Міжнародна боротьба зі злочинністю

Давно відомі злочини, які посягають не тільки на державний, а й на міжнародний правопорядок. Тому боротьба з ними вимагає спільних зусиль і особливих форм міжнародного співробітництва. Сфера співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю залежить від того, якою мірою злочини зачіпають інтереси співтовариства держав. У звязку з цим їх поділяють на дві групи: міжнародні злочини; кримінальні злочини міжнародного характеру.

На відміну від міжнародних злочинів відповідальність за кримінальні злочини міжнародного характеру, як правило, несуть не держава, а фізичні особи. Настає вона на основі міжнародних угод, але по національному законодавству. Залежно від ступеня міжнародної небезпеки обєкта злочинних посягань кримінальні злочини міжнародного характеру поділяються на:

1) злочини проти стабільності міжнародних відносин (міжнародний тероризм; захоплення заручників; злочини на повітряному транспорті та ін);

2) злочини, що завдають збиток економічному, соціальному і культурному розвитку держави (фальшивомонетництво, легалізація незаконних доходів, незаконний обіг наркотиків, контрабанда, нелегальна еміграція, розкрадання культурних цінностей та ін);

3) злочинні посягання на особисті права людини (рабство, работоргівля, торгівля жінками та дітьми, експлуатація проституції третіми особами, порнографія, катування та ін);

4) злочини, скоєні у відкритому морі (піратство, пошкодження підводних кабелів, трубопроводів, зіткнення морських суден, ненадання допомоги на морі, забруднення моря шкідливими речовинами);

5) військові злочини міжнародного характеру (при
трансформаційних змін окремими особами заборонених засобів і методів ведення воєнних дій, насильство над населенням у районах бойових дій, незаконне носіння знаків МКЧХ, мародерство, погане поводження з військовополоненими та ін.) Розрізняють два основних види співробітництва держав:

• укладання міжнародних договорів з різних аспектів цієї діяльності;

• участь держав у міжнародних організаціях, що спеціалізуються на боротьбі зі злочинністю.

Вперше політичний тероризм був визнаний злочином в 1937 р. Зростання кількості терористичних актів по відношенню до дипломатів та інших осіб прискорив ухвалення в 1973 р. Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом. У системі ООН було створено Спеціальний комітет з міжнародного тероризму у складі 35 чоловік. Крім того, в даний час діють три регіональні угоди: Конвенція ОАД про попередження і покарання за вчинення актів тероризму, що носять м е ж д у н а р о д н и й х а р а к т о р - 1991 р.; Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом - 1976 р.; Конвенція щодо припинення тероризму, схвалена Асоціацією регіонального співробітництва Південної Азії.

Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю є ООН.

Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції з боротьби з окремими злочинами, рекомендації з координації заходів попередження актів міжнародного тероризму. На засіданні Ради Безпеки ООН ці питання розглядаються у звязку зі скаргами держав на акт агресії, тероризму. Міжнародний Суд ООН розглядає конкретні справи, що стосуються питань боротьби зі злочинністю. У рамках Секретаріату ООН є Відділ з попередження злочинності та кримінального правосуддя (збирає інформацію про стан злочинності).

Спеціалізовані установи ООН беруть участь у боротьбі зі злочинністю в рамках своїх статутних завдань. Так, МОП у своїх конвенціях рекомендує державам і профспілкам вести боротьбу з примусовою працею, злочинами проти трудових прав людини.

На міжнародному рівні боротьбу зі злочинністю здійснює Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол.Це міжурядова організація, основним завданням якої є попередження кримінальних злочинів міжнародного характеру і боротьба зі злочинністю шляхом розвитку широкого співробітництва кримінальної поліції різних країн. У цій організації беруть участь практично всі країни. Росія бере участь в цій організації з 1990 р. Штаб-квартира знаходиться у Франції (м. Ліон). До числа головних органів Інтерполу відносяться Національні центральні бюро (НЦБ), які функціонують одночасно в двох системах: Інтерполу і окремих держав. НЦБ окремої країни одночасно є центром міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, опорним пунктом Інтерполу в цій державі і виконує функції поліцейського органу цієї ж держави. Наприклад, свої запити НЦБ (1990 р.) Росії має право позначати грифом "Інтерполу" і розсилати не тільки в Ліон, але і в НЦБ будь-якої з країн-учасників.

Основними напрямками діяльності Інтерполу є: кримінальна реєстрація за допомогою спеціальних карток; міжнародний розшук злочинців, осіб, зниклих безвісти, та викрадених цінностей.

На регіональному рівні міжнародна боротьба зі злочинністю здійснюється Радою Європи. У 1992 р. Маастрихтським договором Європейського союзу було створено Європейське поліцейське відомство (Європол) для спільної боротьби з міжнародним тероризмом та іншими злочинами міжнародного характеру.

У 1993 р. за рішенням Ради глав урядів країн СНД створено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території СНД.

Правова допомога у кримінальних справах між державами включає і видачу злочинців (екстрадиція). Екстрадиція є процес передачі злочинця відповідно до норм міжнародного права іншій державі для застосування кримінального покарання. Видача є правом, а не зобовязанням держави.