Злочин і покарання

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, при якому стало б можливим закріплення в законодавстві общинних принципів кримінального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форми вини, обставини, обтяжуючих та пом'якшуючі покарання, співучасть, замах та ін Але певні згадки про ці поняття є в зх: наприклад, розуміння відмінностей між навмисним і ненавмисні злочином (зх, 206, 207), співучасті у формі пособництва, підбурювання, недоносітельства або приховування, обставин, обтяжуючих злочин і пр. 
Так, в драке нанесення побоїв, що призвели смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначається в залежності від того, хто був потерпілий: авілум або мушкенум. Ця норма стала винятком із загального правила звичайного права: вбивство людини, навмисне або ненавмисне, карається смертю злочинця або його родича. Ненавмисне заподіяння рани в драке, за зх, звільняло від покарання вільної людини. З особливою жорстокістю - негайним спаленням - карається крадіжку на пожежі (зх, 25), сообщнічество жінки у вбивстві свого чоловіка (зх, 153) та ін 
Разом з тим правові джерела Месопотамії свідчать про закріплення архаїчних норм первобитнообщінного ладу, самосуд, колективної громади відповідальності, об'єктивному вмененіі. 
За САЗ "правосуддя" по відношенню до дружини було в основному в руках чоловіка, який міг або простити її, або покарати. Чоловік міг взяти на себе відповідальність за жінку у випадку крадіжки. Йому надавалася можливість викупити дружину, віддавши крадене, але при цьому відрізати їй вуха. Жінці-воровка, від якої відмовлявся чоловік, загрожувало відрізання носа, і власник краденого міг "забрати її". Крадіжка, досконала дружиною у свого чоловіка, вабило за собою також відрізання вух їй чоловіком (САЗ, 3, III). За зх (129) жінку, яка змінила чоловікові, кидали в воду, коли чоловік її не прощав. За ст. 23 у разі грабежу на території громади, "якщо грабіжник не буде схоплений", "все пропало" повинна була відшкодувати потерпілому громада та її голова - рабіанум. 
Загальна риса арамського законодавства - його жорстокість, що було особливо характерно для САЗ. Велике коло злочинів (в зх - близько 30) караються смертной казнью, яка застосовувалася і за принципом таліона не тільки у випадку умислу злочинця, але й за його необережності. Відповідно до ст. 229 зх будівельник, побудував будинок, який обвалився, вбивши господаря будинку, підлягав смерті. Якщо при цьому погибал син господаря, то вбивали і сина будівельника (ст. 230). Лекарь, необережно виколовшему очей хворому під час операції, отрубалі кисть руки (ст. 218). 
Смертна кара наказувалося у формі спалення, втоплення, сажанія на кол; застосовувалися і членовредітельскіе покарання: відсікання рук, пальців, відрізання вуха, мови, в тому числі за принципом таліона (око за око, зуб за зуб), якщо потерпілий і злочинець були рівні по соціальному положенню. Ці покарання сусідити з іншими: зверненням в рабство, вигнанням з громади і родини, штрафом (композицією), примусовим працею, клеймение, бітьем палицями та ін 
Штраф у вигляді стягнення багаторазового вартості викраденого був рівнозначний смертної кари. Свідомо непосильного таких штрафів, як, наприклад, 30-кратна вартість викраденого з палацу чи храму воли, човни очеретяні і пр., передбачала неминучу смерть злочинця. Величина штрафу (так само як і тяжкість членовредітельскіх покарань) залежала від соціального стану злочинця і потерпілого. 
Якщо спробувати якось систематизувати всі склади злочинів, закріплені в зх, то слід насамперед виділити так звані злочини проти особистості. Це - навмисне чи ненавмисне вбивство (убивство дружиною чоловіка, невдала операція лікаря, що призвела смерть хворого, доведення до смерті голодом боржника в домі кредитора та ін), тілесні ушкодження, образу словом і дією, помилкові звинувачення, наклеп і т.д. 
Іншу групу становили злочини проти власності. Злодії й покупці краденого у приватних осіб суворо карати, але особливо охоронялися, як уже говорилося, власність палацу чи храму. Всупереч загальним правилом такий склад злочину як посягання на власність палацу чи храму було сформульовано в ст. 6 зх в абстрактної формі. "Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цього людини має вбити, а також того, хто візьме з його рук вкрадене, має вбити". 
До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, ставилися зняття з раба його знаків рабства (ст. 226-227), шахрайство корчемніци або тамкара у відношенні вірителя (зх, 90-95, 108), пошкодження і знищення чужого майна, зокрема затоплення по недбайливого чужого поля водою з свого арик або греблі (зх, 53-55), потрава поля худобою (зх, 57) та ін 
Третя група - це злочини проти сімейних устоев: кровозмішення, невірність дружини, її Распутний поведінку (зх, 129, 133, 143), згвалтування (зх, 130), викрадення та підміна дитини (зх, 14, 194), втеча жінки від чоловіка , приховування беженкі, увозить заміжньої жінки та ін При визначенні покарання за цю групу злочинів враховувалася не тільки соціальне становище злочинця і потерпілого, але й їх стать, сімейний статус. У САЗ, наприклад, порівняно менше покарання слід за згвалтування незаміжніх, ніж заміжньої жінки (55-56, III).