Політика колоніальних властей в Індії (Кінець XVIII - початок XIX ст.)

З завоюванням Індії англійцями змінилося не тільки політичне, але й економічне становище країни. На відміну від колишніх завойовників, які тут осідали й асимілювалися з місцевим населенням, Англія, підвелася на шлях капіталістичного розвитку, розглядала Індію як арену для вилучення багатств, які вивозили потім в метрополію. Як не змінювалися методи британської експлуатації Індії, ця країна завжди залишалася для колоніальних придатком влади метрополії.

Що почався ще в період завоювання багатств вивіз з Індії стала постійною «економічної викачка» (есоnоmic drain), яка знекровлювала Індію і перетворювала її в убогу країну. Ще в XV ст. Афанасій Нікітін відзначав злидні індійського народу, але в колоніальний період бідність населення стала ще більш кричущою. Перший при англійців голод в Бенгалії в 1770 р. забрав близько 10 млн. життів і з тих пір голод, супроводжуваний нерідко холерою, чумою та іншими лихами, став періодично повторюється явищем.

Колоніальна Індія не могла провести корінного поліпшення своєї економічного становища. Вся подальша політична історія країни є історією боротьби поза її звільнення з колоніальної залежності.

У період завоювання англійці вивезли з Індії величезну «військову здобич», отриману шляхом розграбування скарбниці різних індійських правителів і великих феодалів. Так, після падіння Серінгапатама навіть рядові солдати набивали свої ранці дорогоцінними каменями. Коли англійська влада була вже встановлена, розпочався другий етап експлуатації цій колонії. Основним джерелом колоніального доходу став земельний податок, що стягується з селянства. Однак всі спроби англійців земельно-ввести таку податкову систему, яка привела б до розвитку сільського господарства, провалилися. При всіх введених англійцями земельно-податкових системах: постійному землеустрій в Бенгалії, рай-ятварі в Південній Індії, маузаваре в Північній Індії або общинної систему у Пенджабі - колоніальне держава все одно вилучало максимально можливий земельний податок, і землероб при напівголодної житті не мав ніяких засобів для ведення раціонального господарства. У феодальному Індії всі системи збору податків були гнучкими, податок знижувався при стихійних лихах або падіння цін Гостре: не на користь феодала було повне розорення її земель. При колоніальному уряді податок твердо фіксувався і його стягували, попри якісь несприятливі обставини. Феодальні володарі у разі потреби надавали своїм селянам допомогу (в Могольської Індії іменовану такаві), необхідну для продовження сільськогосподарського циклу. Колоніальні чиновники, природно, не вважали це своїм піклуванням: їх справою було збирання податків. Тому в колоніальній Індії положення хлібороба було ще гірше, ніж у феодальні часи.

Експерименти англійських властей, які застосовували три різні земельно-податкових системи в пошуках такою, яка давала б найбільші збори податкові, дорого обійшлися індійському селянству. Першою такою спробою був закон про Постійний землеустрій Корнуолліса.