Структура колоніального апарату

У міру того як Індія ставала колонією, політика Компанії стала все більш визначатися за результатами боротьби участь англійській промислової буржуазії в (колоніальних прибутках. Це знайшло своє вираження в зростаючій ролі парламенту в управління Індією. Хартія Компанії відновлювалась приблизно (кожні 10 років. Це супроводжувалося запеклої політичної боротьби в Англії.

Вперше втручання парламенту в справи Компанії безпосередньо виразилося в 1773 р. в акті про управлінні Індією. Згідно з цим актом, не Компанія, а корона призначала генерал-губернатора, членів Бенгальської Ради і Верховного суду в Калькутті. У 1784 р., при черговому перегляді хартії, проти Компанії виступили купці, якою монополія Компанії перегороджувала доступ до Індії, земельна аристократія, обурюється політичним впливом «Набоб» (так називали прибули з Індії з награбованими багатствами і накупатися собі «гнилі місця» у парламенті ), партія вігів, що вважала, що тісний зв'язок Підприємства і корони англійських загрожує основам свобод, а також прогресивні елементи в Англії, що відзначали, що Компанія тримається хабарництвом і насаджує продажність у країні. Висунутий вігами білль Фокса був, проте, провалено, і сам У. Дж. Фокс на посту прем'єра був замінений В. Піттом.

Прийнятий парламентом акт Пітта 1784 створював видимість незмінності влади Компанії, насправді ж найважливіші проблеми управління Індією перейшли переважно до призначуваному кабінетом міністрів контрольному раді, яка став поступово перетворюватися у свого роду відомство у справах Індії. Однак право призначення на всі цивільні і військові посади (за винятком що посилаються в Індію англійської армії) залишалося за директорами Компанії.

Віга, зазнали поразки у 1784 р. у разі відхилення білля Фокса, вирішили в помсту притягнути до суду Уоррена Хейстінгсе. Суд розпочався у 1788 р. у палаті лордів, в урочистій обстановці і тягнувся вісім років. Обвинувачами виступали найкращі оратори Англії Е. Берк і Р. Шерідан, а їм матеріал поставляв Френсіс, що добре знав непривабливі сторони діяльності Компанії в Індії. Гастингс звинувачувався в жорстокості, несправедливості й корупції. По суті головним обвинуваченим була Компанія. Крім волі ініціаторів суду наведені на суді матеріали розкрили методи хазяйнування англійських завойовників в Індії експлуатації та індійського народу в епоху первісного нагромадження.

Однак саме тому англійська буржуазія, пожинала плоди колоніальної експлуатації Індії, не могла винести Хейстінгсе і Компанії обвинувальний вирок. Засудження Хейстінгсе було б засудженням англійської політики завоювання й грабунку в Індії.

Надалі питання про керування Індією стало предметом парламентських перегонів при перегляді хартії Компанії у 1813 р. У цей час були вже завойовані Майсур і основні маратхських володіння, закінчена другу англо-маратхі-війна окаянний і створено передумови для експлуатації Індії як ринку збуту. Тому вся англійська буржуазія в цілому виступала проти торговельної монополії Ост-Індійської компанії. Акт 1813 р., не зачіпаючи привілеїв МТС і справі управління Індією, скасував торгову монополію Компанії, за винятком торгівлі чаєм з Китаєм. У той же час була посилена роль наглядової ради як органу парламентського нагляду над політичною діяльністю Компанії. Таким чином, Індія все більше почала перетворюватися на колонію не Компанії, а всієї буржуазії англійської.

Подальші зміни в положенні Компанії відбулися в 1833 р. Акт 1833 р., прийнятий за ініціативою правлячій партії вігів, залишив за Компанією право управління Індією, але поставив її під подальший урядовий контроль, ввівши в Бенгальська рада призначає короною чиновника, спеціально займався розробкою законодавства для всієї Індії. Першим таким чиновником був ліберальний історик Англії Дж. Маколей (1800-1859). Однак вироблений ним кримінальний кодекс так і не було введено у життя.

Апарат колоніального поневолення Індії створювався поступово, без корінної ломки. Коли торгова Компанія стала фактично урядом Індії і перед нею виникли зовсім нові задачі, вона не створила нового механізму для вирішення цих завдань, а стала пристосовувати старий. Торговий апарат поступово перетворювався в чиновному-бюрократичний апарат управління величезною країною. За своєю структурою він був громіздким, неповоротким, а в окремих випадках просто ставав перешкодою керування. Незважаючи на суворе регламентування всіх функцій, він давав повного простір сваволі колоніальної бюрократії і поглинав, крім того, колосальні кошти. Органи управління Компанією знаходилися як в Індії, так і в Англії. На чолі Компанії в Англії Рада директорів стояв, обирається зборами акціонерів, які мали від одного до чотирьох голосів кожен залежно від акцій цінності, якими він володів. Наприклад, у 1832 р. 474 крупних акціонера вершили все дела, володіючи більш ніж половиною всіх акції Компанії. Маркс зазначав, що «Рада директорів є не чим іншим, як підлеглим органом англійських грошових магнатів». Важливим джерелом доходів, а також впливу директорів Компанії було право патронажу. Директора надавали посади за гроші, за політичний вплив, за місце в парламенті. Рада директорів підрозділяються на комісії, які пересилали до Індії докладні розпорядження з усіх важливих (питань колоніальної політики та відповіді на послання Ради президентства.

Вся ця складна машина управління Індією була вкрай громіздка і повільна. Листи з Індії приходили до Англії за шість - вісім місяців після їх відправлення, а відповідь відкладався на декілька місяців, а то й років, поки питання проходив всі стадії розгляду в Раді директорів і в Контрольному раді й залагоджувати розбіжності між цими двома інстанціями. За цей час становище в Індії могло радикально змінитися. Тому-то фактично всі поточні питання цілком вирішувались губернаторами президентства Бен-ГАЛИИ, Мадраса і Бомбея та радами при них.

Кожне президентство мало право вести самостійну листування з Радою директорів і видавати свої рішення, які за схвалення їх Верховним судом Індії мали чинності закону від території даного президентства. Таким чином, в Бенгалії, Мадрасе і Бомбеї діяли різні закони. Це створювало мното незручностей у торгових, промислових та інших цивільних справах. Англійська ж буржуазія вимагала єдності законів для всієї британській території в Індії. Звичайно, всі високі пости надавалися англійцям. Індійців брали лише на низові посади.

Найважливішим елементом колоніального апарату влади була Сінайська армия. За допомогою цієї армії англійці завоювали Індію, з її допомогою ж на новому етапі тримали країну у вузді. Чисельність армії в 1830 р. становила 223,5 тис. чоловік. Після третьої англо-маратхських війни 1817-1819гг. в Індії 30 років не велося воєн; у війнах за межами ж країни брала участь лише невелика частина індійської армії. Проте англійці не розформували синайських полків, які фактично виконували поліцейські функції. Іноді вони використовувалися колонізаторами при збиранні податків, а найчастіше для придушення всяких «безладдя», тобто виступів проти британської влади в Індії.

Велике значення в апараті гноблення Індії мала також судова система, пронизана хабарництвом і корупцією. Свідчення свідків, що грали в процесі суду велику роль, в Індії легко купувалися і змушували. У цивільних справах великим злом була судова тяганина, що тривала Багато років, а тим часом нечіткість визначення чи заперечення власницьких прав селян породжували численні скарги. Судова система сприяла розпаду громади, підтримуючи чужинця, що купив ділянку на селі і не підкоряє громадський розпорядку, а також свавілля призначеного владою в сільському районі поліцейської чиновника, котрого селяни боялися більше, ніж розбійника. Ця англійська політика руйнування громадських порядків і заохочення приватного землеволодіння призводила до зростання експлуатації селянства.