Російська релігійно-філософський ренесанс

Російська релігійно-філософський ренесанс. Філософія початку XX ст. входить в історію російської культури під назвою російського релігійно-філософського ренесансу. Це поняття вводиться з подачі філолога-класика Ф. Ф. Зелінського, перекладача Софокла, видатного дослідника і популяризатора античної культури. У Росії, де не залишила слідів епоха Ренесансу і тим більше не було періоду філософської класики, ренесанс міг означати звернення до цінностей еллінської культури, класичного гуманізму, переосмислення на грунті православної культури, підвищений інтерес до філософського осмислення теми людини, схожий з олександрійським синкретизмом характер культури , різноманіття духовних «пошуків і блукань». У Достоєвського, що дав з небувалою силою перш прозвучати темі людської свободи, культура російського ренесансу знайшла свого Гомера. Троїце-Сергієва Лавра постає в о. Павла Флоренського одночасно і як спадкоємиця Древньої Еллади, і як Ентелехія-здійснення російську ідею. Російська релігійна філософія представляє собою лише частина ідейно-філософської палітри епохи, але за своїм значенням вона виходить далеко за рамки національної культури. Саме завдяки їй російська філософія стає суттєвою і оригінальною частиною загальносвітового філософського процесу, інтерес до вивчення якої не вичерпується у світі й донині. Далеко не зводиться по своїх витоків до християнського Переказом, до творів Св. Отців, а часом і що зявляється як «релігійна ересіологія» (за словами о. Сергія Булгакова), вона тим не менш є спробою усвідомлення специфічності російського менталітету, російської культури та історії, виходячи з системоутворюючою в них ролі православного християнства, з прийняттям якого і почалася у власному сенсі історія державності та культури на Русі. Основний живильним середовищем філософії російського релігійного ренесансу був християнізовані платонізм, засвоєний на російському грунті у творах Вл. Соловйова, а також Монадологія Лейбніца і критично сприйнята філософія Канта. Досвід церковності прийде до багатьох філософів російського ренесансу пізніше, після Жовтня 1917-го. «Соловйовської лінія» у філософії успадковує найбільшому в Росії філософу-платоніки, що продовжує метафізичну традицію класичної філософії (може, вже після того, як сама ця традиція вичерпала себе на Заході), «лицаря-ченця» (за визначенням О. О. Блока ), до-668

торий втілював принципи філософії у своєму життєвому укладення, що знаходить своє відображення у принципі «життєбудови» у символістів і декадентів. Філософія бачиться не в її суто теоретичному, науковому аспекті, але в аспекті практичного «життєтворчості», де статус філософського або художнього твору отримує саме життя творця.