Форма державного устрою

Форма державного устрою - спосіб територіально-політичної організації держави. Розрізняють три

основні форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава (федерація), конфедерація. Іноді виділяють такі форми державного устрою, як спілки, співдружності і обєднання.

Унітарна держава(фр. unitaire, лат. Unitas - єдність) - єдина централізована держава, не розділена на самоврядні одиниці.

Унітарна форма державного устрою характеризується наступними ознаками:

1) єдина територія, існує адміністративний поділ, але адміністративні одиниці не мають політичної самостійності, хоча деяким може бути наданий статус автономії (самоврядування) - національної, територіальної, культурної;

2) єдина конституція, яка діє на всій території країн без яких-небудь обмежень; єдина система вищих органів державної влади - парламент, глава держави, уряд, судові органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію країни;

3) єдина система права і судова система, єдине громадянство;

4) єдиний державний бюджет, податкова, валют
ва системи.

Унітарність передбачає централізацію всього державного апарату, прямий або непрямий контроль над місцевими органами влади. Централізм проявляється різною мірою і в різних формах, аж до призначення центральними органами своїх представників для управління адміністративно-територіальними одиницями замість виборчих органів влади. У той же час в більшості сучасних демократичних держав є виборних органів місцевого самоврядування (наприклад, комунальні поради в Італії та Франції), яким держава делегує частину функцій: збір місцевих податків, благоустрій, будівництво, освіта, охорона здоровя та ін Місцеві судові органи влади - ланки єдиної судової системи. Унітарними є більшість сучасних держав.

Федеративна держава або федерація (лат. foede-ratio - союз, обєднання) - форма державного устрою, за якої входять до складу державні утворення - субєкти федерації - володіють певною юридичною і політичною самостійністю. Федерація - це союзна держава, що складається з відносно самостійних державних утворень.

Адміністративний держава характеризується наступними ознаками:

1) федеративно-територіальний розподіл, тобто територія держави складається з територій субєкти федерації (штатів, провінцій, кантонів, земель, республік, областей і т. п.) і в політико-адміністративному відношенні не являє собою єдине ціле (при єдиній системі охорони границь). Субєкти федерації можуть мати своє адміністративно-територіальний поділ;

2) державні утворення, складові федерації, є її рівноправними суб `єктами, що володіють відносною юридичної, політичної та економічної самостійністю;

3) субєкти федерації не володіють суверенітетом в повному обсязі і, як правило, не користуються правом одностороннього виходу;

4) субєкти федерації можуть мати свої конституції (чи статути), вони розробляються на основі федеральної конституції, не повинні їй суперечити. Це правило поширюється і на держави, які вступили у федерації, маючи раніше прийняту конституцію. Деякі федерації не надають право своїм субєктам мати конституції;

5) субєкти федерації мають своє законодавство,
право видавати закони, укази і т. п. Ці законодавчі
акти мають юридичну силу тільки на території субєкти федерації, на відміну від федеральних законів, обовязкових на всій території федерації. Законодавчі
акти субєктів федерації не повинні суперечити федеральним законам, в іншому випадку вони вважаються недійсними,

6) субєкти федерації мають свою систему законодавчих і виконавчих органів владі. По відношенню до федеральної системі вони є підсистемами, порядок їх організації, процедури і межі юрисдикції визначаються федеральною конституцією. Однак назва органів влади і форма організації системи влади можуть перебувати в юрисдикції субєктів федерації. Органи влади та управління субєктів федерації зазвичай копіюють федеральну структуру, але можуть і відрізнятися;

7) громадянство у федерації допускається подвійне: кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної освіти. Законодавчо обмовляється неприпустимість привілеїв одного громадянина по відношенню до інших.

Федеральний парламент у федеративній державі зазвичай двопалатний. Верхня палата подає субєктів федерації на основі національно-територіального або територіального представництва і складається з представників усіх субєктів федерації. Нижня палата - орган федерального представництва та обирається за виборчими округами.

У федеративній державі складною є проблема розмежування компетенції між федеральними органами влади і органами влади субєктів федерації. Зазвичай конституція федерації встановлює перелік повноважень, які відносяться до ведення федерації. Всі інші питання відносяться до відання її субєктів. У федеральній конституції може встановлюватися також перелік питань спільного відання. Обсяг прав і повноважень субєктів федерації залежить від історичних традицій, розвитку рівня й інші фактори, при цьому рівність субєктів федерації є неодмінною умовою федерації. Спостерігається тенденція до розширення функцій центральних органiв влади (США, Німеччина).

В історії розвитку держави зустрічаються різні види федерації. Більшість з них сформовані за однорідному принципом поділу (штати, кантони, землі, провінції); інші діляться на державно-територіальні утворення та автономії (Бельгія, Іспанія, Канада); третій - на національно-територіальні утворення та адміністративно-територіальні утворення (Росія) . В даний час в світі налічується близько 50 федеративних держав.

Конфедерація - міждержавний союз, утворений шляхом підписання міжнародного договору, члени якого повністю зберігають свій державний суверенітет.

Основні ознаки конфедерації:

1) відсутність єдиної території міждержавного союзу - є територія кожної окремої держави;

2) кожна держава, яке входить в конфедерацію, має власну незалежну систему влади та органів управління, самостійне громадянство, валюту свою, національну армію, незалежне законодавство, правову та судову систему;

3) для координації дій держави-члени конфедерації створюють один або декілька політико-адміністративних органів. Законодавчі органи формуються з рівної кількості представників обєднаних держав з однаковими повноважень; виконавчі органи формуються на колегіальних засадах; уряди держав-членів конфедерації можуть виступати проти конфедеративних органів;

4) держави-члени конфедерації мають необмежене право виходу з союзу;

5) фінансові кошти конфедерації формуються з внесків членів спілки: національної збройні сили формально знаходяться під загальним командуванням;

6) держави-члени конфедерації зазвичай проводять спільну, узгоджену міжнародну політику, що не виключає самостійної позиції в конкретних питаннях;

7) юридично всі держави-члени конфедерації рівноправні (часто в реальному житті пріоритетна роль відіграє держава, яка має більш високий економічний, військовий і т. п. рівень).

Головна мета створення конфедерації - досягнення спільних інтересів (економічних, політичних, військових). Конфедерації зазвичай недовговічні, вони або розпадаються, або перетворюються на федерації. Домінуюча тенденція розвитку найчастіше така, що держави еволюціонують від повної незалежності через конфедерацію до федерації. Така, наприклад, історія формування США. Конфедерація виступає проміжним етапом формування більш повного союзу. Швейцарія, наприклад, до цих пір офіційно йменується конфедерацією, хоч фактично є федерацією. Історично можуть переважати і зворотні тенденції: розпад федерацій та освіта конфедерацій (розпад СРСР і утворення СНД) або повністю незалежних держав (розпад Югославії, Чехословаччини). Конфедеративні принципи можуть використовуватись і в ході сучасних інтеграційних процесів (наприклад, досвід створення Європейського співтовариства - ЄС).