Поширення писемності

Магадхско-маурійскій період був періоди високого розвитку культури. Судячи з написів Ашоки, виявленим в багатьох районах Індії, а також території сучасного Афганістану, писемність починаючи вже з III ст. до п. е.. одержала досить широке поширення. Однак вона, безумовно, існувала і за кілька століть до цього. У багатьох буддійських творах розповідається про обмін листами, о записах царських указів, що про писарів та на вивчення в школах мистецтва листа поряд з арифметикою.

У граматиці Панин зустрічаються спеціальні терміни для позначення листи, переписувачів, згадується про грецький листі. Надписи Ашоки були написані листом брахмі, арамським, грецьким і листом кхароштхі, що виникли з арамейської під впливом брахмі. Більшість же надліс-їй було виконано листом брахмі. Згідно з повідомленням Неарха, древні-ие індуси в період походу Александра до Індії гшса-ли на бавовняної тканини. Можна припускати, що найпоширенішим матеріалом для письма служили пальмове листя, але з-за вологого клімату ці писемні пам'ятки до теперішнього часу не збереглися. Єдині свідки письмового мистецтва тієї доби - (вибиті на скелях, (колонах і лещсрах едикти Атнокі. До III ст. до н. тобто брахмі було вже сформованою системою листи, що пройшла тривалий розвиток.

Серед учених до цих лор дет єдиної думки про походження листа брахмі. Його пов'язували з листом Харап-спокій цивілізації, з семітських листом, з южіоарабскім і навіть грецькою. Написи II ст. до н. е.. свідчать про існування у ото час кількох варіантів брахмі. У буддійському творі "Лалітавістара», що оповідає а життя Будди і що відноситься до початку нашої ери, згадується про 64 варіантах писемності - місцевих індійських і іноземних. Едикти Ашоки адресувалися не тільки державним чиновникам, а й простим людям - представникам різних соціальних груп, які повинні були вміти читати ті укази. Серед написів II-I ст. до н. е., значне число має присвятних характер - це свого роду реєстрації дарів буддійської громаді. Ці надписи робилися від імені торговців, буддистських ченців, ремісників і т. д. Все це дозволяє говорити про широке знайомство з писемністю стародавніх індійців у III-I ст. до н. е.. При цьому слід мати на увазі, що система освіти в стародавньої Індії була заснована на усній традиції, на заучуванні священних текстів, що передавалися з покоління в покоління.