березня 1781г.
Статті конфедерації юридично оформили і закріпили, як сказано в преамбулі, створення "вічного Союзу між Штатами". У ст. II особливо підкреслювалося, що "кожен штат зберігає свій суверенітет, свободу і незалежність, і владу всяку, юрисдикцію і право, за винятком тих, які абсолютно точно делеговані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися в Конгресі". Назвою конфедерації, сказано в ст. I, буде "Сполучені Штати Америки", що має розумітися як "об'єдналися держави Америки". Мова йшла про 13 незалежних республіках. Конфедеративний союз 13 суверенних держав (штатів) ставив перед собою перш за все зовнішньополітичні завдання. В тодішніх умовах це була війна за незалежність проти Британії. Не дивно, що після перемоги і здобуття незалежності в повному обсязі цей союз втратив свій сенс.
Конфедерація Сполучених Штатів Америки не була державою у власному розумінні слова. Вона представляла собою не союзна держава, а союз самостійних держав. Тому Статті конфедерації являють собою певний різновид міжнародного договору, а не основний закон єдиної держави. Хоча конфедеративний союз суверенних американських штатів і не був державою у власному розумінні слова, але в його рамках були закладені деякі економічні, політичні та психологічні основи тієї американської державності, юридичною основою якої стала Конституція 1787
Статті конфедерації не встановили єдиного громадянства. У ст. IV говориться про "вільних жителів кожного з цих штатів", про "вільних громадян в різних штатах" (з числа їх виключаються не тільки раби, але і паупери, волоцюги та особи, які ухиляються від правосуддя), а не про громадян спілки.
"Для більш зручного управління справами сполучених штатів" згідно з Статтями конфедерації створювався Конгрес (фактично зберігався старий Континентальний конгрес), до складу якого входили делегати (від двох до семи), щорічно призначаються штатами у встановленому ними порядку. Делегати могли бути в будь-який час відкликані і замінені іншими. Кожен штат в Конгресі мав один голос. У разі розколу (наприклад, два - за, два - проти) делегація втрачала свій голос. Конгрес не був парламентом у звичайному для того часу розумінні. Він представляв собою "збори дипломатів", а делегати були не депутатами, а "дипломатичними агентами".
Конгрес формально володів усіма зовнішньополітичними повноваженнями. Він оголошував війну й укладав мир, посилав і призначав послів, укладав міжнародні договори, управляв торгівлею з індійськими племенами. У внутрішній сфері його повноваження були дуже скромними. Досить сказати, що він не мав права оподаткування і тим самим був позбавлений власної фінансової бази. Усі військові і інші заходи Конгресу фінансувалися штатами. Хоча він формально мав право встановлювати "стандарти грошових одиниць", фактично штати карбували власну монету. Таким чином, вузькість обсягу повноважень посилювалася організаційним безсиллям Конгресу (для прийняття найбільш важливих рішень необхідна згода 9 штатів з 13).
Конгрес після переможного завершення війни за незалежність прийняв знаменні Північно-Західні ордонанс 1784, 1785 і 1787 рр.., Які створили юридичну базу для територіальної експансії США і встановили процедуру створення нових штатів і прийняття їх до союзу.