Фізика

Фізика. Це - наука про матеріальні речі (або про природу). Найважливіші положення фізики визначаються метафізикою, а саме вченням про те, що сутність матеріальної субстанції - протяжність. Головна особливість фізики Декарта - її механіцизмом. Всі зміни в природному світі він зводить до просторового переміщення матеріальних частинок. Будучи протяжної, матерія ділена, звідси здатність приймати різноманітні стану завдяки переміщенню своїх частин.

Матеріальний універсум безмежний (невизначено великий), тому що, навіть якщо припустити її кордони, треба визнати, що за ними буде перебувати якийсь простір, тобто якась протяжність, інакше кажучи - матерія. Декарт стверджував, що існує тільки один світ. Безліч світів бути не може, тому що, навіть припускаючи зворотне, доводиться погодитися, що кожен з таких світів складався б з матерії. Оскільки сутність матерії завжди однакова (довжина), то всі ці уявні світи охоплювались б однієї і тієї ж матерією, тобто належали б до одного й того самого універсуму.

Французький мислитель заперечував існування порожнечі: допускаючи порожній простір, доводиться прийняти якусь протяжність як характеристику цього простору, а там, де є протяжність, завжди присутня матеріальна субстанція (тобто немає порожнечі). Відкидав він і існування атомів (неподільних тілець): будь-яка частина матерії володіє певною довжиною, отже, ділена; неподільних елементів бути не може. Заперечуючи атомістичну теорію, Декарт приймає корпускулярну. На його думку, видимі нами тіла складаються з недоступних чуттєвого сприйняття часток. Ці частинки - корпускули, ділені до безкінечності (в чому і проявляється їх відмінність від атомів). Обгрунтовуючи теза про існування найдрібніших корпускул, він розглядає процес росту дерев. Неможливо зрозуміти, яким чином збільшується дерево, якщо не припустити, що воно росте шляхом додавання деякі часток. Оскільки ж ми безпосередньо цих часток не спостерігаємо, залишається зробити висновок, що їх раз-281

заходи надзвичайно малі. Корпускула властиві механіко-геометричні властивості: фігури, розміри, рухи.

Декарт висуває своєрідну гіпотези космогонії: сотворив світ, Бог не надав йому закінченої, гармонійної форми. Створена матерія спочатку перебувала в хаотичному стані. Цією створеної матерії Бог повідомив незмінні закони руху, далі ж природа, підкоряючись цим законам, без усяких чудес, приходить в впорядкована стан. Внаслідок руху матеріальних часток, «заплутаний і неймовірний» хаос поступово змінюється «прекрасним» порядком. Всесвіт набуває знайомий нам, «досконалий» вигляд: матерія розподіляється в ній, утворюючи зоряні системи, в які входять планети. Кожна зірка виявляється центром своєрідного вихору рухаються навколо неї частинок; в універсумі є безліч таких вихорів. Слід зазначити, що саме космогонічна гіпотеза Декарта дала привід багатьом дослідникам зарахувати цього французького мислителя до представників деїзму.

Повідомлені Богом світу закони механічного руху Декарт зводить до трьох основних. Перший закон говорить про те, що будь-яке тіло буде зберігати притаманне йому, поки воно не зміниться під зовнішнім впливом. При відсутності впливу з боку зовнішніх сил частка ніколи не зменшиться, не змінить свою форму, залишиться нерухомою, якщо перебуває в спокої. Другий закон полягає в тому, що будь-яка рухома річ буде прагнути здійснювати свій рух по прямій лінії. Видиме нами рух безлічі тіл по кривої лінії пояснюється тим, що ці тіла зазнають впливу інших матеріальних обєктів. Цей другий закон, на думку французького мислителя, знаходить своє підтвердження, наприклад, при спостереженні за що обертається колесом: якщо якась з його частин відірветься, вона буде рухатися по прямій, а не по колу. Нарешті, третій закон стверджує, що «якщо рухається тіло зустрічає іншого, більш сильне тіло, воно нічого не втрачає в своєму русі; якщо ж він зустрічає більш слабке, яке воно може посунути, то воно втрачає стільки рухів, скільки повідомляє» (1: 1, 371). Даний закон, за Декарту, підтверджується всіма дослідами, в яких спостерігаються зупинка і рух тіл, викликані зіткненнями з іншими тілами. Французький філософ виділяв три

головні форми матерії, три «елемента видимого світу». Видимі тіла складаються з частинок вогню, повітря і землі. Частинки вогню - найдрібніші і швидкі, повітря - більші й повільні, землі - найменш рухливі і найбільш масивні. Сонце і зірки складаються з елемента вогню, «небеса» - з елементу повітря, Земля, планети і комети - з третього елемента. Розрізняючи «елементи видимого світу», Декарт посилається на закони поширення світла у всесвіті: зірки випромінюють світло, «небеса пропускають», планети - відбивають. Такими є три «головні частини» Всесвіту. Частинки трьох елементів змішуються на поверхні Землі, але завжди переважає тут третій елемент.