Династія Гуляма

У період зміцнення і розширення володінь Ільтутмишем в Індії з'явилися монгольські завойовники, що переслідували Джалал-уд-дина, сина підкореного ними Хорезмшахів. До того часу монголи завоювали вже всю Центральну Азію від Маньчжурії до Туркестану, нещадно вирізаючи населення. Одне ім'я Чингісхана наводило страх. Ільтутмиш відмовив у допомозі Джалал-уи-дину, і той був розбитий монголами в 1221 р. на берегах Інду. Після цього монголи, розграбувавши Західний Пенджаб, Сінд і Північний Гуджарат, вийшли з Індії. Проте загроза нових монгольських навал тривалий час висіла над Індією і оплачувала мусульманську знати навколо делійського трону.

Саме під час правління Ільтутмиша оформилося панування мусульманських воєначальників у Північній Індії. На згадку про Ільтутмише і зараз височіє гігантський мінарет Кутб-Минар в Делі, будівництво якого було розпочато при Кутб-уд-Діни, а закінчено при Ільтутмише. Могила Ільтутмиша знаходиться поруч.

У цей період військова знати складалася головним чином з середньоазійських тюрків, згуртувалися в сильну організацію, яка називається «Сорок» за кількістю її засновників. Чиновники й духовні діячи були хорасанцамі (т. е. таджиками і персами). Іслам суннітського напряму став державною релігією, індуси вважалися нікчемними, невірними ( «зим-ми»). Державною мовою став персидський. Форма правління була деспотичної.

Хоча перші дві делійських султана обиралися мусульманськими воєначальниками, Ільтутмиш прагнув зробити монархію спадкової та призначив наступником свою дочку Раззійю, яку вважав «найкращим чоловіком», ніж його сини. Ця правителька була жінкою хороброї і розумною, але воєначальники в силу своїх мусульманських забобонів вважали ганебним підкорятися жінці. Після чотирьох років правління вона була вбита, і почався період смути та палацових переворотів. У цей час монголи неодноразово здійснювали набіги, я в 1241 р. ними був узятий навіть Лахор.

Нарешті в 1246 р. на трон був зведений молодший син Ільтутмиша Насир-уд-Дін. Однак влада фактично перейшла в руки його здатного радника Гійяс-уд-дина балбал, який в 1265 р., після смерті Насиров, зайняв престол (1265 - 1287 рр..). Ставши султаном, балбал зумів відігнати монголів і побудувати на північно-західному кордоні ланцюг фортець як опорних пунктів. Його правління пройшло в боротьбі за зміцнення своєї влади. Він нещадно придушував повстання (приміром, хвилювання серед індусів Доабу), кидаючи полонених бунтівників під ноги слонам або знімаючи з живих шкіру. Йому вдалося зламати могутність «Сорока» і жорстоко придушити повстання мусульманських воєначальників Бенгалії в 1280 Призвідників публічно стратили, посадивши на кіл. Після смерті старого султана знову почалися чвари між феодальними угрупованнями. У подальшій потім боротьбі взяли гору воєначальники з тюркського племені хілджі. На престол вступив 70-річний Джалал-уд-дін Фіруз (1290-1296 рр..).