Розділ Бенгалії в 1905 р. і початок масового руху

Англійські колоніальні влади, прагнучи запобігти можливому революційний вибух вирішили заздалегідь нанести рішучий удар по національно-патріотичних сил. З цією метою віце-король Керзон почав у 1905 т. розділ Бенгалії.

На початку XX ст. Бенгалія як і раніше залишалася головним центром національно-визвольних змагань. Бенгальці були найбільш сформувалася нацією в Індії, і їхню національну єдність становило важливий елемент у розвитку національно-визвольного руху в цій частині країни. Розділ Бенгалії на Західну (яка включала Біхар і Орісса) і Східну (яка включала Ассам) сприяв ще більшого розпалювання релігійної та національної ворожнечі. Дійсно, в Західної Бенгалії більшість населення становили біхарци і орія, а у Східній, не дивлячись на перевагу бенгальців, військові старшини частина населення сповідує мусульманську релігію. Представникам поміщиків-мусульман і великої мусульманської торгової буржуазії Східній Бенгалії прямо натякали, що в колоніальному апараті новоствореної провінції мусульманська інтелігенція займе переважне становище з індуської.

Однак всупереч планам колонізаторів розділ Бенгалії надав прямо протилежний вплив. Проти розділу виступили всі верстви бенгальської суспільства. Національна промислова і торгова буржуазія побоювалася, що поділ провінцій порушить склалися господарські зв'язки, послабить її основний орган - Торгово-промислову палату. Примі-ки-заміндари боялися, що вслід за розділом буде ліквідована система постійного землеустрою та підвищені ставки земельного податку. Інтелігенція вважала, що в результаті поділу піде скорочення адміністративного апарату та судочинства у Калькутті, що приведе в подальшому до загострення безробіття серед осіб з вищою освітою. Як писав С. Банерджі, лідер помірних бенгальських націоналістів, «ми відчували, що нас образили, принизили і провели, що все наше майбутнє поставлено на карту; це був розрахований удар по зростаючої солідарності і самосвідомості населення, який говорив на бенгальською мовою».

На підтримку розділу Бенгалії виступили лише незначні групи поміщиків, компрадорська буржуазія, частина мусульманської феодальної інтелігенції. Про розділ Бенгалії колоніальні влади офіційно оголосили в липні 1905 р., а на початку серпня в Калькутті вже відбулися грандіозні масові мітинги, на одному з яких було прийнято рішення розпочати бойкот англійських товарів. У націоналістичній пресі, на масових мітингах та зборах національних суспільно-політичних організацій у Бенгаліп поряд з бойкотом іноземних товару розгорталася за заохочення вітчизняного агітація - свадеші - виробництва.

Рух свадеші, хоча й мало економічну забарвлення, стало масовим загальноіндійських національним рухом. Восени 1905 вона вийшла за межі Бенгалії і охопив деякі інші райони країни, особливо Махараштра і Пенджаб. Цей рух була активно підтримана Тілак й його прихильниками. Всюди відкривалися крамниці і промислові підприємства свадеші, учасники руху бойкотували пікетували і магазини, які торгували товарами іноземними.

16 жовтня 1905, коли закон про розділ Бенгалії набув чинності, був оголошено днем національного трауру у Бенгалії. У Калькутті велика демонстрація з співом національного гімну «Банді Матарам» ( «Вітаю тебе, Родина-мать!") попрямувала до священного для індусів березі Гангу, аби принести клятву за боротьби возз'єднання батьківщини. У місті призупинилася ділове життя, не топили вогнищ, не готували їжу. На знак клятви бенгальці пов'язували навколо зап'ястя смужку матерії - символ єдності бенгальського народу.

Рух свадеші ширилося, і поширившись на сільські місцевості. Порушники бойкоту піддавалися суспільному остракізму. Багато торгівців-компрадорів розорилися. У Калькутті та інших містах Бенгалії організації були створені національні волонтерів, що спиралися на таємні суспільства і спортивні молодіжні організації. Волонтери, що носили спеціальну форму (жовтий тюрбан і червону сорочку), були головними організаторами масових демонстрацій і мітингів, пікетування англійських торгових підприємств.

Рух свадеші вплинуло і на керівництво Національного конгресу. Наприкінці 1905 р. на черговій сесії Конгресу найвидатніший лідер поміркованого крила індійських націоналістів голова партії Гокхале підтримав бойкот англійських товарів в Бенгалії як форму протесту проти її розділу. Разом з тим помірні не підтримали пропозицію Тілак крайніх і про поширення руху свадеші на всі провінції Індії та бойкоту - на всі сторони суспільного життя країни.

Сесія показала, що помірні лідери Конгресу не можуть більше не рахуватися з масовим рухом, однак їх прагнення всіляко звузити рамки боротьби свідчило про наявність серйозних розбіжностей між ними і крайніми. Ці розходження в національному русі ще більш посилилися в ході подальшого наростання революційної боротьби.