Економічне становище Бенгалії після завоювання

Захоплення англійцями Бенгалії привів до розірвання економічних зв'язків цій області з іншими частинами Індії, а також зі східними країнами. До англійського завоювання Бенгалія вела велику торгівлю з країнами Південно-Східної Азії. Тепер по суті вся морська торгівля виявилася зосередженої в руках англійців. Внутрішня бенгальська торгівля теж поступово переходила до англійців. До кінця XVIII ст. індійські купці могли проводити операції великі тільки в тому випадку, якщо вони ставали агентами англійців. Ті процеси витіснення індійців англійцями відбувалися й у фінансовій сфері.

До англійського завоювання найбільші п вигідні операції індійських банкірів-лихварів (шроффов) були пов'язані з переведенням податків в скарбницю у Муршідабаде. У 1772 р. казначейство було переведено з Муршідабада в Калькутту вийшло і тим самим з-під впливу Джагат Сетха і його наступників. У 1773 - 1774 рр.. для централізації п посилення урядового контролю над грошовою системою Гастингс закрив монетних дворів, були в Дацці, Патна і Муршідабаде, зробивши карбування монет монопольним правом Калькутти. З цього часу почалось поступове руйнування будинку Джагат Сетхов. Тому сприяло також установа трьох англійських банків, що випускають банкноти і провідних кредитно-грошові операції.

У 1770 р. виникло перше приватне англійське торгово-по-средніческое агентство, що замінило баньянів (індійських агентів на службі в англійців). Агентства поступово стали однієї з найважливіших форм експлуатації Індії англійськими колонізаторами. Вони займалися експортними й імпортними операціями, відкуп і лихварством, переведенням до Англії награбованих в Індії багатств й тому подібними справами. Представники індійського купецького і великого грошового капіталу, витіснені з міста, почали вкладати свої гроші в покупку заміндарскіх маєтків і лихварський діяльність в селі.

Посилилася також експлуатацію ремісників. У 1775 р. ткача було заборонено працювати на будь-якого іншого замовника або на ринок, поки не виконано роботу для Компанії в цілому або для її службовців. Гомашти ставили стражників на постій до дому ткача, які стежили за тим, аби ткач не продавав своєї продукції на сторону. По суті це й означало повне закабалення ткачів. Останні нерідко кидали своїх домівок п йшли в село, поповнюючи ряди безправних орендарів. У 1773 і 1786 рр.. відбулися хвилювання ткачів у Сантіпуре. У 1787 р. ткачі Дакки, а в 1789 р. Сонаргаона жалілися, що їх обманюють, б'ють і заарештовують. Скарги на утиски подавали і солевара.

Погіршилося і положення бенгальських селян. Клайв залишив у силі існували індійські податковий апарат і податкову систему. Хейстпнгс ж почав створювати англійська податковий апарат і знаходити нові методи експлуатації бенгальського селянства, вважаючи, що англійцям перейшло право феодальної державної власності на землю, яке належало правителям Бенгаліп і яке він, за іронічним зауваженням Френсіса, розумів як «право держави догола грабувати тубільців». Френсіс же стверджував, що єдиними повноправними власниками землі в Індії слід визнати «тубільних лендлордів», що він назвав заміндаров. Незважаючи на опір Френсіса, Гастингс запровадив політику здачі земель на короткостроковий відкуп, що призвело до крайнього розорення селянства, оскільки відкупники були зацікавлені лише в максимальному вилучення грошей і врожаю. До 1790-1791 рр.. в Беігаліі, Біхарі і Орісса земельний податок збільшився майже вдвічі порівняно з 1765 г., першим роком, коли Компанія офіційно зробила податкове пограбування селянства головним джерелом своїх доходів. У результаті такої політики третину території Бенгалії до кінця XVIII ст. перетворилася на дикі джунглі. Тигри стали господарями тих місць, де раніше були оброблені поля.

Не дивно, що селянські повстання слідували одна за одною. Найбільше з них стався в 1783 р. в Дінаджпур окрузі проти відкупника податків Дебі Сінгха, застосовував при стягненні податків катування. Селяни, які зібралися неподалік від міста Рангпур, обрали вождя, розігнали стражників і послали петицію у Калькутти. Не отримавши відповіді, вони взялися за зброю. Прибулі англійські війська придушили повстання.

Менші виступи були в 60-90-х роках у різних місцевостях Бенгалії. Іноді до селян примикали лісові відсталі племена, що населяли важкодоступні для англійських войок місця. Така було повстання сантали, бунти чуаров. Протягом багатьох років тривало збройний опір англійським властям, очолюване індуської сектою саньясі. Одного разу загони саньясі в кілька десятків тисяч чоловік підійшли мало не до самої Калькутті. Гастингс вислав проти них регулярні синайських війська під командуванням англійських офіцерів. Щоб позбавити саньясі підтримки, а також поповнення за рахунок селян, Гастингс постановив страчувати кожного повстанця в його селі, а все село обкласти важким штрафом. Родину страченого звертали у рабство. Хейстінгсе вдалося наприкінці свого правління розбити саньясі і витіснити їх за межі Бенгалії.