Субєкти правовідносин

Субєкти правовідносин - це їх учасники, які відповідно до норм права є носіями субєктивних юридичних прав і обовязків і можуть їх реалізовувати. Характерна ознака кожного субєкта правовідносин - його правоздатність.

Правоздатність - це закріплена в законі здатність субєкта мати юридичні права і нести юридичні обовязки. Вона починається з моменту народження індивіда і припиняється смертю; визначає ті юридичні права і обовязки, якими може володіти субєкт, вступаючи в різного роду правовідносини.

Однак, щоб бути повноправним субєктом правовідносин, особа повинна не просто теоретично володіти певним колом прав і обовязків, а й своїми самостійними діями їх купувати і реалізовувати. Наприклад, малолітні діти, душевнохворі, ліквідовані юридичні особи фактично не можуть брати участь у правовідносинах.

Реальними учасниками правовідносин є субєкти, що знаходяться в сфері обєктивного права. Міра фактичного участі субєктів у правових відносинах визначається їх дієздатністю. Щоб стати реальним учасником правовідносини, правоспроможний субєкт повинен бути дієздатним.

Дієздатність - встановлена нормативними актами здатність субєкта самостійно, своїми усвідомленими діями набувати і здійснювати юридичні права і обовязки.

Правоздатність і дієздатність не завжди збігаються. Дієздатність - більш вузьке поняття у порівнянні з правоздатністю. Всі люди правоздатною, однак не всі вони одночасно дієздатні.

Зміст і обсяг дієздатності розрізняється у фізичних та юридичних осіб, громадян Російської Федерації та осіб без громадянства, а також іноземних громадян, які проживають на території Російської Федерації, фізичних осіб, які досягли повноліття і не досягли 18-річного віку.

Дослідники виділяють кілька факторів, від яких залежить обсяг і зміст дієздатності різних субєктів правоотношеній1.

1.  &nbsp Вік правоздатною субєкта. Законодавство всіх країн визначає вік громадянського повноліття, за досягнення якого особистість стає дієздатної, тобто може своїми діями в повному обсязі набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обовязки (цивільна дієздатність). Так само законодавчо визначається вік політичного повноліття, з настанням якої громадянин здобуває політичні права і несе відповідні обовязки (наприклад, має право обирати і бути обраним до органів державної влади; будучи депутатом, зобовязаний звітувати про свою діяльність перед виборцями). Нарешті, у всіх країнах встановлюється вік шлюбного повноліття, коли чоловік може вступати в шлюб і в повному обсязі здійснювати шлюбно-сімейні права і обовязки. В залежності від віку субєкта його дієздатність є повною, часткової або обмеженою. Так, неповнолітні скоюють більшість угод лише за згодою батьків, усиновителів або піклувальників.

2. Стан здоровя правоздатною субєкта. Якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин втрачає здатнiсть розумiти значення своїх дій і керуватиме ними, вiн може бути визнаний судом недієздатним. Цивільні права та обовязки таких осiб здiйснюють їх опікуни. Відповідно до закону дієздатність осіб,

страждають зловживають спиртними напоями або наркотичними речовинами, може бути обмежена.

3. Спорідненість субєктів правовідносин. У цивілізованих країнах закон забороняє укладення шлюбу між родичами по прямій висхідній і спадної лініях, між повнорідними та неповнорідними братами і сестрами, та між усиновлювачами та усиновленими. У ряді країн забороняється знаходження на державній службі в одному і тому ж установi подружжя, якщо одне з подружжя по службі підкоряється іншому.

4. Законослухняність субєктів правовідносин. Наприклад, особа, яка вчинила злочин, при відбуванні кримінального покарання в мiсцях, що обмежують його волю, не в змозі реалізувати низку громадянських, політичних та інших прав і обовязків, що складають його правоздатність.

5. Релігійні переконання субєктів правовідносин. У правовій державі, де проголошується та гарантується свобода віросповідання, віруючі можуть через свої релігійні переконання відмовитися від здійснення ряду прав і обовязків, якими вони володіють як громадяни держави (наприклад, служити в армії або в інших державних органах, де необхідно користуватися зброєю, застосовувати насильство по відношенню до інших людей і т. д.).

Дієздатність фізичних осіб може бути повною, часткової і обмеженою.

Повної є дієздатність осіб, що досягли віку, встановленого законом, а не підзаконним нормативно-правовими актами або судовими рішеннями.

Частковою відповідно до цивільного законодавства є дієздатність малолітніх, угоди від імені яких роблять їхні батьки, опікуни, піклувальники, за винятком випадків, встановлених законом, а також дієздатність неповнолітніх у віці від 14 до 18 років, що більшість угод укладають з письмової згоди своїх законних представників.

Обмеженою є дієздатність, встановлена рішенням суду щодо осіб, що зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами і ставлять сімю у важке матеріальне становище. Над такими особами встановлюється піклування.

У встановлених законом випадках особа може бути позбавлена дієздатності та визнано судом недієздатним. Недієздатними можуть бути визнані особи, які внаслідок психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дiй або ними керувати. Над такими особами встановлюється опіка. Якщо ж підстави, в силу яких особа була в шлюбі, відпадають, суд визнає його дієздатним.

Сукупність ознак правоздатності і дієздатності субєктів правовідносин у теорії права прийнято називати правосубєктністю. Правосубєктність визначає, якими якостями повинні володіти субєкти правового регулювання для того, щоб мати субєктивні права і нести юридичні обовязки, виступаючи в якості учасників конкретного виду правовідносин.

Здатність виступати в якості субєктів правовідносин і реалізовувати при цьому субєктивні права та юридичні обовязки тісно повязана з встановленої правовими нормами можливістю нести юридичну відповідальність за вчинені в процесі здійснення тих чи інших правовідносин дії. Створюючи умови для реалізації правовідносин, держава забезпечує виконання відповідних прав уповноваженої субєкта обовязків, зокрема і примусовим чином. При цьому встановлюється можлива міра юридичної відповідальності, що застосовується до особи, не виконуючому або неналежним чином виконують свої обовязки щодо інших учасників правовідносин. Здатність особи нести встановлену законом відповідальність за вчинення правопорушення (правопорушення, злочини) іменується деліктоспособ-ністю (від лат. "Деліктум" - провина, правопорушення).

Володіти властивістю деліктоздатність може тільки дієздатна особа, оскільки особа, що не володіє можливістю своїми усвідомленими діями набувається і реалізується-виьать свої права і обовязки, реально не може їх провести, відповідно, не може нести відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання.

Ознакою деліктоздатність володіють як індивіди, так і колективні учасники правовідносин, однак обсяг і характер деліктоздатність кожний субєкт суспільних відносин розрізняється в залежності від конкретної галузі правового регулювання.

Субєкти правовідносин можуть бути індивідуальними (індивіди - фізичні особи) та колективними (організації).

До числа індивідів виступають громадяни держави, іноземні громадяни та особи без громадянства, що знаходяться на території даної держави.

У більшості цивілізованих країн іноземці та особи без громадянства як учасники правовідносин за своїм правовим положенням прирівнюються до його власних громадян. Вони повноправні учасники майнових, фінансових та багатьох інших відносин. Їм гарантуються передбачені законами держави права і свободи, в тому числі право звернення до суду та інші державні органи для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.

Обмеження правоздатності іноземців та осіб без громадянства стосується лише деяких сторін державного життя (наприклад, вони не можуть проходити службу в армії іноземної держави, обирати або бути обраними в його державні органи, займати певні державні посади та ін.)

До колективних субєктів правовідносин відносяться державні, громадські, приватні організації і держава в цілому. Більшість колективних субєктів правовідносин є юридичними особами. Правоздатність і дієздатність колективних субєктів досить специфічна і визначається особливостями їх діяльності. Дієздатність юридичної особи будь-якого завжди залежить від цілей і завдань, заради яких вони створюються і функціонують.

Діяльність різних визначається організацій нормативно-правових актів або їх власними статутами (положеннями), визнаними державною владою та не суперечать її правовим звичаями. Права та обовязки організацій суворо і точно визначено їх компетенцією, в рамках якої і здійснюється правоздатність та дієздатність цих організацій.

Юридичні особи різняться в залежності від того, які функції вони здійснюють - публічні або приватні.

Державні організації та установи, як правило, переслідують загальні, публічні цілі. Існування юридичної особи, що має публічно-правовий характер, не залежить від волі його членів. Наприклад, уряд не може розірвати своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо усі члени кабінету міністрів підуть у відставку.

Інша річ, якщо юридична особа будує свою діяльність на приватно-правових засадах (комерційний банк, підприємство чи приватна фірма, акціонерне товариство). Воно має на приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, які акціонерів, пайовиків, отже, може припинити своє існування з волі цих осіб.

Специфічним субєктом правовідносин виступає сама держава - найважливіший учасник державно-правових, адміністративно-правових, кримінально-правових міжнародно-правових та інших відносин.