Розвиток форми вітчизняного держави і права у період республіки

У результаті другої російської революції в лютому 1917 р. змінено систему органів державної влади. 2-3 березня 1917 Микола II зрікся, його а брат Михайло Олександрович відмовився прийняти престол. Фактично влада (перш за все виконавча) перейшла в руки Тимчасового уряду, основним завданням якого стала підготовка Установчих зборів, покликаного встановити нову форму російської державності.

Даний період вітчизняній історії держави створив особливий феномен - двовладдя, оскільки з лютого по липень 1917 Тимчасовий уряд здійснював влада спільно з Петроградським Радою. Втім, не домовившись про створення коаліційного уряду, що Тимчасовий уряд усунув політичного конкурента і з липня 1917 зосередив у своїх руках фактично вищу законодавчу і виконавчу владу.

1 вересня 1917 актом Тимчасового уряду Росія була оголошена республікою. Однак утвердитися нової державної форми ліберально-демократичною республіки не судилося. У ході Жовтневої революції 1917 встановлено республіка нового типу - радянська, що відрізнялася особливою формою державної влади. Принцип поділу влади був буржуазний відзначив як, а закріплений інший - повновладдя рад, система яких будувалася на основі демократичного централізму. Подальша історія радянської державності аж до "перестройки" кінця +80-х рр.. XX ст. не змінила цим принципом.

Ситуація, що склалася на II Всеросійському зїзді Рад робітничих і солдатських депутатів система органів державної влади і управління (ця класифікація відображала модифікацію структурного та функціонального розподілу державних органів) як тимчасових закріплена після розгону Установчих зборів рішеннями III Всеросійського зїзду Рад, який обєднав вже депутатів робітничих, солдатських і селянських, як постійні.

Всеросійський зїзд Рад оголошувався найвищим органом державної влади, в період до скликання якого цю роль виконував Всеросійський центральний виконавчий комітету. Урядовим органом, отже - вищим органом управління став Раду народних комісарів.

Органи влади на місцях були представлені дворівневої системи представницьких органів: губернськими, повітовими і волосний зїзд Рад і місцевими Радами у містах та інших адміністративних округах і населених пунктах. На думку радянських ідеологів і політологів, їх природа була змішаною, поєднала урядове державне управління і самоврядування трудящих.

У ході реалізації Декларації прав народів Росії, затвердженої II Всеросійським зїздом Рад, почалося відділення колишніх "національних околиць Російської імперії", які відповідно до принципів самовизначення націй приступили до формування власної державності. Це визначив значне скорочення території Радянської Росії у порівнянні з імперською і становлення нової форми державного устрою Росії.

Нова офіційна ідеологія і праворозуміння виходили з негативного ставлення до права як інституту буржуазному і минущому історично, внаслідок чого першими нормативними актами, або формами права, нової влади стали декларації, декрети і т. п.

Однак реальний розвиток соціально-економічних і політичних відносин в суспільстві призвели до необхідності закріплення нового державного і суспільного ладу в конституції. Вона затверджена 10 липня 1918 на V Всеросійському зїзді Рад і визначила форму правління Української РСР як радянську республіку, форму державного устрою - як національну федерацію, форма політичного режиму - як диктатуру пролетаріату.

Конституція РРФСР 1918 закріпила систему органів державної влади і управління, виборчу систему і систему прав і свобод радянських громадян, які мали яскраво виражений класово-обмежений характер. Восени 1918 р. почалася й перша радянська кодифікація, що охопила галузі шлюбно-сімейного та трудового права, перервана періодом "військового комунізму".

Черговий етап розвитку радянській державності і права повязаний з НЕПом (1921-1922 рр.).. У цей період створено Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) - як союзну національно-федеративна держава соціалістичного, радянського типу, що призвело до створення нових загальносоюзних органів влади та управління, система яких закріплена в Конституції 1924

Нова економічна політика означала впровадження ліберальних, ринкових почав в соціалістичну економіку, засновану на пріоритет соціалістичної власності

і соціалістичної системи планового господарювання. Проте це призвело до затвердження трьох форм власності: державної, кооперативної і приватну, що допускається у визначених межах. Цей період характеризується першої повної кодифікацією галузей радянського законодавства.

Однак вже до кінця 20-х рр.. XX ст. намітився відхід від НЕПу та отримала розвиток тенденція зміцнення адміністративно-командної системи управління, яка збереглася до епохи "перебудови".

У 30-і рр.. XX ст. зміцнився політичний режим, якому були властиві риси авторитарного і тоталітарного.

У 1936 р. затверджено Конституцію СРСР, яка, за формального розширення демократичних прав та свобод радянських громадян, істотно звужувала можливості їх реалізації, не забезпечуючи достатніми гарантіями.

У системі органів державної влади і управління також проведені зміни: скасовувалася система зїздів Рад, зберігалася лише однорівнева система Рад. Вони отримали нове найменування Рад депутатів трудящих, очолюваних Верховна Рада СРСР, наділеним правом видавати закони. До цього часу нормативно-правовий акт став єдиною діючою формою (джерелом) права, що привело до ототожнення понять "право" і "закон" в юриспруденції; система нормативно-правових актів включала закони та підзаконні акти, причому останні могли видаватися органами як влади, так і управління.

Затвердження нової Конституції 1936 не викликало нової кодифікації, але зміни в діючі кодекси були внесені. Характерна тенденція розвитку права цього періоду - репресивна спрямованість кримінального права і процесу, згортання ліберально-демократичних засад цивільного права. Зокрема, Конституція 1936 р. встановила нові форми соціалістичної власності: державну, колгоспно-кооперативну і особистої власності радянських громадян, яка (на відміну від приватної) не допускалася на великі засоби виробництва, не могла використовуватися з метою одержання нетрудових доходів і прибутку.

Особливо слід виділити період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр..), Ознаменований змінами в державному апараті (створення Державного комітету оборони і "мілітаризованих" підрозділів в уряді) і право, в цілому не похитнули основ конституційно-правового ладу радянської держави.

У післявоєнний період намітилася трансформація форми політичного режиму при збереженні форми правління і форми державного устрою.

У 50-70-і рр.. проведена друга повна кодифікація радянського права, причому ряд кодексів діє до цього дня, очікуючи заміни.

До чергової Конституції СРСР 1977 р. радянський держава підійшла вже у формі тоталітарного режиму. Рік по тому була прийнята остання Конституція Української РСР (1978 р.).

Кардинальні зміни почалися з середини 80-х рр.. XX ст. Були намічені і частково проведені економічні та політичні реформи в руслі лібералізації та демократизації суспільного і державного ладу. Проте розпад СРСР і проголошення Декларації щодо суверенітету Росії 12 червня 1990 визначили початок нового етапу в розвитку російської державності і права. Назва держави Российская Радянська Федеративна Соціалістична Республіка 25 грудня 1991 було ізмено на Росія - Росія. Сучасний період державно-правового будівництва базується на Конституції Російської Федерації 1993