Початок індустріалізації країни та її особливості

У процесі перебудови колоніально-феодальної економічної структури Індії неухильно зростала держави роль.

Поряд з державним підприємництвом (як у сфері виробництва, так і в сфері обігу) найважливішою формою державного капіталізму були різні форми державного регулювання економіки, спрямовані на захист національного виробництва, контролю над діяльністю приватного сектора, стимулювання (або обмеження) розвитку тих чи інших галузей народного господарства (в межах як приватного, так і державному секторах).

Економічні та фінансові органів держави, проводячи заходи з регулювання та контролю, спиралися на ряд спеціальних законів: 1947 р. - про контроль над випуском акцій і ва-лютні-імпортному контролі; 1949 р. - про регулювання діяльності банківської системи, 1951 р. -- щодо розвитку та регулювання промисловості, яке, зокрема, передбачав ліцензування створення нових і істотне розширення діючих підприємств; 1955 р. - про контроль над цінами на основні товари на внутрішньому ринку; 1956 (з доповненнями в 1960 р.) - про промислові камлання, який обмежив діяльність керуючих агентств, і ряд інших законодавчих актів.

Поряд з регулюванням і контролем приватного сектору держава здійснювала пряме стимулювання приватнокапіталістичного підприємництва. На це були спрямовані спеціальні заходи в галузі політики цін, встановлення протекціоністських тарифів, пільги з оподаткування і т. д. Найважливішу роль відіграли різні державні і напівдержавні інвестиційні інститути, що забезпечили кредитування промислового розвитку: Промислово-фінан-совая корпорація Індії (заснована в 1948 р.), створені поїв 1951 фінансові корпорації штатів, Національна корпорація промислового розвитку (1954 р.) п др . У 1955 1. Сил націоналізований найбільший приватний комерційний банк - банк Імперський, перейменований в Державний банку, а в 1964 р. відкрито спеціальний Державний банк промислового розвитку Індії. У цілому за 1956-1966 роках. приватні підприємці отримали від держави фінансову допомогу в розмірі близько 9 млрд. рупій.

Для фінансування промисловості дрібної було створено спеціальну національна корпорація. Окрім надання фінансової допомоги держава забезпечувала суттєву підтримку як дрібному механізованому, так і ручному промислового виробництва в постачанні обладнанням, сировиною, збуті готової продукції і т. д.

Державна допомога сприяла накопиченню капіталу як у вищих, так ж в нижчих капіталістичного укладу.

Заходи з регулювання і стимулювання виробництва національного, проведені урядом, викликали серйозні зміни в масштабах і напрямку капіталовкладення в економіку країни. Капіталовкладення в основні фонди промислових підприємств за 1948-1962 роках. зросли з 9,1 млрд. до 36 млрд. рупій (в цінах 1948 р.). Велика частина всіх нових інвестицій була спрямована у важку індустрію - чорний і кольорову металургію, машинобудування, нафтопереробку, хімію, виробництво будівельних матеріалів та електроенергії.

Збільшення інвестицій у важку промисловість викликало суттєві зміни й у співвідношенні I і II підрозділів. Так, якщо в 1951 р. найбільші чотири галузі I підрозділи (машинобудування з металообробкою, чорна металургія, хімія, цементна промисловість) концентрували 24,3% загальної суми інвестицій в обробну промисловість, то в 1955 р.-31, 5%, в 1960 р. - вже 48,9%. До середини 60-х років частка I і II підрозділів у вартості валової продукції зрівнялася.

Результатом зростання капіталовкладень стало прискорення темпів промислового розвитку країни. Якщо з 1937 по 1947 р. щорічний приріст промислової продукції становив 0,6%, то в 1951-1955 рр.. він збільшився до 6,5%, в 1956 - 1960 рр.-до 7,3, в 1961-1962 рр.-до 7,7%. При цьому найбільший приріст давали сучасні галузі важкої індустрії.

У 1948-1964 рр.. загальний обсяг промислового виробництва зріс у 2,5 рази.

Головну спрямовуючу роль у початку індустріалізації країни відігравало державу. Участь держави у великому підприємництві призвело до створення в Індії нових галузей виробництва, які заклали базу для відтворення на національній основі. Результатом державного-венно-капіталістжческіх меропржятій, у тому числі планування, були випереджають темпи зростання державного сектора. Частка державного сектору в валової продукції всієї промисловості становила до 1966 р. близько 18%.

Індустріалізація Індії викликала суперечливі тенденції в економічному розвитку країни. Після завершення першого п'ятирічного плану, в ході виконання якого були ліквідовані головні негативні наслідки розділу колоніальної Індії в сфері (економіки, був узятий курс на індустріалізацію країни шляхом переважного розвитку державного сектору. У Іовом «Рішенні уряду Індії про промислову (політиці» від 30 квітня 1956 значно розширився в порівнянні з Декларацією 1948 «руг галузей, в яких держава отримувала виключне жлі переважне право підприємництва. Проте вже в кінці 50-х - початку 60-х років під тиском великої національної буржуазії стали робитися значні відступи на користь приватного сектора.

Попри обмеження діяльності приватного капіталу в окремих галузях національної економіки, в цілому (державний капіталізм в Індії забезпечив як значне фронтальне розширення приватнокапіталістичного підприємництва, так і посилення процесу концентрації і централізації капіталу, особливо в його верхніх ланках. Позиції монополістичної верхівки індійської великої буржуазії посилилися. Характерно, що 73 найбільші корпорації отримали більше половини всієї державної фінансової допомоги, виділеної приватному сектору в період другого і третього п'ятирічних планів (1956-1966 рр..).

Розширення масштабів діяльності великої індійської буржуазії посилювало диспропорції в розвитку дрібного і великого підприємництва. Економічна структура Індії характеризується наявністю різних укладів, причому в нижчих укладів (напівнатуральне, дрібнотоварне і мелкокаліталі-стіческом) зосереджена основна частина працюючого населення, зайнятого в сільському господарстві, промисловості та інших галузях народного господарства. Оскільки процес індустріалізації до кінця 60-х років охоплював переважно лише сучасне, фабрично-заводське виробництво, диспропорції між нижчими і вищими укладами збільшувалися. Значне випередження за темпами зростання важкої промисловості викликало також до середини 60-х років розрив між рівнем розвитку галузей I і II підрозділів. Все це вело до серйозних труднощів на ривку виробів промислових, неповного використання виробничих потужностей і у кінцевому рахунку до затягування термінів індустріалізації і недовиконання намічених планових завдань. Найважливішим гальмом всього процесу трансформації економічної структури Індії було продовжувалося відставання сільського господарювання - основної галузі народного господарства.