Поняття зобовязання. Поняття зобовязального права

Зобовязанням називається цивільні правовідносини, в силу якого одна особа (боржник) зобовязана вчинити на користь іншого особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку (ст. 307 ГК РФ).

Зобов `язання - найбільш розповсюджений вид громадянських правовідносин. Термін "зобовязання" вживається і в інших значеннях. Зобовязанням іноді іменують обовязок особи вчинити певну дію (наприклад, обовязок покупця сплатити ціну майна). Нерідко зобовязанням називають документ, у якому фіксуються обовязки боржника (боргова розписка) або права і обовязки сторін (договір).

Зобов `язання відрізняються від інших цивільних правовідносин наступними специфічними рисами:

а) сторонами зобовязання є строго певні особи: боржник (сторона, яка зобовязана вчинити певну дію або утриматися від вчинення дії)
і кредитор (сторона, управнена вимагати вчинення
певної дії або утримання від дії). Зобовязання є відносним цивільним правовідносинами і становить якісно іншу правовий звязок учасників, ніж та, яка є в абсолютних правовідносинах, наприклад у правовідносинах власності;

б) змістом зобовязання є права і обовязки його субєктів. Причому із закону (ст. 307 ЦК України) випливає, що зобовязальне правовідношення являє собою єдність обовязки і правомочності. Однак, як правильно зазначається в юридичній літературі, в більшості випадків зобовязання - не просте за структурою (одне
право і один обовязок), а складне правовідносини, що включає сукупність прав і обовязків його учасників (наприклад, зобовязання купівлі-продажу включає наступні
обовязки: продавця - передати майно, покупця --
прийняти і оплатити його - і такі права: продавця --
вимагати сплати грошової суми за передане майно, покупця - вимагати передачі проданого майна; ст. 454 ГК РФ). Більшість зобовязань у відповідності з природою громадянського права являють собою майнові відносини. Проте ні ст. 307 ГК РФ, що визначає істотні ознаки зобовязання, ані будь-яка інша норма російського зобовязального права не обмежують зміст зобовязання ознакою майнового характеру. Бувають і немайнові зобовязання. Такими є, наприклад, зобовязання, що виникають із договорів доручення, які передбачають здійснення дій немайнового характеру повіреним від імені довірителя (отримання диплому про присвоєння вченого ступеня, патенту на винахід і тому подібне для подальшої передачі довірителю), або зобовязання з угоди авторів про переробку до певного терміну одним із них своїм частини твору відповідно до прийнятих спільно рекомендаціями, або з договору між громадянином і організацією, діями якої порушена його честь (гідність), про способи, місце та терміни відновлення порушеного права (ст. 152 ГК РФ). Отже, зміст зобовязання можуть становити права вимоги та обовязки здійснення будь-яких правомірних дій, зокрема спрямованих на задоволення немайнового інтересу, якщо ці дії носять серйозний характер, що не суперечать законодавству і не належать до сфери моральних взаємин. З питання про зміст зобовязання в літературі висловлена й інша думка, що заперечує існування зобовязань немайнового характеру;

в) обєктами зобовязань можуть бути відповідно до ст. 307 ГК РФ певні дії по передачу майна, сплаті грошей, виконання роботи тощо (або утримання від вчинення дій, що відіграє другорядну роль). Незважаючи на значне розходження обєктів конкретні зобовязань, що всі вони, будучи діями, складають одну відокремлену групу обєктів цивільних правовідносин. Це також підкреслює особливість зобовязань як виду цивільних правовідносин. Часто дію, як обєкт у зобовязанні, направлено на яку-небудь річ або нематеріальні блага - продукти духовної творчості (наприклад, художній твір, винахід). Речі та творчої діяльності продукти, на які спрямовані такі дії, нерідко іменуються предметом зобовязання (див., наприклад, ст. 322, 336 ГК РФ);

г) зобовязання в основному опосередковує процеси переміщення майна (купівля-продаж, поставка тощо) надання послуг (зберігання, комісія, перевезення тощо), виконання робіт (підряд, будівельний підряд тощо), тобто є
правовою формою економічного обороту або, інакше кажучи,
являють собою правову форму майнових звязків
в динаміці, на відміну від правовідносин власності,
опосередковуючи економічні відносини в їх статиці. Це
визначає необхідність докладного правового регулювання різних етапів існування і зміни зобовязання (виникнення, виконання, припинення, відповідальність за порушення зобовязань). Разом з тим не можна
забувати і про взаємозвязки зобовязань з речовим правовідносинами. Володіння правом власності або іншим речовим правом - необхідна передумова виникнення зобовязального правовідносини купівлі-продаж, дарування,
майнового найму та ін А реалізація зобовязального правовідносини, у свою чергу, спричиняє у багатьох випадках поява нового субєкта права власності на те
майно, яке було предметом щойно реалізованого зобовязання;

д) здійснення субєктивного зобовязального права кредитором, за загальним правилом, можливе лише у разі вчинення боржником дій, що складають його обовязок. Цим зобовязальні права відрізняються від інших субєктивних прав, наприклад, володар речового права може здійснити її, не вдаючись до сприяння інших
осіб;

е) здійснення зобовязань забезпечується заходами державного примусу у формі санкцій, тобто передбачених законом сприятливих для особи правових наслідків, що наступають в разі вчинення ним правопорушення. Для зобовязального права характерно значне розмаїття санкцій, що застосовуються у разі порушення зобовязань.

До санкцій належать: стягнення збитків, пені, штрафу, неустойки (ст. 330, 393 ЦК України); відмова кредитора від прийняття виконання зобовязання, якщо воно внаслідок прострочення боржника втратило інтерес для кредитора (ст. 405 ЦК України); розможность зменшення купівельної ціни, безоплатного усунення недоліків, заміни товару у випадках продажу товару неналежної якості (ст. 475 ЦК України); відшкодування моральної шкоди, заподіяної споживачеві внаслідок порушення виробником (виконавцем, продавцем) його прав (ст. 13 Закону "Про захист прав споживачів") та ін

Типова санкцій форма приведення у дію - позовна захист. Шляхом звернення до суду з позовом кредитор може отримати від боржника задоволення в натурі, або у вигляді грошового відшкодування, або того й іншого разом.

Зобовязальне право - це сукупність правових норм, що регулюють майнові відносини, що складаються у звязку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або марна збагаченням (а в деяких випадках що регулюють певні немайнові відносини), шляхом встановлення правового звязку між конкретними субєктами права, в силу якої одна з них (кредитор) вправі вимагати від іншого (боржника) вчинення певних дій або утримання від них.

Сукупність норм зобовязального права підрозділяється в цивільному законодавстві на три складові частини:

1) загальні положення про зобовязання застосовується до всіх різновидів зобовязальних відносин (підрозділ 1 розділу III ГК РФ);

2) загальні положення про договір, що містять норми, що відносяться тільки до договірних зобовязань (підрозділ 2 розділу III ГК РФ);

3) зобовязань окремі види, які містять норми, що регулюють відповідні різновиди зобовязань - купівлю-продаж, оренду, підряд, доручення та ін (розділ IV ГК РФ).

Зобовязальне право - найбільша структурна частина російського цивільного права, його підгалузь, яка обєднує більше половини норм, що містяться в Цивільному кодексі РФ. Зобовязальне право регулює дуже важливу й обширну область відносин економічного обороту. Достатньо поглянути на перелік договорів, правові параметри яких визначено в Цивільному кодексі (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, оренда, підряд, наймання житлового приміщення, договори страхування, кредитування та розрахункові, авторські і ліцензійні договори, договори доручення, комісії , зберігання тощо), аби побачити, що норми зобовязального права охоплюють практично всі сфери суспільно-економічного та соціального життя країни.

Спеціальну область зобовязального права складають норму, що забезпечують відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної громадянам та організаціям, за рахунок його заподіювача (гл. 59 ЦК України), а також норми, що зобовязують осіб, які без встановлених законом, іншим правовим актом або угодою підстав придбали (або зберегли) майно за рахунок інших осіб, повернути це майно останнім (гл. 60 ЦК України).

Важлива роль зобовязального права в вирішенні завдань сучасного періоду вимагає постійної розвитку і вдосконалення його норм. Велике значення у звязку з цим набуває науково обгрунтоване визначення шляхів вдосконалення правового регулювання зобовязальних відносин.

В науці цивільного права зобовязального основними тенденціями розвитку права визнаються: єдність,

диференціація і уніфікація законодавства, що регулює зобовязальні відносини; переважний розвиток договірного права в порівнянні з інститутами поза-договірних зобовязань; диференціація договірного права по галузях господарської деятельності1.

У сучасних умовах серед головних тенденцій розвитку договірного права зазначаються: визнання договору основним, всеосяжним і універсальним регулятором економічних звязків; широке законодавче закріплення свободи договора2.