Загальна характеристика сучасного права

Для Новітнього періоду історії характерні не тільки істотні зміни в політичних системах, конституціях, але і помітна еволюція всього його правової системи. Оновлення, що відбулося в праві розвинених країн в другій половині XX ст., Торкнулося як його форму, так і зміст, додало йому нові можливості активно впливати на суспільне життя. Це оновлення повязано з процесами розвитку науково-технічного прогресу, що вступило в постіндустріальну фазу, коли право використовується для вирішення нових суспільних завдань, зумовлених прискорюється, інформаційної та науково-технічною революцією, ускладнилися і модернізується економікою.

Право країн Заходу на сучасному етапі його розвитку відображає також заглиблюються, міжнародні господарські звязки і набирають чинності інтеграційні процеси у сфері економіки і політики. У сучасний період у праві виразно проявився ряд нових рис, невластивих раннім етапам розвитку. У той же час відбувається поступове модифікації деяких класичних правових засад і постулатів, які в XVIII-XIX ст. здавалися природними і непохитними, але в даний час не в повній мірі задовольняють потреби суспільного життя, не відповідають виникають в ній нових явищ.

Таким чином, основне призначення права у сучасних умовах, сприяючи збереженню непорушних устоїв демакратіческого суспільства і з огляду на сформовані в ньому національні традиції та особливості, трансформувати правову систему, пристосувати її до актуальних суспільним потребам соціального прогресу. Саме тому зміни в праві країн демократичних в сучасний період проявляються в общерегулятівних функціях права, повязані з обєктивним відображенням у ньому більш високих форм суспільного виробництва, з необхідністю охорони навколишнього середовища і боротьби з хворобами, з розумним здійсненням демографічної політики і т. д. Оновлюється право демонструє більшу, ніж раніше, здатність до сильної соціальної політики, але зберігає при цьому прихильність до власного досвіду і досягнень світової цивілізації, особливо в сфері відносин власності та регулювання ринкової економіки. Процес розвитку права в одних країнах характеризується високим ступенем правової спадкоємності, в інших - серйозними реформами законодавства. Але в цілому усіх правових систем сучасного Заходу притаманні різке зростання правотворчої активності державних органів, збільшення ролі юридичної форми регулювання суспільних відносин, орієнтація на право як на загальновизнану і самостійну цінність. Демонструючи більш високу (порівняно з політичними системами і державою) міра стабільності й наступності, право в західних країнах у XX ст. відрізняється великою пристосовністю: регулювати суспільні відносини при різних політичних режимах і при крутих поворотах в політиці держави.

Різке збільшення нормативного правового матеріалу, нові тенденції у розвитку правових систем призвели до змін у джерелах права. Старі кодекси, прийняті в XIX в., Доповнилися численними поправками. У ряді країн їм на зміну прийшли нові кодекси, більшою мірою відповідні потреб сучасного суспільства. У Франції тільки в період із 1951-1956 рр.. введено 19 кодексів - трудовий, аграрний, виборчий, пенсійний, публічного охорони здоровя і т. д. Тенденція до уніфікації та систематизації правового матеріалу проявилася навіть у країнах англосаксонської системи, де право у цілому залишається некодіфіцірованним. Так, у США в 1926 р. складений, періодично оновлюється і один раз на пять років перевидається федеральний Звід законів, що містить розділи, інкорпорує чинне законодавство, а також кодифіковані розділи, в яких здійснено перегляд і впорядкування окремих галузей законодавства. Навіть в Англії, де в силу специфіки становлення права статутного законодавство виявилося особливо складною і заплутаною, у XX ст. більш широке поширення набула практика складання консолідованих законів, які обєднували в собі раніше видані законодавчих положення, із внесенням до них окремих змін і вдосконалень. Хоча спеціальний парламентський Акт про процедуру консолідації законодавства 1949 підкреслив принцип незмінності консолідованих законодавчих положень, що в останні десятиліття в Англії при складанні цілого ряду консолідованих актів здійснено значне оновлення змісту законодавства (Акт про кримінальне право 1967 р., Акти про крадіжку 1968 і 1978 рр. ., Акт про фальсифікації та фальшуванні 1981 і т. д.). У XX ст. різко збільшилася питома вага актів виконавчої влади: адміністративних актів і адміністративної практики. У ряді інших джерел

права зростає значення судової практики. Хоча в країнах англосаксонської системи різко скорочується сфера застосування судового прецеденту та суди в більшості випадків виносять рішення на основі законодавства, кількість їх як і раніше досить велике. При скороченні питомої ваги прецедентів зростає роль судової практики. Все більше судова практика починає впливати на розвиток окремих правових інститутів і в тих країнах, де історично прецедент не визнавався джерелом права, але рішення вищих судів за своїм фактичним значенням все більше набували властивості прецеденту.

Розвиток державного регулювання економіки, що призвело за собою розширення державного втручання в різноманітні сфери суспільного життя, призвело до дроблення традиційних галузей права (цивільного, адміністративного та ін) і до появи нових галузей законодавства: патентного, авторського, банківського, страхового, фінансового і т. п.

Водночас намітилася й інша тенденція: тісне переплетення-цивільно правових та адміністративних методів регулювання правового. Це означало стирання чітких граней між адміністративним і громадянським правом, отже, ослаблення відмінностей між приватним і публічним правом. Необхідність однакового регулювання всієї сукупності складних економічних відносин призвела до появи комплексних галузей права: ділового права в США, господарського права в Німеччині та Австрії, економічного права у Франції та Бельгії і т. д.

Активний розвиток законодавства, повязаного із регулюванням господарського життя, мало своїм наслідком не тільки ускладнення національних правових систем, але і посилення взаємодії правових систем різних держав, особливо в сфері економічного законодавства та окремих його видів (інвестиційна, валютне, податкове і т. д.) . Ця тенденція до зближення різних правових систем відображає, серед іншого, зростання транснаціональних компаній, які ведуть свій бізнес у багатьох країнах світу і

зацікавлених в єдиних правових підходах при регулюванні аналогічних економічних відносин. Інтеграційні процеси в економіці з неминучістю тягнуть за собою посилення одноманітності в право різних країн, до ослаблення колишніх розходжень і контрастів між континентальної і англосаксонської правовими системами.

Одна з характерних особливостей еволюції права - значне зростання впливу-міжнародно правових норм на внутрішнє законодавство окремих держав. Реалізація норм міжнародного права через внутрішнє законодавство стає одним з інструментів правовій уніфікації, до якої прагнуть перш за все транснаціональні корпорації, великі національні корпорації, зацікавлені у ламанні міждержавних правових барєрів. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграють міжнародні економічні угруповання держав, в рамках яких виробляються багатосторонні договори, на основі яких держави-учасники приймають відповідне національне законодавство. Установчі норми міжнародних економічних спільнот часто входять у національне право держав-учасників і без прийняття відповідних нормативних актів, у силу самої ратифікації договору, наприклад, Римського договору 1957 р. про створення Європейського економічного співтовариства.

Сучасна європейська держава-правове будівництво ведеться з другої половини XX в. і призводить до створення Європейського союзу між дванадцятьма країнами на основі Маастріхсткого договору 7 лютого 1992 Переслідуючи мету створення загальноєвропейського ринку і обєднаного політико-економічного та правового простору, що гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталів, Європа розширюється приєднанням держав Східної Європи. В даний час оформився європейське право.