Районування

Розворот господарського будівництва поставив питання про необхідність докорінної зміни адміністративно-територіального устрою країни. Тепер вже не можна було миритися зі старим адміністративним поділом (губернія, повіт,волость), не враховував економічних і національних особливостей окремих частин країни. Робота з докорінного перетворення адміністративно-територіального устрою РСФСР була розпочата ще в 1920 - 1921 рр.. У 1921 р. Держплан створив спеціальну комісію з районуванням Росії. У 1922 р. ВЦВК затвердив проект нового адміністративно-територіального поділу РРФСР. Аналогічні роботи проводилися і на Україні. З утворенням СРСР ця проблема постала у всесоюзному масштабі. Спочатку було вирішено створити дві експериментальні великі адміністративно-територіальні одиниці - промислову Уральську область і сільськогосподарський Північно-Кавказький край. Районування було завершено до кінця 1929 В РРФСР утвердилася триланкова система - район, округ, область (край). В інших республіках - двухзвенная (район - округ). Навіть у такій великій республіці, як Україна, області не створювалися, а замість дев'яти губерній у 1925 р. створено 41 округ <*>.

Така перебудова означала приведення меж адміністративних одиниць у відповідність із сформованими і розвиваються економічними районами.

При проведенні районування враховувався не тільки економічний, але йнаціональну ознаку. Тому в ході районування створювалися і нові автономні утворення. Крім того, воно дещо змінювало положення автономних областей і республік. Автономні області включалися до складу країв і обласних об'єднань. До складу країв і областей на основі добровільності могли входити і автономні республіки. Рішення про вступ в область або край приймалося на з'їзді Рад автономної республіки і стверджувалося ВЦВК.

Районування дозволило найбільш повно впровадити планове керівництво народно-господарським життям країни, зокрема сільським господарством.

Національно-державне будівництво за районуванні дійшло навіть до дрібних адміністративних одиниць. У всіх союзних республіках виділялися повіти і райони, волості й сільради, компактно населені народами, відмінними від основного населення республіки. При цьому чисельна норма, необхідна для створення відповідної адміністративної одиниці в національних районах, знижувалася в середньому в два з половиною рази. Навіть у Московській області було створено 4 національних району і 57 сільрад (карельські, татарські, німецькі, естонські) <*>. Всього по країні оформилися сотні національних повітів і районів, тисячі волостей і сільрад. Національні адміністративні одиниці були як би мініатюрнимиавтономіями. У всякому разі діловодство в них повинно було вестися на відповідному мовою, функціонували різного роду національні інститути.