Суспільна думка і народні руху

Махдістское рух, до якого приєднався Мубарак і іоторое вплинуло на ідеї Аоу-л Фазл, зародилося серед мусульманських міських торгово-ремісничих кіл. У XV ст. (в Гуджарат відомий ученістю Світ Сайід Мухаммад (+1443 - 1505 рр.). оголосив себе махді (т. е. месією). Він закликав повернутися до демократичних засад раннього Ісламу, до відновлення рівності майнового серед мусульман. У махдійской громаді Гуджарата цей останній принцип строго дотримувався: доходи кожного надходили в загальний фонд і розподілялися порівну. На відміну від рухи бгакті махдісти зверталися тільки до мусульманам. Свои надії вони покладали на воцаріння справедливого правителя, що, слідуючи заповітам раннього ісламу, введе в життя принципи рівності в межах мусульманської громади.

До правління Іслам-шаха, сина Шер-шаха, махдісти фактично захопили округу Біана та Гінді в Доабу і силою встановили в місті Біана свої порядки. Знову в махдістской громаді почав застосовуватися принцип поділу майна і доходів. До махдістам Іром міського населення примкнули також селяни, сільські ремісники і деякі опозиційні феодальні круги, зокрема шейх Мубарак. Іслам-шах відповів на посилення розправами руху: він забив палками до смерті одного керівника, покарав іншого, переслідував за інших, і рух в 1549 р. було придушене. Воно знову відродилося в Делі і у Пенджабі в 1573 р. До повстання на цей раз справа не дійшла.

Іншим, не ортодоксальним вченням (відноситься до пізнього бгакті) був сікхізм, засновником якого був гуру (керівник) Нанак (+1469 - 1539 рр..). При Акбарі сикхи були ще просто Пенджабської сектою, торгово-ремісничій за своїм складом. При четвертому гуру сикхів, Рамдасе (1574 - 1581 рр..), Сикхи стали володіти землею близько Амрітсар, там побудували храм і священний викопали ставок. Рамдас через своїх агентів регулярно збирав пожертви, а наступний гуру - Арджан (1581 - 1606 ГТ.) Перетворив ці добровільні давання в подомний (податок, що стягується з усього населення, що проживало на належній - сикхам території. Акбар прихильно ставився до сикхам і розмовляв, відповідно сикхський переказами, із гуру Рамдаоом.

У Раджпутану бгакті Даду (1544-1603 рр.). Мандрував по раджпутокім князівствам і закликав до смиренності, лагідності і любові. Даду, за переказами, теж викликали на бесіду до Акбар. Все ж таки Акбар, мабуть, не знав про Тулою Дасе, чия величезна поема «Рамаяна» (1575 р.) стала відома всьому населенню, що говорить на гінді. Тулса Дас виступав проти кастових розходжень і гноблення, критикував брехливість навколишнього його світу, але вихід з положення бачив лише в містичному єднанні з богом в образі Рами.

Однак Акбар прагнув рішуче подавити такі сектантські руху, що були прямо спрямовані проти влади Могольското держави. Так, він всією своєю міццю обрушився проти мусульманської секти рошанітов, прихильниками якої був ряд афганських племен, в першу чергу Юсуфзаї. Засновником руху рошанітов був Баязид Ан-сарі (1524-1585 рр..), Виступав як проти феодалізіруюжщейся афганської знати, так і проти гніту Могольської імперії. Акбар в 1585-1600 рр.. посилав ряд каральних експедицій проти рошанітов, які захопили гірські проходи між Індією і Кабулом, але зазнав кілька важких поразок. Нарешті йому вдалося придушити виступи афган-цев-рошанітов, але після смерті Акбара вони знову повстали.