Право природокористування

Обєктивно першою можливістю людини у сфері взаємодії суспільства і природи є право природокористування.А для класифікації екологічних прав у цій сфері системоутворюючим права видається поділ природокористування на загальне і спеціальне, що здійснюється з урахуванням двох критеріїв. Основний критерій - формально-юридичний, що враховує підстава виникнення права природокористування. Спеціальне природокористування в будь-якому випадку потребує відповідного обгрунтування, а право на його здійснення постає лиш із моменту отримання в установленому порядку дозволу компетентного органу (ліцензії) на природокористування. Спеціальне природокористування в кожному конкретному випадку здійснюється на основі індивідуального правового акта, що закріплює в рамках вимог закону (нормативного акту) можливості конкретного субєкта щодо використання конкретного природного обєкта. Відповідно, загальним природокористуванням слід визнати таке, на здійснення якого не потрібно видачі дозволу спеціально уповноваженого органу.

Що стосується змістовної сторони розмежування загального та спеціального природокористування, потрібно звернутися до такого критерію, як екологічні наслідки здійснення того чи іншого виду діяльності. Якщо використання того чи іншого обєкта не руйнує природничих екологічних систем і в силу цього не потребує спеціального контролі з боку держави, таке природокористування слід визнати загальним. Якщо ж діяльність потенційно небезпечна для навколишнього природного середовища, цей передбачає попереднє визначення меж її здійснення і подальший контроль за їх дотриманням, що можливо тільки в рамках спеціального природокористування. Тому, наприклад, полювання - спеціальне природокористування (види та кількість тварин, що підлягають відстрілу, визначаються заздалегідь), а рибальство - загальна (з урахуванням того, що воно має здійснюватися з використанням дозволених знарядь лову).

Право на сприятливе навколишнє середовище

Право на сприятливе навколишнє середовище за своєю правовою природою можна віднести до числа природних прав людини, притаманних йому незалежно від визнання державою. По суті, це право поглинається такими основоположними правами, як право на життя і право на охорону здоровя, тому що навколишнє середовище мається на увазі сприятливою саме для життя і здоровя людини. З іншого боку, слід зазначити, що воно є не чим іншим, як різновид права загального природокористування, у рамках якого опосередковується реалізація біологічних потреб людини. Наприклад, реалізація потреби людини в диханні - неодмінна умова реалізації права на жизнь. Тому використання атмосферного повітря для дихання не потребує особливого правової регламентації, правові наслідки настають лише у тому випадку, коли будь-чиї дії погіршують стан атмосферного повітря, завдаючи шкоди здоровю громадянина. Очевидно, що право не регламентує процес реалізації потреб подібних, але гарантує їх реалізацію.