Соціально-економічні зрушення в кітж 1918-1927 ir

завершення національної революції 1925-1927 рр.. означало і завершення певного етапу соціально-економічного розвитку Китаю, розпочатого Синьхайська революцією. бурхливі політичні події першого післявоєнного десятиліття с особливою виразністю «висвітили» глибинні соціально-економічні зрушення, які перш за все характеризувалися прискорити і поглибити втягуванням Китаю у світове капіталістичне господарство і в світовий поділ праці, при якому Китай залишався напівколонією та економічної периферією світового господарства.

посилення економічної залученості Китаю в світовий ринок проявилося в значному збільшенні експорту капіталу в Китаю, у збільшенні ролі іноземного капіталу в соціально-економічному розвитку країни. якщо в роки світової війни іноземні інвестиції в китаї майже не зростали і в 1918 р. становили 1691 млн ам. дол., то у повоєнні десятиліття вони підскочили до велетенської суми - 3016 млн. це посилення ввезення! іноземного капіталу відбувалося в умовах загострення міжімперіалістичних суперництва, яке характеризувалося перш за все активним настанням Японії, інвестиції якої у порівнянні з 1914 р. зросли приблизно в п'ять разів і досягли 1043 млн, майже наздогнавши головного суперника і основного інвестора - Англії, хоча і її капіталовкладення за цей час подвоїлися і досягли 1168 млн.

на частку цих двох основних інвесторів і суперників припадала основна частина іноземних вкладень ділових, причому географічна і галузева спрямованість цих вкладень була різна. япония вкладала свої капітали в першу чергу в Маньчжурії, прагнучи створити там своєрідну колоніальну господарську структуру при досить диверсифікованому вкладенні коштів. значні японські капітали вкладалися у видобувну промисловість північного Китаю, в обробну промисловість районів інших. англия ж направляла свої вкладення в основному в шанхайський економічний район і розраховувала на зміцнення своїх позицій на-грошово товарному

ринку країни і на розширення зв'язків з Китайським капіталом через фінансування компрадорів. істотні відмінності в характері капіталовкладень цих двох держав відбивали і суттєві відмінності в підходах до експлуатації Китаю взагалі. якщо япония прагнула колоніальним захопленням за рахунок Китаю і до витіснення капіталу Китайського капіталів своїх конкурентів і, англия то віддавала перевагу мати справу з залежним Китаї в цілому і при певному співпрацю з Китайським капіталом. до позиції англії була близька і позиція сша, чиї капіталовкладення в китаї швидко росли, хоча ще й відставали від Японії і англії. в умовах загострення японо-американських протиріч у післявоєнні роки все це вело до утворення імперіалістичних угруповань, ворожнеча яких надалі істотно вплинула на історичні долі Китаю.

перепади кон'юнктури світового ринку і бурхливі політичні події в китаї робили надходження іноземних капіталів у Китай досить нерівномірними. найбільш високий (у середньому 96,9 млн ам. дол.) приплив капіталів припав на 1920-1923 рр.. на ці ж роки припадає і рекордний рівень ввезення машин і устаткування. потім у 1925-1926 рр.. приплив капіталів падає до 8 млн на рік, що ясно свідчило про напуганності інвесторів підйомом антиімперіалістичної боротьби. половина приросту іноземних капіталовкладень припадала на реінвестицію прібьшей, що говорило про певну ефективності функціонування іноземного капіталу в китаї і про його розширюється взаємозв'язках з Китайським і світовими ринками.

посилилася і заглибився включеність Китаю у світове господарство вели у той же самий час до подальшого розвитку і Китайського капіталізму. капіталістична перебудова Китайського народного господарства, принципово ускорившаяся після перемоги Синьхайська революції, тривала і в ці роки досить широким фронтом. найбільш узагальненим показником цієї перебудови є дані про вражаюче зростання національного капіталу з приблизно 2 млрд юанів в 1918 р. до 4,7 млрд в 1928 р. причому найбільше інтенсивно зростав промисловий капітал: із 375 млн юанів до 1225 млн., попри всю недосконалість статистики, не здатної врахувати розвиток нижчих форм капіталу, цифри свідчать ці, безумовно, про великий кількісне зростання капіталу Китайського, про збільшення її економічної ролі. більш швидкий ріст саме промислового капіталу відбивав прогресивну тенденцію кілька прискорилося "осучаснення» національного капіталу, хоча значне переважання сфери обігу капіталу ще зберігалося (приблизно 3:1, проти 5: 1 в 1918 р.). в реальної економічної дійсності, яку статистика не в силах була зафіксувати, це перевага, ймовірно, могло бути й більшим.

прискорення капіталістичної еволюції проявилося і в сільському господарстві, де воно визначалося своєрідністю виробничих і соціально-економічних процесів аграрної сфери.

в розглядається десятиліття валове сільськогосподарське виробництво країни зростало приблизно на 0,89% в рік, ледве випереджаючи темпи приросту населення (0,8%). тенденція поступального розвитку сільського господарства забезпечувалася насамперед за рахунок розширення основних виробництва технічних культур (боби сої, бавовна, лляні культури, тютюн), а також розвитку тваринництва, що свідчило про подальшу диверсифікацію Китайського сільського господарства під впливом розвитку товарно-грошових відносин. зросло і загальне виробництво зернових культур основних п'яти, однак у цілому приріст виробництва зерна відставав від зростання населення і в що розглядається час Китай був змушений імпортувати зернові.

продовжує розвиватися спеціалізація окремих районів сільськогосподарського виробництва, виділяються райони товарного землеробства. ця спеціалізація була пов'язана перш за все із зростанням виробництва технічних культур. чинником зростання сільськогосподарського виробництва стало і розширення орних площ за рахунок піднесення цілини на околицях (переважно в Маньчжурії) на приблизно 7 млн га, хоча власне у китаї мало місце певне скорочення ріллі на душу населення. приблизно на 3 млн га розширилася площа зрошуваних земель. трохи зросла внесення органічних добрив, почався ввезення в Китай мінеральних добрив. найбільш ж важливим чинником зростання сільськогосподарського виробництва залишалося збільшення робочої сили, що забезпечується за рахунок приросту сільського населення.

всі процеси росту і розвитку китайського сільського господарства в розглядається десятиліття безпосередньо пов'язані з подальшим втягуванням сільської економіки в ринкові стосунки, зі спеціалізацій виробництва з виділенням районів торгового землеробства.

в середньому більше половини усієї валової продукції сільського господарства брало в розглядається часом товарну форму, причому в спеціалізованих районах торговельного землеробства вона досягла навіть 60-70%. досить значне зростання товарності сільського господарства був, проте, не результатом зростання продуктивності праці, а перш за все наслідком посилення експлуатації селянства традиційними методами.

розвиток усіх цих тенденцій стимулювало капіталістичні процеси в надрах Китайською села, але не змінило, та й не могло змінити основних особливостей цієї аграрно-капіта-лістіческой еволюції: нікчемне розвиток крупного капіталістичного виробництва в аграрній сфері як з ініціативи традиційного експлуататора ( «прусський шлях розвитку» ), так і за ініціативою який розбагатів селянина ( «американського шлях розвитку»), з одного боку, та поступове обуржуазнювання багатоликого традиційного сільського експлуататора (орендодавця, лихваря, продавця), яке продовжує традиційними методами експлуатувати селянина, але вже в умовах залучення до капіталістичні ринкові відносини - з іншого.

процес первісного нагромадження в селі, процес перетворення традиційного в буржуа сільського багатія був болісним і повільним і не міг бути іншим в умовах дуже поступового руйнування традиційної «азіатської» соціальної системи. первісне нагромадження в селі стримувалося «зверху» податковим пресом із боку владних адміністративно-структур, а «знизу» - комплексом громадсько-кланових стосунків. розвал імперії і політична республіканська реальність до певної міри підривали правову систему регулювання земельних відносин (державну кодифіковані й общинну, засновану на «звичайному право»), багато в чому сприяли звільненню землевласника від зобов'язань перед орендарем, стимулювали нові кроки по шляху визрівання буржуазної земельної власності. цьому сприяло і цивільне законодавство Китайської республіки.

прискорення капіталістичного розвитку і загострення політичної боротьби, особливо в ході національної революції 1925-1927 рр.., сприяли посиленню процесів розшарування, виявленню класових зрушень. проте було б помилкою перебільшувати ступінь відбувалися кількісних і якісних змін.

робітничий клас у повоєнні десятиліття чисельно зріс, однак його кадрове ядро істотно не розширилося, бо саме воно було основною жертвою репресій, саме воно зазнало найбільших втрат в ході потерпілих невдачу повстань. разом з тим активна участь робітничого класу в політичних боях, особливо його участь у антиімперіалістичних виступах, сприяло принципового збільшення його соціальної ролі в країні. робітничий клас саме в цей час в перетворюється помітну сопіально-політичну силу, з якою змушені рахуватися навіть правлячі кола.

Китайська буржуазія, зміцнивши свої економічні позиції, спробувала грати і велику політичну роль. вона зробила крок у бік своєї соціально-політичної консолідації. в ході розгорнулася революції буржуазія спробувала відстоювати свої класові інтереси і в боротьбу з імперіалізмом і мілітаристами, з одного боку, і в боротьбі проти робітничо-селянським рухом - з іншого. але роздробленість буржуазії, викликана багатоукладністю, робила її позиції слабкими. лише шанхайська буржуазія - найбільш соціально-політично розвинута частина цього класса - зуміла зіграти помітну роль у політичних битвах і вплинути на характер складалася гоміньданівського влади.

своєрідність політичних сутичок національної революції, класова широта що склалася соціально-політичну коаліцію, яка стала керівній силою революції, милі-тарістско-буржуазна природа який прийшов до влади гоміньда-ського уряду, який прагнув зберегти широту коаліції і опертися на неї в нових умовах, як свідчили про незавершеність классообразовательних процесів в китаї, так і про незавершеність національно-визвольної революції