Економічні наслідки поділу країни

Повоєнні економічні труднощі, пов'язані з неврожайними роками, фарбуванням скороченням військового виробництва, дефіцитом деяких видів сировини і промислових виробів, посилилися розділом країни на дві домініону.

До Пакистану відійшли сільськогосподарські райони, які давали 40% збору бавовни, 85% джуту, 40% пшениці. В Індії відразу ж відчув брак сировини для основної промисловості галузі - текстильної, а також продовольства.

Збройний конфлікт 1947-1948 років., За яким послідувала торгова війна між Індією і Пакистаном у 1949 - 1950 рр.., Завдав удару по сформованим ще в колоніальний період міжрайонним господарським зв'язкам. Перед Індією постало завдання створення власної бавовняної і джутовою бази, у той час як перед Пакистаном - власної текстильної промисловості. Нормалізація торговельних відносин між Індією і Пакистаном утруднялася також невирішеністю ряду інших економічних питань, включаючи врегулювання проблеми майна біженців, взаємних фінансових претензій, розділу валютних резервів і т. д.

Розірваними виявилися єдина іригаційна система і транспортна мережа: тривалий час зв'язок з Ассамо підтримувалася в основному по повітрю.

За умов скорочення постачання текстильної промисловості сировиною, вузькість ринку збуту фабрики або закривалися, або переходили на неповний робочий тиждень. Від нестачі сировини та труднощів збуту особливо страждало дрібне виробництво, ручне прядіння і ткацтво.

На осінь 1949 об'єм виробництва в основних галузях промисловості становив лише 60-70% рівня, досягнутого в період другої світової війни. Депресивний стан промислового виробництва визначалося не тільки труднощами на ринках сировини і готових виробів, але і зношеністю капітального обладнання. Таке ж становище склалося й на транспорті, де 60% паровозного і вагонного парку потребувало заміни.

Скорочення виробництва загострювало проблему працевлаштування. У деяких районах безробіття серед промислових і мануфактурних робочих набуває загрозливих розмірів. Наприклад, у Східному Пенджабі чисельність промислових робітників у 1946/47 - 1947/48 господарських роках скоротилася на 1 / 3. Становище на ринку праці посилилося напливом біженців, кількість яких склала понад 7 млн чоловік.

Брак промислових товарів широкого споживання поєднувалася з продовольчим дефіцитом: в першій роки після досягнення незалежності сільськогосподарське виробництво становило 90% довоєнного рівня.

Розділ країни в цілому загострив протиріччя економічного розвитку Індії, що визначалося колоніальної структурою її народного господарства. У перші роки після досягнення незалежності Індія, як і раніше представляла відсталу аграрну країну, в економічній структурі якої панували докапіталістичні уклади. За даними про національному доході на 1948/49 р. на сільське господарство припадало 48,1%, кустарне і ремісниче виробництво - 11,5 і фабрично-заводську промисловість - 8,3%. Панування феодальних пережитків у системі землеволодіння та землекористування, середньовічний рівень технічної оснащеності сільського господарства обумовили один з найнижчих у світі рівнів продуктивності праці. На одному із останніх місць у світі знаходилася Індія і за рівнем національного доходу на душу населення, що становив у 1948 р. 246 рупяй. Це було в 10 разів менше, ніж в Англії, і у 20 разів менше, ніж у США.

Можливості маневрування для індійської буржуазії на економічному фронті вкрай обмежувалися панівним становищем, яке займав іноземний, в основному англійська, капітал у найважливіших галузях економіки. Згідно з першим переписом закордонних капіталовкладень в Індії, проведеної за даними на червень 1948 р., було встановлено, що вони складали загальну суму 3,2 млрд. рупій, з яких на Англію доводилося 72%. Під іноземним контролем знаходилося 97% всіх капіталовкладень в нафтовидобувній та нафтопереробній промисловості, 93% - у гумовій, 90% - у вузькоколійних залізницях, сірниковій виробництві, 89% - у джутовою промисловості, 86% - у чайно-плантаційні господарства, 73% -- в гірничодобувній промисловості і т. д.

Іноземні монополії отримували щорічно в середньому 1,2-1,5 млрд. дол прибутку на вкладений капітал.

Колоніальна структура індійської економіки, засилля іноземного капіталу визначили і місце Індії у системі міжнародного поділу праці. По-як і раніше, Індія представляла аграрно-сировинний придаток розвинених капіталістичних країн, перш за все Англії: у 1946/47 р. 60% всієї вартості імпорту склали продовольчі та промислові товари широкого вжитку, а 52% експорту - сировина і продовольство.

Перед молодим індійським державою постало грандіозне завдання подолання вікової відсталості та створення багатогалузевої сучасної економіки.