Економічне становище в Індії на середину 30-х років

За економічною кризою 1929-1933 рр.. послідував період тривалої економічної депресії (так званої депресії особливого роду), яка змінилася в 1937 р. насувалися новим світовою економічною кризою. Його розвиток було перервано спалахнула другої світової війни.

Становище трудящих класів міста і села було крані важким. Масове розорення селянства і ремісників в роки кризи сприяло значному зростанню резервної армії праці, яка існувала в основному в прихованих формах аграрного перенаселення. Постійна армія безробітних досягла кількох сотень тисяч людей.

Зростання аграрного перенаселення збільшував конкуренцію безземельних селян навколо здавались в оренду земельних ділянок, що створювало сприятливі умови для роздування поміщиками, орендарями-посередниками і селянської верхівкою орендної плати.

У роки економічної кризи і післякризового періоду на фоні розорення і пауперизації основної маси селянства посилився процес його майнового розшарування і класової диференціації. Якщо, з одного боку, продовжувала зростати малоземелля і безземелля селян - дрібних товаровиробників, то, з іншого боку, посилилася куркульська верхівка як серед селян-власників у районах райят-вари, так і серед привілейованих орендарів у районах заміндарі.

Подальший розвиток товарно-грошових відносин і внутрішнього ринку підштовхнуло процес складання нових капіталістичних відносин у галузі сільськогосподарського виробництва. У той же час збереження панування феодальних пережитків у сільському господарстві (феодально-поміщицького землеволодіння і торговельно-лихварського капіталу), що підтримують колоніалізмом, приводило його в стан деградації та застою, про що, зокрема, свідчили і погіршення продовольчого балансу країни, і скорочення експортних можливостей Індії. Підсилення капіталістичних елементів в індійській селі загострювало і ускладнював суперечності суспільного розвитку.

У селі загострювалися протиріччя між основними класами та класовими верствами, зростала соціальна напруженість.

Криза, що викликав у місті розорення дрібних товаровиробників, мануфактурних і дрібних фабрично-заводських підприємств, разом з тим сприяв прискоренню процесу централізації і концентрації капіталу. У 30-і роки відбувається посилений процес утворення перших індійських монополістичних об'єднань, в першу чергу в цементній промисловості (в 1936 р. тут був створений «Ассошіейтед сіндікейт», а в 1937 р. - потужна група Далма - Джайн) і в цукровій промисловості ( в 1937 р. тут утворився картель «Іідіен Шугар сіндікейт», що охопив 108 фабрик).

Індійська, в основному велика, фабрично-заводська промисловість поступово розширювала свої позиції на внутрішньому ринку: наприклад, на ринку текстилю в 1927-1937 рр.. з 41 до 62%; на ринку металу (компанія Тата) в 1927-1934 рр. .- з 30 до 72% і т. д.

Слідом за зростанням індійського промислового і торгового капіталу прискорився процес концентрації і централізації у сфері кредиту. У 1918-1937 роках. кількість відділень банків, що діяли в Індії банків зросла вчетверо, оплачений капітал великих (так званих облікових) збільшився банків в 1918-1940 рр.. на 1 / 3, а депозити - 60% на.

Прискорився процес переливу капіталів з торгівлі та лихварства в сфери банківської та промислової діяльності.

Які висуваються з-поміж великої індійської буржуазії сім'ї індійських мільйонерів Тата, Далма, Джайн, Валчанд, Бірла, Сінгханія зайняли панівне становище в національному підприємництві.

На загальному тлі слабкого розвитку капіталізму в країні, переважання докапіталістичних і ранньо форм власності індійські монополії представляли свого роду надбудову над торгово-лихварським капіталом. Тому в доходах великих капіталістів значну питому вагу, як і раніше складали надходження від торгівлі та лихварства.

Незважаючи на певні зв'язки верхівки індійської буржуазії не лише з феодальним класом, а й з усієї соціально-економічної та політичної структурою англійського колоніалізму, монополістичні тенденції в індійському круп ном підприємництво об'єктивно виражали розвиток національного капіталізму і посилення антиімперіалістичних протиріч.

Англійська імперіалізм спробував поставити під свій дсонтроль діяльність національного капіталу. З цією метою у 1935 р. був створений Резервний банк Індії, що виконував роль центрального урядового банку, що володів правом емісії. Контролював Банк державні фінанси, а також індійський банківський капітал і лихварські фірми великі. У 1936 р. було видано Закон про керуючих агентствах, полегшує їх діяльність зі встановлення контролю англійських монополій над індійської економікою. Ці заходи вели до подальшого загострення суперечностей між індійської національної та англійською буржуазією.

Економічний і соціальний розвиток Індії 30-х років вело (хоч на різній основі й у різному ступені для окремих класів індійського суспільства) до загострення національних і класових протиріч.

Однак розвиток політичних подій в Індії в передвоєнний період, що призвели до нового піднесення національно-визвольного руху в 1936-1939 тт., Не можна пояснювати тільки економічними причинами.

В роки революційного підйому (1929-1933 рр.). В політичній житті країни відбулися серйозні зрушення, які характеризуються двома основними моментами. По-перше, робочий клас в результаті діяльності Компартії Індії, робітничо-селянських партій і Червоного конгресу профспілок перетворився на самостійну політичну силу. По-друге, були створені передумови для утворення класових організацій селянства, перетворення його також у самостійний фактор політичного життя Індії.