Поняття адміністративного права: предмет, метод, система, принципи

У правовій системі України адміністративне право являє собою відносно самостійний підрозділ, утворені правовими нормами, що регулюють якісно специфічні суспільні відносини. Сукупність суспільних відносин, що складаються в сфері державного управління, які виникають, змінюються і припиняються в процесі організації та функціонування виконавчої влади, складає предмет адміністративного права.Ця група правовідносин безпосередньо повязана з державно-управлінської діяльністю, тому й узагальнено іменується управлінськими. Історично адміністративне право спочатку перебувало у складі державного права, і лише приблизно до середини XIX в. воно оформився в самостійну галузь. Як наука адміністративне право виділилося з науки про управління. Ставши самостійною галуззю в системі російського права, адміністративне право підрозділяється на адміністративно-правові інститути, що представляють собою відокремлені комплекси правових норм, призначених для регулювання суспільних відносин конкретного виду. Серед прикладів таких інститутів можна назвати інститути адміністративно-правового статусу,

адміністративної відповідальності, адміністративного процесу, адміністративно-правового режиму.

Предметну сутність адміністративного права складають: функціонування виконавчої влади, що здійснює державне управління, види адміністративно-правових норм, джерела і система цієї галузі права, їх взаємозвязку і розвиток, правове становище субєктів і обєктів державного управління, правові форми та методи управління, адміністративна відповідальність і способи забезпечення законності в сфері виконавчої влади, адміністративна юрисдикція державних органів, галузеве, міжгалузеве і територіальне управління. У предмет адміністративно-правового регулювання входять не всі управлінські відносини. Наприклад, відносини з управління недержавними формуваннями - у приватних підприємствах і т. п. - не мають адміністративно-правового характеру, які а тому не підпадають під його регулювання. У той же час норми адміністративного права роблять свій вплив на регулює діяльність недержавних формувань, що особливо помітно у випадках, коли останні взаємодіють з державними органами та їх посадовими особами. З іншого боку, не всі відносини за участю органів виконавчої владі піддаються адміністративно-правового регулювання, а значить, не всі з них включаються в предмет адміністративного права. Наприклад, купуючи майно, той або інший державний орган фактично робить майнову угоду згідно з нормами цивільного права. Висновок. Подібних угод, тобто участь у цивільно-правових відносинах, зрозуміло, не входить у зміст дій щодо реалізації виконавчої влади.

Адміністративне право охоплює дуже широке коло суспільних відносин і може у визначених ситуаціях поширювати свій регулювання і на ті сфери суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права. Навіть у цивільному праві, хоча і в малому

кількості, присутні норми, які можна охарактеризувати як адміністративно-правові. Предмет адміністративного права не охоплює абсолютно всі суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління. Повнота їх регулювання забезпечується взаємодією адміністративного права з іншими галузями російського права, як у публічній, та у приватній сферах суспільних відносин. Перш за все, з конституційним правом, яке закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її субєктів у державному механізмі, правові основи формування державних органів, відносини з іншими субєктами державної влади, що діють відповідно до конституційних принципів єдності влади та її поділу, федералізму , розмежування предметів ведення між Російською Федерацією і субєктами Російської Федерації, права і свободи громадян, частина яких реалізується в державному управлінні. У конституційних нормах і положеннях адміністративне право бере свій початок, деталізує і конкретизує їх, визначаючи правову реалізацію прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади, форми і методи державної управлінської діяльності і т. п.

Управлінські відносини, повязані з формуванням бюджету, податкову системи тощо, регулюються фінансовим правом, тісно взаємодіє з адміністративним правом. Значна частина відносин, віднесених до предмету земельного та екологічного права, особливо в галузі управління використанням і охороною природних ресурсів, регулюється нормами адміністративного права. У цьому сенсі адміністративне право не тільки взаємодіє з галузями російського права, але також є "материнської галуззю" для ряду галузей публічного права - фінансового, митного, інформаційного.

Спочатку фінансове право розвивалося то разом, то як інституту та підгалузі адміністративного права, і навіть в даний час, коли фінансове право сформувалося як самостійна галузь, простежуються тісні звязки цих галузей через загальні ділянки правового регулювання, через загальні правові інститути. Фінансовий право зі своїми підгалузями бюджетного та податкового права насичене адміністративно-правовими нормами.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення у суді грунтується на загальних процесуальних засадах. При розгляді скарг на дії посадових осіб у відповідності до норм Цивільного процесуального кодексу РФ ми спостерігаємо звязок адміністративного права з цивільним процесуальним правом. Застосування адміністративних покарань у певних випадках здійснюється судом в рамках цивільного і арбітражного процесів.

Охоронні норми адміністративного права визначається, які діяння є адміністративними правопорушеннями і які заходи адміністративних покарань застосовуються до вчинили їх особам. У певних умовах окремі діяння, повязані з адміністративним провиною, можуть переростати в злочини, і навпаки, коли законодавцем визначені кримінально карні діяння декріміналізуются, що свідчить про рухливості меж між адміністративним та кримінальним правом.

У ряді галузей російського права, що відносяться до регулювання приватноправових відносин, першорядне місце займає цивільне право, з яким також взаємодіють норми адміністративного права. Якщо нормами цивільного права регулюються відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, то нормами адміністративного права регулюються правила руху майна (передача, вилучення і т. д.) у сфері державного управління. Крім того, органи виконавчої влади права видавати нормативні акти, які містять норми цивільного права. Цивільний кодекс РФ допускає у передбачених законом випадках захист цивільних прав в адміністративному порядку (п. 2 ст. 11). Тісне зіткнення адміністративного і цивільного права спостерігається при державної реєстрації юридичних осіб, в діяльності державних і комунальних унітарних підприємств і т. д.

У сфері правового регулювання трудових відносин адміністративне право взаємодіє з трудовим правом. Так, діяльність державних цивільних службовців і муніципальних службовців є суміжній областю регулювання адміністративним та трудовим законодавством. Державні цивільні і муніципальні службовці діють від імені органів публічної влади (самоврядування державних та місцевого). В процесі своєї діяльності вони виконують організують функції, здійснюючи нерідко виконавчо-розпорядчі та державно-владні повноваження. Тому їх діяльність регулюється адміністративно-правовими нормами. Трудові відносини службовців з адміністрацією (оплата, нормування, охорона праці тощо) до державного управління не відносяться і регулюються нормами трудового права.

В основі взаємодії адміністративного прав з іншими галузями, що складають у своїй єдності систему російського права, - наявність суспільних відносин управлінського характеру у сферах правового регулювання тієї чи іншої галуззю. До предмету адміністративного права належать також і такі управлінські відносини, що виникають у діяльності органів законодавчої та судової влади з приводу функціонування апаратів, що забезпечують виконання повноважень зазначених гілок влади.

В даний час право адміністративне є фундаментальною галуззю в правовій системі Російської Федерації, займаючи разом з конституційним правом і цивільним провідне місце в регулюванні суспільних відносин. Адміністративне право - це галузь публічного права, нормами якої опосередковуються і захищаються публічні інтереси окремої особи, громадські та державні інтереси.

Предмет управлінських відносин, що регулюються адміністративним правом, в залежності від конкретних цілей їх виникнення можна підрозділити на дві групи: 1) зовнішні і 2) внутрішні. Зовнішні відносини повязані з безпосереднім впливом на обєкти, що не входять до системи органів виконавчої влади, наприклад на громадські обєднання, комерційні структури, включаючи індивідуальних підприємців. Внутрішні, ще їх називають внутрішньоорганізаційні відносини, що виникають у звязку з формуванням управлінських структур, визначенням основ взаємодії між ними та їх підрозділами, з розподілом службових обовязків, прав і відповідальності між працівниками апарату органу управління і т. п.

Якщо предмет адміністративного права дозволяє окреслити сферу правового регулювання даної галузі права, то метод його встановлює сукупність засобів, прийомів і способів регулювання управлінських правовідносин Метод адміністративно-правового регулювання виражає характер і юридичний зміст владного впливу держави на волю і поведінку учасників адміністративно-правових відносин. Як і в інших галузях права, тут використовують два основні методи, що виражаються в трьох формах: 1) звязування в формах приписи або заборони; 2) управомочіваніе у формі дозволу. Для адміністративного права, що використовує засоби регулювання, властиві усім (або, як і принаймні, багатьох) галузях права, характерні свої специфічні методи:

• влади-підпорядкування (прямого розпорядництва) - відносини в рамках адміністративного права будуються на підпорядкуванні одного учасника іншому;

• рекомендацій - рекомендації субєкта управління здобувають юридичну силу за умови прийняття її іншим учасником управління;

• узгодження - відносини між учасниками, що не перебувають між собою в підпорядкуванні;

• рівності - субєкти, які розташовані на одному рівні державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору.

Суть методів адміністративно-правового регулювання відносин управлінських полягає в наступному:

• встановлення певного порядку дій - припис до дії в певних умовах і належним чином, передбаченим відповідної адміністративно-правовою нормою;

• заборона певних дій - заборони встановлення, заснованого на потенціалі державного примусу під загрозою застосування відповідних засобів юридичного впливу;

• надання можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належної поведінки;

• надання можливості вчиняти або не вчиняти дії, передбачені адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах.

Найбільш характерна для методу адміністративного права використання приписи, тобто прямих засобів розпорядчого властивості, що припускає однобічність волевиявлень одного з учасників адміністративних вла-стеотношеній. Своє вираження вони знаходять у тому, що одній стороні адміністративних відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень, що адресуються іншій стороні, яка є зобовязаною.

Адміністративне право як галузь публічного права, що регулює відносини, одним учасником яких завжди виступає орган (посадова особа), наділений юридично владними повноваженнями, використовує переважно метод централізованого, імперативного регулювання, іноді доповнюваний елементами диспозитивності. Імперативний метод розрахований на відносини нерівності їх учасників і однобічність юридично владних волевиявлень. Але позаяк державно-управлінська діяльність передбачає і можливість виникнення відносин горизонтального типу, коли субєкти мають рівне обємом. Владних повноважень або не перебувають у службовому підпорядкуванні, використовується децентралізований спосіб, що дозволяє сторонам діяти за своїм розсудом, але обовязково в рамках умов, передбачених адміністративно-правової нормою. Ступінь використання галуззю права того чи іншого засобу в загальному обсязі правового регулювання визначається особливостями предмета цієї галузі права. Механізму адміністративно-правового регулювання, що відрізняється високим ступенем імперативності, в більшій мірі притаманні централізовані звязування у формі розпоряджень і заборон.

Адміністративне право являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, що складаються в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають при здійсненні інших форм державної діяльності. З загальнотеоретичних позицій система будь-якої галузі права представлена наступною конструкцією: галузь - підгалузі - правові інститути - правові норми. Система адміністративного права складається з окремих адміністративно-правових норм, інститутів і підгалузей, тісно взаємоповязаних між собою та призначених для регулювання однорідних суспільних відносин, що входять в предмет даної галузі права. Угрупування адміністративно-правових норм за критерієм їхньої однорідності дозволяє забезпечувати цілісність системи адміністративного права.

Традиційно у вітчизняній правовій науці адміністративне право поділяється на дві частини: загальну і осо бенную.Цей розподіл лежить у основі побудови адміністративного права як навчальної дисципліни.

Загальна частина включає юридичні норми та інститути:

• що регулюють суспільні відносини загальному характеру (принципи, функції, методи, форми державного управління, механізм адміністративно-правового регулювання і т. д.);

• встановлюють адміністративно-правовий статус індивідуальних і колективних субєктів адміністративно-правових відносин;

• що регулюють засади організації та державно-управлінської виконавчо-владній діяльності державних органів;

• забезпечують законність в галузі державного управління;

• регламентують адміністративно-юрисдикційну діяльність;

• регламентують примушення по адміністративному праву.

Особенная частина складається із норм та інститутів, що регулюють правовідносини в конкретних сферах управління:

• гарантування безпеки громадян, суспільства, держави, що а також адміністративно-політичну діяльність;

• господарсько-економічну діяльність;

• соціально-культурну діяльність;

• діяльність державної адміністрації щодо організації та здійснення політичних, економічних та інших зовнішніх звязків.

У вітчизняної адміністративно-правовій науці проблема системи адміністративного права займає одне з центральних місць і, постійно розвиваючись разом з динамічними громадськими відносинами, залишається актуальною дискусійною проблемою. З питання поділу системи адміністративного права є авторські трактування сучасних учених-адміністратівістов. На думку професора Ю.А. Тихомирова, галузь адміністративного права можливо розділити на наступні підгалузі: а) нормативно-регулятивна (предмет адміністративного права, сфери регулювання, принципи, норми, правовідносини); б) органи виконавчої влади; в) державна служба; г) адміністративно-правові режими; д ) адміністративний процес, законність в управлінні; е) організація державного управління; ж) інформаційне право; ж) правове регулювання норматівов1. У свою чергу, професор К. С. Бєльський пропонує щодо інституційного, галузевому та процесуального критеріями побудови системи адміністративного права виділити три його підгалузі: 1) управлінське право; 2) поліцейське право; 3) право адміністративної юстіціі2. Інший підхід пропонує професор А. П. Коренєв, додаючи до загальної та особливої частинах третій - адміністративну юрис-дікцію3. У цю частину він включає норми та інститути, які визначають адміністративні правопорушення, адміністративну відповідальність, а також провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Обємное зміст та нормативний складу системи адміністративного права, як і різноманітність наукових поглядів на будову її, підтверджує, що дана галузь російського права є однією з найбільших і складних. Перш за все це обумовлено предметом, широким колом управлінських відносин, що виникають з цього особливостями застосовуваного методу правового регулювання.

Основні ідеї, вимоги, що виражають сутність адміністративного права, - це його принципи.До них відносяться:

• рівність перед законом і правопріменітелем;

• презумпція невинності;

• пріоритети законних інтересів особистості в управлінській діяльності державних органів;

• законність в управлінні, включаючи забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу у звязку з адміністративними правопорушеннями;

• гласності;

• поділ влади;

• розмежування предметів ведення, компетенції та повноважень;

• управлінська субординація (підпорядкованість);

• відповідальність.