Освіта парламенту й розширення його компетенції

Більш складним і важливим за своїм політичним результатами був конфлікт в 1258-1267 гг. У 1258 році на Раді в Оксфорді озброєні барони, знову скориставшись невдоволенням широких верств вільного населення королівської політикою, змусили короля прийняти так звані Оксфордський провізії. В них передбачалася передача всієї виконавчої влади в країні Раді 15 баронів. Поряд з виконавчим Радою для вирішення важливих питань три рази на рік або частіше мав збиратися Великий рада магнатів, що складається з 27 членів. Таким чином, це була нова спроба встановлення баронской олігархії, яка не вдалася в 1215 році. Пішли потім в 1259 році Вестмінстерським провізії передбачали деякі гарантії дрібним землевласникам від сваволі з боку сеньйорів. Однак вимоги лицарства про участь в центральному управлінні країною задоволені не були. У цих умовах частина баронів на чолі з Симоном де Монфором, шукати більш міцного союзу з лицарства, відкололася від олігархічної групи і об'єдналася з лицарства і містами в самостійний табір, виступаючий проти короля і його прибічників. 
Розкол в стані опозиції дав можливість королю відмовитися від дотримання Оксфордський провізії. У ході розпочатої в 1263 році громадянської війни силам де Монфора вдалося здобути перемогу над прихильниками короля. В 1264 році де Монфор став верховним правителем держави і реалізував вимога лицарства про участь в державному управлінні. Найважливішим підсумком громадянської війни був скликання першого в історії Англії станового-представницького установи - парламенту (1265 рік). У нього поряд з баронами і духовними феодалами були запрошені представники від лицарів і найбільш значних міст. 
До кінця XIII в. королівська влада остаточно усвідомила необхідність компромісу, політичної угоди з феодалами усіх рангів і верхівкою городян з метою встановлення політичної та соціальної стабільності. Наслідком такої угоди стало завершення формування органу станового представництва. У 1295 році був скликаний "взірцевий" парламент, склад якого послужив моделлю для наступних парламентів Англії. Крім особисто запрошених королем великих світських і духовних феодалів до нього увійшли по два представники від 37 графство (лицарі) та по два представника від міст. 
Створення парламенту спричинило за собою зміну форми феодального держави, виникнення монархії з станових представництвом. Співвідношення соціально-політичних сил в самому парламенті та поза його визначило особливості як структури, так і компетенції англійської середньовічного парламенту. До середини XIV ст. англійські сословия засідали разом, а потім розділилися на дві палати. При цьому лицарі від графство стали засідати разом з представниками міст в одній палаті (палата громад) і відділилися від найбільших магнатів, що утворилися верхню палату (палату лордів). Англійське духовенство не було особливим елементом станового представництва. Вище духовенство заседал разом з баронами, а низьке - в палаті громад. Спочатку при виборах до парламенту не існувало виборчого цензу. Статут 1430 року встановив, що в зборах графство, обирали представників до парламенту, можуть брати участь фрігольдери, одержували не менш 40 шилінгів річного доходу. 
Перше час можливості парламенту впливати на політику королівської влади були незначні. Його функції зводилися до визначення розмірів податків на рухомість і до подачі колективних петицію на ім'я короля. Правда, в 1297 році Едуард I підтвердив у парламенті Хартію вольностей, в результаті чого з'явився Статут "про недозволеної податків". У ньому говорилося, що обкладання податками, посібниками та поборами не будуть мати місця без загальної згоди духовенства та світських магнатів, лицарів, городян і інших вільних людей королівства. Однак в Статут містилися застереження, що допускають можливість стягнення королем раніше існуючих зборів. 
Поступово парламент середньовічної Англії придбав три найважливіших повноваження: право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про побори з населення на користь королівської скарбниці і право здійснювати контроль над вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках в якості особливого судового органу. 
Право законодавчої ініціативи парламенту виникла з практики подачі колективних парламентських петицію королю. Частіше всього вони містили прохання про заборону порушення старих законів або про видання нових. Король міг задовольнити прохання парламенту або відхилити її. Однак протягом XIV ст. було встановлено, що ні один закон не повинен бути прийнятий без згоди короля і палат парламенту. У XV ст. встановилося правило, що клопотання парламенту мають зодягніться в форму законопроектів, які отримали назву "Білль". Так оформилася поняття закону (статута) як акта, що виходить від короля, палати лордів та палати громад. 
Протягом XIV ст. поступово закріпилася компетенція парламенту у фінансових питаннях. Статут 1340 року проголосив без будь-яких застережень неприпустимість стягнення без згоди парламенту прямих податків, а статуту 1362 року і 1371 року поширили це положення на непрямі податки. У XV ст. парламент став вказувати призначення наданих їм субсидій та домагатися контролю над їх витратою. 
Прагнучи підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент з кінця XIV ст. поступово ввів процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою громад перед палатою лордів як вищим судом країни звинувачення проти того чи іншого королівського посадової особи у зловживанні владою. Крім того, в XV ст. утвердилось право парламенту прямо оголошувати злочинними ті чи інші зловживання. При цьому видавався спеціальний акт, що затверджується королем і отримав назву "Білль про опале". 
Протягом XIII в. відбувається також розвиток нового виконавчого органу - Королівського ради. Він став представляти собою вузьку групу найближчих радників короля, в руках якої сконцентрувалася вища виконавча і судова влада. У цю групу входили звичайно канцлер, скарбник, судді, найбільш наближені до королю міністеріали, в основному вихідці з рицарській шарів. Великий рада найбільших васали корони втратив свої функції, що відійшли до парламенту.