Селянський рух в період поведінки аграрних реформ

Після перших загальних виборів стали складатися умови боротьби за єдність організованому селянський рух. У результаті переговов між Всеіндійському селянським союзом і Об'єднаним (селянським союзом злилися багато місцеві відділення обох організацій, а Президентом Киса сабха в 1953 р. обраний голова Об'єднаного селянської спілки революційний демократ Індулал Ягнік. У квітні 1953 р. в Канкапуре (Керала) зібрався XI з'їзд Киса сабха, і з цих пір з'їзди організації стали проводитися щорічно. На з'їзді були підведені підсумки роботи з відновлення діяльності організації, намічені стратегічні і тактичні завдання селянської боротьби. Нова програма Киса сабха, в якій враховувались що проводилися у країні аграрні реформи, була сформульована в ухваленій з'їздом «Заяві про політику» Програма націлювала селянські організації штатів та округів на створення широкого антифеодального фронту.

У період проведення аграрних реформ зміст селянського руху стало змінюватися. Основним питанням масової боротьби на новий етап була вимога прискореного проведення законодавства про скасування системи заміндарі, поширення його на всі типи поміщицького земтевладенія, а також протест проти згону орендарів із землі великими землевласниками.

У другій половині 50-х років поміщики, заможні селяни, скориставшись становищем нового законодавства про оренду, що давало їм право згону орендарів під приводом «переходу до власного господарства», почали масову «чистку землі». Десятки й сотні тисяч орендарів втратили права спадкової оренди. Опір селян-орендарів згону стало головним напрямком боротьби селянської бідноти на цей період.

Масові виступи (мітинги, демонстрації і т. д.) поєднувалися з парламентської боротьбою депутатів-комуністів і демократів.

У багатьох районах відбувалися прямі сутички селян з поміщиками (Уттар Прадеш, Західна Бенгалія, Пенджаб, Біхар, Ассам). В результаті масового селянського руху уряду більшості штатів у 1954 р. видали укази про заборону зганяння із землі орендарів.

Боротьба за землю і проходила у формі заняття малоземельними і безземельними селянами пустували державних земель (Траванкур-Кочін, Мадрас, Андхра Прадеш, Уттар Прадеш, Західна Бенгалія), а також опору селянської бідноти примусової консолідації земельних, володінь, в ході якої округлювалися наділи багатих селян .

Паралельно йшла боротьба за поліпшення умов оренди, головним чином у районах райятварі, де не проводилося обмеження поміщицького землеволодіння.

Дрібновласницькі селянство активно виступило проти підвищення прямого оподаткування сільського населення, за встановлення вигідних для товаровиробників сільських цін на сільськогосподарську продукцію.

Економічна боротьба, як і раніше охоплювала всі верстви селян і навіть дрібних панів. Але в ході земельних реформ, посилився в деревне економічного і соціального розшарування селянства заможні селяни на чолі з формується куркульством стали поступово відходити від боротьби.

У той же час у селі посилилася боротьба сільськогосподарських робітників. Важливе значення для правильної орієнтації селянських спілок в умовах мінливої розстановки класових сил на селі мали рішення з аграрного питання пленуму ЦК Компартії Індії в квітні 1954 р., в яких містилася установка на збереження общекрестьянского єдності. При цьому особливу увагу було звернуто на необхідність розвитку самостійних організацій сільськогосподарських робочих.

Проведення законів про скасування заміндарі, що завершилося в основному в 1957-1958 рр.., Здійснення законодавства про оренду, розвиток на селі різних форм сільськогосподарської капіталістичної кооперації - все це справило значний вліяшіе на село. Соціальні протиріччя усередині селянства стали загострюватися, а общекрестьянскій єдиний фронт - розпадатися. У ряді штатів почав змінюватися класовий склад низових організацій Киса сабха: вони ставали в основному органами боротьби селянської бідноти. Відхід від спілок заможного селянства послабив в багатьох штатах Киса сабха і привів до скорочення її чисельності після 1955 р., коли вона налічувала понад мільйон членів.

Намагаючись розширити свій вплив у масах, керівництво Конгресу в 1958 р. прийняло рішення про зміцнення мережі низових організацій шляхом створення «Мандал еаміті» і про утворення «селянських відділів» в провінційних та окружних комітетах Конгресу.

Прагнучи домогтися переорієнтування селянського руху, революційно-демократичні елементи і насамперед Комуністична партія Індії та Всеіндійська селянський союз, прийняли рішення про проведення широкої агітаційної кампанії на селі. Однак, незважаючи на зусилля комуністів, селянські спілки не розширили свою діяльність. Кількість членів Всеіндійському селянського союзу з 1 087 тис. в 1955 р. впало до 572 тис. у 1959/60 р.

Протягом 1955-1960гг. вплив Селянської спілки в деяких провінціях країни було значно ослаблений, особливо в деяких районах Андхра і Бенгалії, що були до цього оплотом селянського руху. Це було визнано на V надзвичайному з'їзді компартії навесні 1958 Велику роль у зміцненні Киса сабха зіграв пленум Національної ради компартії в жовтні 1958 (Мадрас), який прийняв розгорнуті рішення з аграрного питання. У них містилася установка на союз всього селянства, з одного боку, і нейтралізацію куркульства - з іншого.

Але, незважаючи на те, що масове, та особливо організований, селянський рух після проведення аграрних реформ мав певні слабкості й переживало спад в порівнянні з 1952-1955 рр.., Воно зробило значний вплив на ідейно-політичну боротьбу з аграрного питання і на аграрну політику національної буржуазії.