Загальна характеристика і джерела права Византии в IV-VII ст

Византийское право, історія якого налічує більше тисячі років, являє собою унікальне явище для середньовічної Європи. Воно характеризується відносно високим ступенем стабільності, внутрішньої цілісності, а також здатність пристосовуватися до мінливих соціально-економічних та політичних умов. Ці якості права в Византии визначалися рядом історичних факторів, серед яких особливе значення мали традиційно сильна центральна імператорська влада, римське правове спадщину, візантійська християнська церква. Ці фактори сприяли інтегруючих вплив на право, додавали йому властивості системності. 
Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму відносин у суспільстві, що відрізнялися великою соціальною та етнічної строкатості. Під впливом часу та чисто місцевих умов, зокрема різноманітних правових звичаїв, римські правові інститути поступово еволюціонували. Але принципові засади римського права і правової культури не були підірвані і не піддалися корінним змінам, чому в чималому ступені сприяло тривале збереження в Византии рабовладельческом укладу. 
Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства в якості основного джерела права. Відносна стабільність політичної системи Візантії сприяла тому, що саме тут були зроблені перші спроби кодифікації імператорських конституцій, а потім і римського права в цілому. Так, першим офіційним небозводом римських законів був складений у 438 році Кодекс візантійського імператора Феодосія (Codex Theodosianus), в який увійшли всі імператорські конституції з часу правління Костянтина (з 312 року). Тим самим у Візантії втратила чинність більш раннє римське законодавство, не включене в цю збірку. 
У IV-VI ст. у Візантії спостерігається високий рівень розвитку правової думки, складаються самостійні юридичні школи (найвідоміші - в Бейруті і Константинополі). Серед юристів бейрутской школи, які викладацьку роботу поєднували з участю в імператорських кодіфікаціонних роботах, особливо прославилися Домнін, Скіліацій, Кирило, Патрік та ін 
Візантійські юристи були не просто хранителями античних правових і культурних традицій. Вони адаптували римське право відповідно до нових потреб суспільства, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) в класичні тексти римських юристів. Таким чином готується грунт для проведення великомасштабних кодіфікаціонних робіт. Не випадково саме у Візантії, як уже зазначалося, в середині VI ст. під керівництвом видатного юриста Трібоніана була здійснена всеосяжна систематизація римського права, підсумком якої є Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis). Ця кодифікація аж до XI ст. залишалася не тільки найважливішим джерелом діючого права Візантії, але й була тим фундаментом, на якому остаточно сформувалася її правова система. 
Звід законів Юстиніана, будучи у своїй основі переложение римського права, відбив і деякі специфічно візантійські риси. Вони виявляються в ряді інтерполяція в тексті Дігест, ще більшою мірою в Кодексі і особливо в Новелла Юстиніана. Ця остання частина небозводу, виконана не на латині, а на грецькій мові і включає близько 160 конституцій (новел) самого Юстиніана, в значній мірі відображала своєрідні умови візантійського суспільства того часу. Хоча в кодифікації Юстиніана намітився відомий поворот у бік класичного римського права, в ній в повній мірі проявилися тенденції, властиві постклассіческому періоду і отримали подальший розвиток на наступних етапах історії візантійського права. Ці тенденції знайшли своє вираження насамперед у відомому спрощення і "вульгарізаціі" римського права під впливом позднеелліністіческого (так званого греко-східного) права. 
Візантійські юристи на відміну від своїх класичних попередників, уникайте дефініцій і використовували казуістіческій стиль викладу, прагнули нерідко до спрощення, до з'ясування термінів, до вироблення простих і зрозумілих визначень. Так, у заключній (50-й) книзі Дігест введені спеціальні титули (16 і 17), де дається тлумачення слів та основних понять. Визначення термінів було особливо вживаних в навчальній літературі, в тому числі в інституціях Юстиніана. Особливою популярністю в цей час мала робота Кирила Старшого "Про дефініціях". 
На формування візантійської правової системи значний вплив надали і правові звичаї, особливо поширені в східних провінціях. Звичайне право з притаманним йому примитивизм підривало логічну стрункість системи римського права, спотворює ряд його інститутів, але вніс до нього життєво важливу струмінь, відбившись розвиток нових суспільних відносин: общинних і феодальних. З позднегреческого права в Звід законів Юстиніана перейшов такий інститут, як емфітевзіс, нові форми усиновлення та емансипації підвладних осіб і т.д. Під впливом східного права було введено письмове діловодство та судочинство, що спричинило за собою скасування старої системи позовів та затвердження екстраординарного (лібеллярного) процесу. 
Ряд інтерполяції, внесених в Звід законів Юстиніана, виникає не з юридичної практики, а відбивав поширені у Візантії ідейні течії (платонізм, стоіцізм, християнство). Особливо помітним в кодифікації Юстиніана було вплив християнства. Так, Інституції та Кодекс безпосередньо відкривалися зверненням імператора до Христа, а в самих законодавчих актах містилися численні посилання на священні книги. Деякі правові інститути починають трактуватися в чисто релігійному дусі, так, брак вже розглядається як "божественна зв'язок" (nexum divinum). Під впливом християнства в раціоналістіческую схему римського права вносяться і деякі етичні конструкції. Так, Юстиніан в Дігестах поряд з поняттям права (jus) використовує традиційне поняття "правосуддя" (justitia), але тлумачить останнє як "справедливість", причому в дусі християнської моралі. Він включає в звід законів конструкцію природного права (jus naturale), але трактує її не в тому сенсі, як її розуміли класичні юристи III ст., А як право, встановлене божественним провидіння. Основні напрямки переробки класичного римського права, що знайшли своє відображення в численних інтерполяції, в кодифікації Юстиніана, отримали більш повне розвиток в подальшій історії візантійського права. 
У візантійських судах застосування кодифікації Юстиніана натрапляли на великі труднощі. Ряд її положень застарівав, але головне - вона була занадто складною і недоступною для населення імперії. У зв'язку з цим в VI-VII ст. для практичних цілей візантійськими юристами складалися спрощені коментарі до законодавства Юстиніана на грецькій мові у вигляді парафраз (переказів), індексів (покажчиків), схолій (навчальних приміток). Широку популярність отримали Парафраз Інституції Юстиніана, складені на грецькій мові для студентів-юристів Феофанії, а також Схоліі Стефана, що включав знаменитий Індекс до Дігестам Юстиніана. Візантійські юристи на підставі витягів з кодифікації Юстиніана складали і практичні збірники, містили переліки і зразки договорів, формуляри позовів і т.п. 
В цей же час у Візантії був прийнятий ряд нових імператорських законів, де під впливом розвиваються общинних порядків все частіше сприймалися норми звичайного права. Таким чином проявилася одна з характерних тенденцій розвитку візантійської правової системи, а саме прагнення імператорської влади консолідувати всі право в писаного закону.