Основи взаємодії міжнародного та національного права

Норми міжнародного права створюються державами як основними субєктами в процесі різнобічного співробітництва у різних галузях відповідно до їх внутрішніми та зовнішніми потребами та інтересами. Российская доктрина, так само як і наука міжнародного права інших країн, у тому числі СНД в принципі одностайна в питанні про характер співвідношення міжнародного та національного права. Загальновизнаними є положення, що по-перше, міжнародне та національне право - це самостійні, хоч і взаємоповязані правові системи і що, по-друге, міжнародне та національне право перебувають у постійній взаємодії, зіткненні, здійснюючи взаємний вплив один на одного.

Проблема співвідношення міжнародного та національного права є центральною у теорії міжнародного права, оскільки під час її практичного дослідження є можливість конкретно зіставити обєкти регулювання кожної із систем, виявити специфічні особливості, просторову і субєктивно-обєктивну сфери дії, властиві їм методи регулювання, а також визначити форми і способи здійснення норм у рамках окремої країни. Співвідношення міжнародного та національного права - це завжди відношення прямих і зворотних звязків, що утворять у комплексі взаємодію систем. Останнє обумовлено обєктивним характером взаємного впливу і залежності між зовнішньою і внутрішньою політикою кожної держави, тенденціями розвитку світового співтовариства у цілому, а також тією обставиною, що держави є творцями як національно-правових, так і міжнародно-правових норм.

Зростання взаємозвязку міжнародного та національного права в сучасному світі виявляється у збільшенні кількості міжнародних договорів і національно-правових актів, присвячених аналогічним чи близьким предметів регулювання, в посиленні ролі і значення уніфікованого регулювання, що здійснюється за допомогою міжнародних договорів, визначених суспільних відносин в рамках міжнародного господарського обороту . Зокрема, питання укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів регулюються нормами не тільки міжнародного, а й національного права. Понад 90 держав є приватниками Генеральної угоди про тарифи та

торгівлі (ГАТТ) - багатостороннього міжнародного договору, що регламентує торговельну політику країн-учасниць, і одночасно майже всі вони мають національне законодавство про митні тарифи і мита, оподаткування, нетарифних заходах і т. д.

У багатьох внутрішніх актах нашої держави йдеться про вирішення відповідних питань відповідно до російського законодавства та / або міжнародним договорам. Так, Закон Української РСР "Про іноземні інвестиції в РСФСР" від 4 липня 1991 р. (в ред. Федерального закону від 16 січня 1997 № 144-ФЗ) установлює: "Стосунки, повязані з іноземними інвестиціями в РРФСР, регулюються цього Закону, а також іншими діючими на території УРСР, законодавчими актами та міжнародними договорами" (ст. 5).

Історично в науці міжнародного права в питанні співвідношення міжнародного та національного права існували два основних напрямки: дуалістичне і моністичний. Остання розпадається на теорії примату міжнародного права і примату національного права.

Дуалістична теорія грунтувалася на розмежуванні міжнародного та національного права та їх непідлеглості одного іншому. Російські дореволюційні автори кінця XIX - на початку XX в. стояли на позиціях дуалізму, хоча формально це не було висловлене таким чином. Головною тезою дуалістичного напрямку була констатація відмінностей в обєктах регулювання, субєкти права, а також джерела права. Міжнародне і національне право не тільки різні галузей права, але й різні правопо-рядки. Саме дуалістична теорія минулого багато в чому склала необхідну основу для сучасної доктрини співвідношення міжнародного та національного права.

Моністичний концепції на противагу дуалістичної виходять зі зєднання міжнародного та національного права у одну правову систему і лише в залежності від того, яка частина переважає - національне чи міжнародне право, - розрізняють примат (верховенство) внутрішнього права держави або міжнародного. Теорії примату національного права отримали поширення в кінці XIX - першій половині XX ст. Особливе значення ця теорія мала в періоди наростання німецького мілітаризму, тобто підготовки світових війн, для виправдання свавілля в міжнародних відносинах і порушень міжнародного права. Нині в такому формальному вираженні вона не зустрічається. Витоки моністичної концепції примату міжнародного права над національним кореняться в самому характері міжнародного права, яким воно склалося до початку XX ст.

Сучасні прихильники примату міжнародного права утримуються від радикальних тверджень про примат міжнародного права і визнають, що під внутрішньодержавної сфері діє перш за все національне право незалежно від його можливого протиріччя з міжнародним правом.