Епічна міфологія

Міфологія, що отримала відображення в епічних поемах, в цілому відмінна від ведійської, хоча і виявляє певну подібність із деякими уявленнями цієї більш ранньої епохи. Ведах Як і в, у епічної міфології ясно виражені політеїзм і антропоморфні в зображенні деяких божеств, простежуються риси пантеїзму. Але окремі частини спільної міфологічної системи в епосі отримують інший акцент і інший зміст.

У міфологічній системі ОПОС виявляються дві традиції - архаїчна, яка тяжіє до представлень водійського і доведійского (індоіранського) періодів, та епічна, яка відображає вже нові тенденції, пов'язані з висуванням на перший план трьох божеств - Вішпу, Шиви і Брахми. Друга традиція, власне, і зближує епічну міфології з більш пізнім індуїзмом.

Бот Вішну в епосі, як і у Ведах, пов'язаний з Індрою й теж здійснює «три кроки» цілому світі, в епосі однак провідна роль у цьому «союзі» належить Вішну. Епічний Вішну могутністю володіє винятковим: він охоронець, творець та руйнівник всього існуючого, тобто тут Вішну зосереджує всі три функції, котрі пізніше, в іпдуізме, розмежовані між тріадою богів - Вішпу, Шивою і Брахмою.

Показово, що такими ж, як у Вішну, функціями володіє і Брахма. Цей синкретизм в характеристиці головних богів свідчить про те, що в епосі ще пе було чіткого розмежування функцій і поняття «єдиної тріади» боюй ще не склалося.

В епосі вперше з'являється бог війни - Сканда. Цікава трансформація образів Індри і Варуни. У Водах Іпдра займав провідне місце в пантеоні. У епосі він поступається свою могутність головного воїна богу Оканде. Бог Варуна з зберігача світопорядку (ріти) стає другорядним божеством.

Складність міфологічної системи епосу пояснюється, очевидно, і багатоплановістю змісту самих епічних поем, де поряд з досить архаїчними сусідять тексти, значно більш пізні за часом. Це дуже чітко простежується па образі Рами. У ранніх частинах «Рамаяни» Рама малюється людиною, позбавленим божественних атрибутів, а в більш пізніх частинах поеми вже він втілення бога Вішну.

Цікавий і образ Крішни, що не лише як описується вождь племені і друг панданов, за і як одне із втілень Вішну, як «вище буття» і як, нарешті, «бог - основа всього світу». Очевидно, оти трансформації в описі епічних персонажів відображали нові явища в ідеологічній життя - поява та поширення вішнуїзм, яка починає складатися в другій половині першого тисячоліття до н. е..