Періодизація загальної історії держави і права

Хронологічну впорядкованість дає єдина періодизація загальної історії держави і права. Це історія принципів і установлень, тобто переважно інституційна історія. Уявити юридичний інститут досить повно і правильно можна тільки в нерухомому, статичному його уяві - це передбачає догматичне, чисто юридичне по своїх прийомів, зображення, дотримуючись правил тільки логіки і прийнятої системи. Таке зображення не може не бути обмеженим у часі, періодичним. Саме історична та юридична взаємозвязок вивчених державних і правових інститутів дозволяє виділити той чи інший час в історії держави і права народу у закінчений період. Звичайно, таке послідовне систематизування історії цілком доступно і здійснено в межах історії однієї держави або одного народу, прихильність до єдиної правової традиції. У масштабах загальної, світової історії держави і права зробити це набагато складніше, якщо взагалі можливо. Можливість ця сумнівна ще й тому, що розвиток права є результат непередбачені зусиль і фактів, законність або незаконність яких не підлягає вивченню, і тому нереально визначити будь-які непорушні, обовязкові закони цього розвитку, єдино здатні додати обєктивно науковий зміст тих періодів, які бажає виділити що беруться за вивчення історії права.

Значну частину загального часу світової історії державна організація і правові системи різних народів розвивалися в різному темпі, переживаючи, може бути, і подібні стадії розвитку, але, розділені століттями, анітрохи не стикаючись один з одним (наприклад, Західна Європа і Китай чи Японія); багато хто повністю закінчили свою самостійну історичну життя тоді, коли історія держав інших народів тільки зароджувалася (Древній Єгипет і франки або германці). В очах багатьох сучасних дослідників історія світу постає тільки як сукупність окремих цивілізацій, що існують кожна в своєму просторі і своєму часу, активне зіткнення яких почалося лише два-три століття тому. За таких обставин якась жорстка періодизацію всієї світової історії за своєї зайвої узагальненості стає важливо для розуміння історичних явищ.

Таким зайвим узагальненням історії різних народів в єдину жорстку схему була періодизація, до недавнього часу панувала в радянській історико-правовій науці Росії і повязана з марксистським вченням про соціально-економічної формації. Відповідно до її принципам історія держави і права розбивається на періоди: рабовласницький - до 1-й пол. 1 тис. н. е.., феодальний - до XVII-XVIII ст., буржуазний - до XX в. і період загальної кризи буржуазного суспільства і початку соціалістичного суспільного ладу (з 1917 р.). В основу змін явищ держави і права був покладений критерій соціально-економічного ладу суспільства, витлумачивши дуже спрощено на основі примітивного поділу на антагоністичні класи. Те, що далеко не всі зміни в державі і праві можна повязати з глобальними зрушеннями в економічному і навіть соціальному ладі, ця періодизація ігнорувала.

Слідуючи цивілізаційного критерію, можна виділити періоди: давньосхідного держави і права (III-I тис. до н. Е..), Античної держави і права (2-га пол. I тис. до н. е.. - 1-я пол. 1 тис. н. е..), Середніх віків (середина I тис. н. е.. - XVI-XVII ст.); Нового часу (XVII - поч. XX ст.), Новітнього часу (з поч. XX ст.). Кінцевим етапом обрано сучасний стан держави і права у різних народів, яке формується у них не одноразово, і тому хронологія завершення історії розрізняється.