Основні напрямки розвитку права
У розвитку права можна виділити два етапи, пов'язані зі змінами, що відбувалися в суспільстві. Перший етап - середина 80-х - початок 90-х рр.. - Характеризувався поступовими демократичними змінами, спробами лібералізувати соціалістичну правову систему, другий - з початку 90-х рр.. - Докорінними змінами у правовій системі, явівшіміся наслідком переходу від соціалізму до капіталізму, від планової до ринкової економіки.
З кінця 80-х рр.. на території Союзу розгортається "війна законів", що посилилася після прийняття союзними республіками декларацій про державний суверенітет та виражалася у відмові органівцих республік застосовувати ті загальносоюзні закони та інші акти вищих органів державної влади і управління, які перебували в суперечності з республіканськими деклараціями. Це означало, що порушувався принцип пріоритету законодавства Союзу перед законодавством республік, передбачений конституціями як СРСР, так і самих союзних республік. Принцип безпосереднього, прямої дії законів СРСР на території союзних республік також був похитнута. При прийнятті нормативно-правового акту Союзу, що знаходиться в протиріччі з республіканською Декларацією, він підлягав ратифікації або затвердженню відповідних органів і тільки після цього повинен був застосовуватися на території суверенної республіки <*>. Відповідно до Закону від 31 жовтня 1990 р. "Про забезпечення економічної основи суверенітету РРФСР" до прийняття своїх законів про власність, приватизації та до укладення нового Союзного договору не підлягали виконанню на території Росії будь-які акти органів державної влади та управління СРСР, пов'язані з вилученням матеріальних, фінансових, валютних і грошових цінностей. Рішення органів Союзу РСР, прийняті без згоди відповідних органів РРФСР відносно посадових осіб, підприємств, установ, організацій союзного і республіканського підпорядкування, що знаходяться на територіїреспубліки і здійснюють свою діяльність на основі російського законодавства, визнавалися недійсними <**>.
--------------------------------
<*> Закон РРФСР від 24 жовтня 1990 р. "Про дію актів органів Союзу РСР на території РРФСР" / / ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 21. Ст. 237; Закон СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших актів законодавства Союзу РСР" / / ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1990. N 44. Ст. 918.
<**> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 22. Ст. 260.
За аналогією з нормативними актами Союзу в республіках також утвердився інститут указів президентів. Фактично президентським указам давалася не лише рівна з законами, але і перевершує їх по суті юридична сила. Частина 3 ст. 90 Конституції Росії встановила, що укази Президента не повинні суперечити як основного, так і федеральним законам. У розвиток цього положення пізніше частина перша ГК РФ чітко встановила підзаконний характер президентських указів та урядових постанов, які стали охоплюватися поняттям "інші правові акти", а не терміном "законодавство". Останній жестав застосовуватися тільки до законів та іншим актам законодавчої влади. Видані до введення в дію частини першої ГК РФ нормативні акти Президента і уряду з питань, що підлягають врегулюванню тільки федеральними законами, залишалися чинними надалі до введення в дію належних законів. Однак і в наступні роки видання указів, не спираються на закон, не припинилося.
З початку 90-х рр.. на території Росії як джерела права визнавалися як російські нормативно-правові акти, так і правові норми Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законодавству РРФСР і діяли до прийняття відповідних російських актів <*>.
--------------------------------
<*> Там же. 1991. N 51. Ст. 1798.
Проголошення суверенітету Російської Федерації, руйнування Союзу Радянських Соціалістичних Республік і незадовільний стан законодавства послужили передумовами що почалися кодифікаційних робіт, що завершилися прийняттям Митного, Водного, Сімейного, Арбітражного процесуального, Цивільного (частини перша і друга), Кримінального кодексів. Заплановано й інші роботи по систематизації.
Конституційне право. Громадсько-політичні процеси, що проходили в суспільстві, в першу чергу, знаходили своє відображення в зміні конституційного права. Важливим моментом у розвитку цієї галузі єприйняття першим З'їздом народних депутатів РРФСР 12 червня 1990 Декларації про державний суверенітет <*>. 21 квітня 1992 шостим З'їздом народних депутатів було змінено назву держави Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка на найменування Російська Федерація - Росія <**>. З прийняттям 1 квітня 1993 Закону "Про Державну кордоні Російської Федерації" встановлюється просторовий межа дії державного суверенітету Росії <***>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 2. Ст. 22.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 20. Ст. 1084.
<***> Там же. 1993. N 17. Ст. 594.
Декларація про державний суверенітет визнала принцип поділу влади найважливішим у функціонуванні Росії як правової держави. У ній також констатували необхідність істотного розширення прав автономних республік, автономних областей і округів, так само як країв та областей. Кроком до розширення прав перерахованих вище одиниць стало підписання 31 березня 1992 договорів про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації і органами влади суб'єктів Федерації <*>. Відповідно до нихавтономна область, автономні округу, краю, області, міста Москва і Санкт-Петербург визнавалися самостійними учасниками міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків, угод один з одним і республіками. Наступним кроком у розширенні прав членів Федерації стало прийняття 12 грудня 1993 нової Конституції, відповідно до ст. 65 якої суб'єктами федеративних відносин поряд з республіками стали визнаватися автономна область, автономні округу, краю, області та міста федерального значення.
--------------------------------
<*> Див: Федеративний договір. Документи. Коментарі. М., 1994. С. 15 - 39.
Важливе місце в конституційному праві займає правовий статус особи і громадянина. Наголошуючи на необхідності приведення законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародною спільнотою стандартів прав і свобод, Верховна Рада РРФСР 22 листопада 1991 прийняв Декларацію прав і свобод людини і громадянина <*>. Після прийняття цього документа в квітні 1992 р. були внесені зміни та доповнення в Конституцію Росії <**>. Вперше в історії нашої держави Конституція декларувала, що суспільство і держава стверджують права і свободи людини, її честь і гідність як вищу цінність. Права і свободи людининалежать йому від народження. Загальновизнані міжнародні норми, пов'язані з прав людини, мають перевагу перед законами Росії і безпосередньо породжують права і обов'язки громадян. Перелік прав і свобод, закріплений Конституцією, не є вичерпним і не применшує інших прав і свобод людини і громадянина. Була зафіксована і єдина можливість законодавчого обмеження прав і свобод людини і громадянина - тільки з метою захисту конституційного ладу, моральності, здоров'я, законних прав та інтересів інших людей у демократичному суспільстві.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 52. Ст. 1865.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 20. Ст. 1084.
З невеликими змінами дані положення були зафіксовані в Конституції Росії 1993 Новою в зміцненні правового статусу особи і громадянина була норма ч. 3 ст. 15 Конституції, відповідно до якої будь-які нормативні правові акти, що зачіпають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, не застосовуються, якщо вони офіційно не опубліковані для загального відома.
Важливою стороною правового статусу особистості є інститут громадянства. Закон від 23Травень 1990 "Про громадянство СРСР" не вніс принципових змін у це питання <*>. Але в Декларації прав і свобод людини і громадянина вводилася новела, що встановлює заборону на позбавлення громадянства Російської Федерації, що використовувалося в попередній період як засіб боротьби з інакодумцями. Через кілька днів після Декларації - 28 листопада 1991 приймається новий Закон "Про громадянство РРФСР" <**>, введений в дію 6 лютого 1992 Підтвердивши раніше відомі принципи єдиного та рівного громадянства, Закон похитнув третій принцип - єдиності, допустивши можливість існування подвійного громадянства. Були переглянуті підстави та умови набуття та припинення громадянства. Закон набув чинності після руйнування Союзу, тому найбільш важливим на той період було таке підставу набуття громадянства, як визнання. Громадянами Росії визнавалися всі громадяни СРСР, які постійно проживають на території РРФСР на день набрання чинності Законом, якщо протягом одного року після цього дня вони не заявлять про своє небажання полягати в громадянство Російської Федерації. Допускається і прийом до громадянства, але при дотриманні умови постійного проживанняна території Росії протягом п'яти років всього або трьох років безперервно безпосередньо перед зверненням з клопотанням.
--------------------------------
<*> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1990. N 23. Ст. 435.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 6. Ст. 243.
Одне з найважливіших місць у правовому статусі громадян займає виборче право. У даний період не були поставлені під сумнів відомі раніше радянському праву принципи загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. У зв'язку з демократичними процесами, що відбуваються в суспільстві, зміст принципу загальності виборчого права було переглянуте. Так, спочатку законами СРСР від 1 грудня 1988 про зміни і доповнення Конституції СРСР і про вибори народних депутатів СРСР встановлювалося, що, крім психічно хворих, визнаних судом недієздатними, не беруть участь у виборах особи, яких тримають в місцях позбавлення волі і направлення за рішенням суду в місця примусового лікування <1>. 20 грудня 1989 остання категорія громадян отримала виборчі права, але нова категорія осіб, щодо яких було обрано запобіжний захід - утримання під вартою,- Їх втратила <2>. У Росії ж не користувалися виборчим правом крім психічно хворих, визнаних судом недієздатними, тільки особи, що містяться на день голосування в місцях позбавлення волі за вироком суду <3>. Дане зміст принципу загальності виборчого права було зафіксовано в Конституції 1993 р. і Федеральних законах "Про основні гарантії виборчих прав громадян Російської Федерації", "Про вибори Президента Російської Федерації", "Про вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації" <4> і ін
--------------------------------
<1> ВПС СРСР. 1988. N 49. Ст. 727, 729.
<2> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1989. N 28. Ст. 540.
<3> Див, наприклад, ст. 2 Закону від 15 травня 1991 р. "Про порядок відкликання народного депутата РРФСР" / / ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 21. Ст. 697.
<4> СЗ РФ. 1994. N 33. Ст. 3406; 1995. N 21. Ст. 1924; N 26. Ст. 2398.
Значні зміни відбулися і у виборчій системі. З 1993 р. вибори стали проводитися за змішаною системою, що передбачає обрання депутатів частково за пропорційним принципом - За партійними списками, а частково - за мажоритарним. При цьому було зафіксовано, що вибори народних депутатів проводяться як по одномандатних, так і багатомандатних виборчих округах <*>. У грудні 1988 р. учасникам передвиборних зборів дозволялося пропонувати для обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою, не обмежувалося і число кандидатів у народні депутати, що передбачало можливість включення у виборчі бюлетені необмеженого їх числа.
--------------------------------
<*> Саппа РФ. 1993. N 41. Ст. 3907; ВПС СРСР. 1988. N 49. Ст. 727.
З метою розвитку не тільки представницької, а й прямої демократії вперше після встановлення можливості проведення референдуму ст. 5 Конституції СРСР 1977 р. у законодавстві Росії і Союзу був розроблений механізм його проведення <*>. Перший референдум в Союзі з питання про збереження СРСР був проведений 17 березня 1991, а російський з питань довіри Президенту і схвалення проведеної ним політики, необхідності проведення дострокових виборів Президента і народних депутатів - 25 квітня 1993 <**>. 10 жовтня 1995 був прийнятий новий Федеральнийконституційний закон "Про референдум Російської Федерації".
--------------------------------
<*> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1991. N 1. Ст. 10; ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 21. Ст. 230.
<**> Там же. 1991. N 4. Ст. 87; ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 14. Ст. 501.
Відцентрові сили, що діяли в радянському суспільстві наприкінці 80-х - початку 90-х рр.., Що провокували масові заворушення, позначили необхідність прийняття 3 квітня 1990 Закону СРСР "Про правовий режим надзвичайного стану" <*>. Через рік - 17 травня 1991 р. - аналогічний Закон, який визначав особливий правовий режим діяльності органів державної влади та управління, підприємств, установ та організацій, що допускає обмеження прав і свобод громадян та прав юридичних осіб, а також покладання на них додаткових обов'язків, був прийнятий і в РРФСР <**>. У Законі підкреслювалося, що надзвичайний стан є тимчасовим заходом і може вводитися виключно в інтересах забезпечення безпеки громадян та охорони конституційного ладу республіки. Разом з тим встановлювалося, що правосуддя на території, де введено надзвичайний стан, здійснюєтьсятільки судом. Відповідно заборонялося і створення будь-яких форм або видів надзвичайних судів, і використання прискореного чи надзвичайного судочинства.
--------------------------------
<*> Там же. 1990. N 15. Ст. 250.
<**> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 22. Ст. 773.
Обмеження прав і свобод громадян встановлюється після введення не тільки надзвичайного, але і воєнного стану. У середині 90-х рр.. у зв'язку з чеченськими подіями в Російській Федерації звернулися до цієї проблеми і зайнялися розробкою законопроекту про правовий режим воєнного стану, використавши досвід часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
Цивільне право. У його розвитку можна виділити два етапи. Перший - з середини 80-х до початку 90-х рр.. - Характеризувався поступовим допущенням ринкових відносин. У 1986 р. приймається Закон СРСР "Про індивідуальну трудову діяльність", відповідно до якого вона допускається в сфері кустарно-ремісничих промислів, побутового обслуговування населення, а також у деяких інших випадках. При цьому обов'язковим є використання лише особистої праці громадян і членів їх сімей. Так як індивідуальна трудова діяльність в СРСР повинна буласлужити для більш повного задоволення суспільних потреб у товарах і послугах, підвищення зайнятості громадян, Закон дозволяв займатися нею лише у вільний від основної роботи час, а також домогосподаркам, інвалідам, пенсіонерам, студентам і учням, не зайнятим у суспільному виробництві. Вводився в дію Закон з 1 травня 1987 <*>.
--------------------------------
<*> ВПС СРСР. 1986. N 47. Ст. 964, 965.
1 січня 1988 набрав чинності Закон СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)", який визначав економічні і правові основи господарської діяльності соціалістичних державних підприємств (об'єднань), зміцнював державну власність на засоби виробництва, передбачав посилення економічних методів управління, використання повного господарського розрахунку і самофінансування. Підприємствам відводилася головна роль в розвитку економічного потенціалу країни і досягненні найвищої мети суспільного виробництва при соціалізмі - найбільш повного задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Підприємство повинно було здійснювати свою діяльність на принципах повного господарського розрахунку і самофінансування. З цього випливало, що виробнича та соціальна діяльність підприємства здійснюється за рахунок зароблених трудовим колективом коштів. З виручки, отриманої відреалізації продукції (робіт, послуг), відшкодовувалися матеріальні витрати. Прибуток або дохід були узагальнюючим показником господарської діяльності. Частина прибутку повинна була використовуватися підприємством для виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та вищестоящим органом. Інша - надходила в його повне розпорядження і разом з іншими засобами на оплату праці утворювала госпрозрахунковий доход колективу <*>.
--------------------------------
<*> ВПС СРСР. 1987. N 26. Ст. 385, 386.
З 1 липня цього ж року вводиться в дію Закон "Про кооперацію в СРСР", який визначав економічні, соціальні, організаційні та правові умови діяльності кооперативів. Кооперативні підприємства поряд з державними визнавалися основною ланкою єдиного народно-господарського комплексу країни. Кооперативи могли діяти як у сільському господарстві, де їх переважаючою формою були колгоспи, так і в промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі і громадському харчуванні, у сфері платних послуг і т.д.
У системі заходів щодо вдосконалення виробничих відносин все більшого значення стала набувати оренда. У зв'язку в цим Президія Верховної Ради СРСР у квітні 1989 р. приймає Указ "Про оренду та орендних відносинах вСРСР "<*>, а в листопаді того ж року Верховна Рада стверджує Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду <**>. Відповідно з ними трудовий колектив державного підприємства (об'єднання) або структурної одиниці об'єднання вправі був утворити організацію орендарів як самостійна юридична особа для створення на його основі орендного підприємства, яке ставало правонаступником майнових прав і обов'язків державного підприємства. Орендар отримував право викупу орендованого майна, після реалізації якого орендне підприємство за рішенням трудового колективу могло бути перетворено в колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, що діє на основі колективної власності.
--------------------------------
<*> Там же. 1989. N 15. Ст. 105.
<**> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1989. N 25. Ст. 481.
У 1990 р. приймаються Закони "Про власність в СРСР" <*> і "Про підприємства в СРСР" <**>. Першим Законом встановлювалося, що в СРСР може існувати власність радянських громадян, колективна і державна, власність іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян, допускалося об'єднання майна, що перебуває у власності громадян, юридичнихосіб і держави, й утворення на цій основі змішаних форм власності.
--------------------------------
<*> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1990. N 11. Ст. 164.
<**> Там же. N 25. Ст. 460.
У відповідно до форм власності другий Закон встановив види підприємств: індивідуальне та сімейне, засноване на власності радянських громадян, колективне підприємство, державні (союзне й республіканське) підприємства та ін
Другий етап в розвитку громадянського права, по всій видимості, можна пов'язати з прийняттям 24 грудня 1990 і введенням в дію з 1 січня 1991 р. Закону "Про власність в РРФСР" <*>. Російський Закон поряд з державною, муніципальної, власністю громадських об'єднань (організацій) відновив приватну власність. Одночасно був передбачена заборона для держави встановлювати в якій би то не було формі обмеження або переваги в здійсненні права власності залежно від знаходження майна у приватній або інших формах власності. Вперше після Жовтня у власності громадян могли перебувати земельні ділянки, квартири стали об'єктом права власності дещо раніше - за законом Союзу. На відміну від колишнього законодавстване обмежувалися число і вартість придбаного майна. Вводилася Набувальна давність - сумлінне й відкрите володіння нерухомим майном не менше 15 років або рухомим не менше 5 років - як підстава виникнення права власності. Закон передбачав захист інтересів власника у разі прийняття державою законодавчих актів, які припиняють право власності, шляхом відшкодування в повному обсязі заподіяних збитків. Припинення права власності у зв'язку з рішенням державного органу, спрямованим на вилучення майна у власника, допускалося лише у випадках, встановлених законом, з наданням рівноцінного майна або відшкодуванням збитків. При незгоді власника з рішенням, що тягне припинення його права власності, воно не могло бути здійснено до вирішення спору судом. Таким чином, Закон про власність в РРФСР є тим своєрідним кордоном, з якого почався процес переходу до ринкової економіки. Основні принципові зміни, внесені цим Законом, були відображені 9 грудня 1992 в тексті Конституції Росії <**>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 30. Ст. 416, 417.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 2. Ст.55.
Нові умови вимагають і перегляду правового статусу підприємств. Тому на наступний день після прийняття Закону про власність приймається Закон "Про підприємства і підприємницької діяльності", що поширює свою дію на осіб, що переслідують мету отримання прибутку. Даний акт був введений в дію одночасно із Законом про власність і скасував повністю дію Закону "Про підприємства в СРСР", законів про індивідуальну трудову діяльність і кооперації в частині, що суперечить цим актом <*>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 30. Ст. 418, 419.
Так як ринкові перетворення немислимі без роздержавлення власності, Закон про власність в ст. 25 передбачив можливість приватизації, тобто відчуження у приватну власність громадян та юридичних осіб державного і муніципального майна. Відповідно до даної нормою в липні 1991 р. приймаються Закони "Про приватизацію державних і муніципальних підприємств у РСФСР" і "Про приватизацію житлового фонду" <*>. У 1991 - 1992 рр.. змінили державну форму власності на приватну 46,8 тис. підприємств, в 1993 р. - 41,7 тис. У цей час приватизувалися першвсього магазини, об'єкти громадського харчування, побутового обслуговування, невеликі підприємства промисловості і будівництва. З 1994 р. в процес приватизації стали активно залучатися великі підприємства промисловості, транспорту, зв'язку.
--------------------------------
<*> Там же. 1991. N 27. Ст. 927; N 28. Ст. 959.
Незважаючи на те що закони про власність та підприємницької діяльності були радикальними, проте необхідно було комплексне, системне оновлення цивільного законодавства, обумовлене потребами переходу до ринку, яке вперше було зроблене в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 < *>. Основи стали застосовуватися на території Росії з 3 серпня 1992 <**>, причому тільки в тій частині, яка не суперечила Конституції і законодавчих актів Росії, прийнятим після 12 червня 1990 <***>, і президентських указів. Вони відродили поділ майна на рухоме і нерухоме, ввели поняття комерційних і некомерційних організацій, встановили загальний для юридичних і фізичних осіб термін позовної давності у три роки, можливість відшкодування моральної шкоди, заповнили прогалини в діючих російських законах у сфері зобов'язальних правовідносин, такяк ГК 1964 потребував докорінних змін.
--------------------------------
<*> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1991. N 26. Ст. 733.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 11. Ст. 393.
<***> Там же. 1992. N 30. Ст. 1800.
У результаті цього до середини 90-х рр.. склалася багаторівнева система цивільного законодавства: власне російські закони і президентські укази, часто суперечать один одному, Основи цивільного законодавства СРСР 1991 р., що діяли в зазначених межах, ГК РРФСР 1964 р., який продовжував діяти у частинах, що не суперечать законам і указам, з одного боку, і Основ - з іншого, а також відповідні підзаконні акти. Такий стан цивільного законодавства ускладнило і заплутало правозастосовчу діяльність, стало гальмом на шляху подальших перетворень і вимагало створення єдиного кодифікованого акту. Ним став новий Цивільний кодекс Російської Федерації, прийнятий у двох частинах.
Основними напрямками нового ЦК були: по-перше, послідовне відродження приватноправових почав у цивільно-правовому регулюванні, по-друге, відмова від політичних та економічних декларацій, що вносять плутанину в правову регламентацію, по-третє, всіляка охорона майнових інтересів учасниківцивільного обороту, по-четверте, рішення гострою і багаторічної проблеми вітчизняного правознавства про розробку особливого підприємницького (господарського, торговельного або комерційного) кодексу <*>. Однією з особливостей нового ЦК, на відміну від старого і Основ 1991 р., було виключення немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, з предмета регулювання цивільного права. Вводячи це нове положення, ГК все ж таки залишив за собою захист об'єктів немайнових відносин. Закон розширив дієздатність неповнолітніх, ввів можливість їх емансипації, стосовно до юридичних осіб встановив закритий, вичерпний перелік комерційних і зразковий - некомерційних організацій, при регламентації відносин власності виходив з існування не "різних форм власності" (як економічної категорії), а єдиного за змістом права власності, у якого можуть бути різні суб'єкти - громадяни, юридичні особи, державні та муніципальні освіти <**>. Створення єдиного, несуперечливого законодавства тривало і після прийняття ГК: на його основі і в розвиток положень, зафіксованих у ньому, вже в 1995 - 1996 рр.. приймалися окремі закони (про благодійну діяльність та благодійні організації, про акціонерні товариства, про некомерційні організації <***> і т.п.).
--------------------------------
<*> Див: Суханов Є.А. Новий російський цивільний кодекс / / Цивільний кодекс Російської Федерації. М., 1995. С. 8 - 12.
<**> Див: Суханов Є.А. Новий російський цивільний кодекс / / Цивільний кодекс Російської Федерації. С. 10.
<***> СЗ РФ. 1995. N 33. Ст. 3340; 1996. N 1. Ст. 1; N 3. Ст. 145.
Сімейне право. Процеси розшарування, що відбуваються в суспільстві, призвели до того, що в середині 90-х рр.. 10% громадян належали до числа багатих, а 10% знаходилися за межею бідності. Відбувалося зубожіння основної маси населення, наслідком якого стали бродяжництво та жебракування дітей, які залишилися без піклування батьків, а також відзначалися факти продажу неповнолітніх дітей з-за неможливості їх утримувати.
22 грудня 1994 Федеральним законом вносяться зміни та доповнення до Кодексу про шлюб та сім'ю РРФСР, відповідно до яких розмір та порядок сплати аліментів на неповнолітніх дітей могли встановлюватися письмовою угодою між батьками. Розмір аліментів, визначений таким чином, не міг бути нижче встановленого законом. В інтересах дітей при недостатності доходів платника аліментистали утримуватися з грошових коштів, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших кредитних установах, а також вкладених у підприємства або організації. При недостатності і цих коштів стягнення стало звертатися на будь-яке майно платника аліментів, на яке за законом може бути звернено стягнення. Була встановлена і індексація аліментних платежів, що стягуються у твердій грошовій сумі, відповідно до збільшення мінімального розміру оплати праці <*>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1994. N 35. Ст. 3653.
15 вересня 1995 Постановою Уряду затверджується нове Положення про порядок передачі дітей, які є громадянами Росії, на усиновлення <*>. Цією Постановою, по-перше, покладалося на Міністерство освіти РФ здійснення централізованого обліку дітей, які залишилися без піклування батьків, та організація їх подальшого влаштування в сім'ї. По-друге, допускалося усиновлення неповнолітніх дітей без згоди батьків, якщо вони не проживали більше 1 року з дитиною і, незважаючи на попередження відповідного органу, не брали участі у її вихованні, утриманні і не виявляли щодо дитини батьківської уваги і турботи. При усиновленні дитини, яка досягла 10-річного віку,було потрібно його згоду. По-третє, усиновлювачами могли бути як особи, які перебувають у шлюбі, так і самотні повнолітні громадяни.
--------------------------------
<*> Там же. 1995. N 39. Ст. 3768.
Через кілька місяців - у грудні 1995 р. - був прийнятий Сімейний кодекс Російської Федерації <*>. З введенням його в дію втратив чинність Кодекс про шлюб та сім'ю РРФСР 1969 р., за винятком розділу IV "Акти громадянського стану", який діяв в частині, що не суперечить Кодексу, до прийняття Федерального закону про акти громадянського стану <**>. Сімейний кодекс ознаменував собою крок вперед у зміні правового статусу дітей в сім'ї. Вперше в Кодексі з'являється голова, присвячена правам неповнолітніх дітей. Відповідно до неї діти отримали право самостійно звертатися за захистом своїх інтересів до органу опіки та піклування, а після досягнення 14 років - до суду.
--------------------------------
<*> Там же. 1996. N 1. Ст. 16.
<**> Там же. 1997. N 47. Ст. 5340.
Сімейний кодекс слідом за Цивільним зафіксував роздільність майна дітей і батьків: дитина не має прававласності на майно батьків, батьки не мають права власності на майно дитини. Кодекс визначив чотири форми виховання дітей, які залишилися без піклування батьків: 1) усиновлення, 2) опіка і піклування, 3) передача в прийомну сім'ю і 4) передача в установи всіх типів для дітей-сиріт або дітей, які залишилися без піклування батьків. Запроваджувався судовий порядок усиновлення дітей, що змінив оформлення усиновлення постановами глав адміністрацій за місцем проживання дитини або кандидатів в усиновлювачі. Заборонялося усиновлення братів і сестер різними особами. Дитина, що має до моменту свого усиновлення право на пенсію або допомоги, що покладаються йому у зв'язку зі смертю батьків, зберігав це право і при усиновленні. Виходячи з інтересів дітей, Кодекс ввів можливість обмеження батьківських прав у судовому порядку у вигляді відібрання дитини. При розгляді таких справ суд має вирішувати питання про стягнення аліментів. При позбавленні батьківських прав батьки не звільнялися від обов'язку утримувати свого неповнолітньої дитини.
Сімейний кодекс вніс зміни в особисті та майнові відносини подружжя. Так, у Росії подружжю при укладенні шлюбу була надана можливість носитиподвійні прізвища. З'єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбна прізвище хоча б одного з них вже є подвійний. Нововведенням даного акту було також встановлення поряд із законним договірного режиму майна подружжя, так званого шлюбного договору, або контракту. Сімейний кодекс у порівнянні з попереднім періодом встановив необмежені можливості доведення батьківства в судовому порядку. Причому це право отримали і діти, які досягли повноліття. Кодекс врегулював питання встановлення батьківства і материнства при застосуванні методу штучного запліднення або імплантації ембріона.
Трудове право. Можна виділити два етапи в його розвитку. Перший - до початку 90-х рр.. - Характеризувався розширенням прав трудових колективів, другий - пристосуванням норм трудового права до нових економічних умов.
У зв'язку з прийняттям Закону "Про державне підприємство (об'єднання)", переходом на нові методи господарювання та з метою посилення соціальних гарантій для трудящих в лютому 1988 р. в Основи трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а потім і до Кодексу законів про працю РРФСР були включені дві нові глави: "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників" і "Трудовоїколектив "<*>. Останньою главою передбачалися створення рад трудових колективів, введення виборності керівників підприємств та їх підрозділів, що повинно було підвищити з точки зору законодавців авторитет керівників та фахівців і посилити колективну зацікавленість усіх працюючих. Проявом розширення прав трудових колективів була заборона розірвання трудового договору з керівним працівником, обраним на цю посаду своїм колективом, без рішення загальних зборів або ради трудового колективу. Другої главою гарантувалися забезпечення права на працю, пільги і компенсації вивільненим працівникам. Одночасно з цим розширювалися права профспілкових організацій: заборонялося розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації без згоди профкому (навіть у випадках прогулу, появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, вчинення за місцем роботи розкрадання). З початку 90-х рр.. таке нововведення стало не відповідати здійснювалася політиці переходу на ринкові відносини, в зв'язку з чим була встановлена можливість розірвання трудового договору з зазначених підставах і при незгоді профкому, а за іншими - тільки з його попередньої згоди <**>.
--------------------------------
<*> ВПС СРСР. 1988. N 6.Ст. 95; ВПС РРФСР. 1988. N 6. Ст. 168.
<**> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1991. N 21. Ст. 599.
У 1989 р. був прийнятий Закон СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" <*>, де передбачалося, що вимоги трудового колективу формулюються і затверджуються на загальних зборах чи конференції членів даного колективу, а інтереси трудового колективу представляє уповноважений ним орган - профспілковий комітет, рада трудового колективу та ін Вимоги, відхилені або задоволені адміністрацією частково, повинні були розглядатися в примирної комісії та трудового арбітражу. Якщо ці органи не врегулювали розбіжності сторін, то трудовий колектив для задоволення своїх вимог мав право вдатися до страйку - повної або часткове припинення роботи підприємства.
--------------------------------
<*> Там же. 1989. N 18. Ст. 342. У 1991 р. була прийнята нова редакція Закону. Див: Там же. 1991. N 23. Ст. 654.
З 1987 по 1990 рр.. включно були скасовані додаткові відпустки, що надаються за виконання окремих громадських обов'язків (наприклад, членам добровільних народних дружин по охороні громадського порядку), дозволенараніше вельми обмежена робота за сумісництвом, з'явилася особлива форма трудового договору - трудовий контракт, який спочатку повинен був укладатися тільки з керівниками державних союзних підприємств <*>.
--------------------------------
<*> СП СРСР. 1987. N 21. Ст. 80; 1988. N 33. Ст. 93; 1990. N 30. Ст. 141.
В умовах переходу до ринкових відносин в економіці повинен був з'явитися і ринок праці, одним із проявів якого є безробіття. Законом від 19 квітня 1991 р. "Про зайнятість населення в РРФСР", прийнятим слідом за Основами законодавства про зайнятість населення, визначалися статус безробітного і порядок виплати допомоги з безробіття <*>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 18. Ст. 565; ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1991. N 5. Ст. 111.
З метою створення більш сприятливих можливостей для догляду за малолітніми дітьми була збільшена тривалість частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею півторарічного віку <1>, а з 1 грудня 1989 збільшувалася тривалість додаткової відпустки без збереження заробітної плати для доглядуза дитиною до досягнення нею віку трьох років <2>. Зазначені відпустки зараховувалися як в загальний і безперервний стаж, так і в стаж роботи за фахом. У 1990 р. була надана можливість використовувати такі відпустки не лише матері, але і батькові або іншим родичам, фактично здійснюють догляд за дитиною. З 1 грудня 1990 збільшувався відпустку по вагітності та пологах з 56 до 70 календарних днів до пологів, і було встановлено, що він обчислюється сумарно і надається жінці повністю, незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів; підвищувався до рівня мінімальної заробітної плати розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею півтора року, при народженні двох і більше дітей допомога повинна виплачуватися було на кожну дитину <3>. Натомість, що діяли раніше одноразових допомог при народженні дитини, диференційованих залежно від черговості народження, встановлювалося загальне одноразова допомога <4>. Аналогічна політика держави, спрямована на забезпечення кращих умов материнства і дитинства, була продовжена Російською Федерацією.
--------------------------------
<1> Дана норма вводилася в дію поступово:з 1 грудня 1989 р. - на Далекому Сході і в Сибіру, північних районах, у Вологодській, Новгородській та Псковській областях, з 1 липня 1990 - в інших районах Росії, на Україні, в Білорусії, Молдавії і республіках Прибалтики і тільки з 1 січня 1991 - в Казахстані, Середній Азії і Закавказзі. Див: СП СРСР. 1989. N 29. Ст. 122.
<2> Там же.
<3> ВСНД СРСР і ВР СРСР. 1990. N 16. Ст. 269; N 23. Ст. 422; 1991. N 11. Ст. 296.
<4> СП СРСР. 1990. N 18. Ст. 96.
Введена вперше в СРСР в 1990 р. особлива форма трудового договору - трудовий контракт - отримує законодавче визнання в кінці цього ж року і в Росії <*>. У 1992 р. були внесені істотні зміни і доповнення до Кодексу законів про працю: трудовий контракт став визнаватися різновидом трудового договору, одночасно збільшилася тривалість строкового договору (контракту) з трьох до п'яти років, скорочувалася нормальна тривалість робочого часу з 41 до 40 годинна тиждень, збільшувалася мінімальна тривалість щорічних оплачуваних відпусток з 15 до 24 робочих днів. Гарантії та пільги, що надаються жінкам у зв'язку з материнством, стали поширюватися і на батьків, які виховують дітей без матері. Зі списку органів, що розглядають індивідуальні трудові спори, були виключені профспілкові комітети, відповідно до чого суперечки залишилися в компетенції виключно комісій по трудових спорах і суду <**>. Для працівників бюджетної сфери встановлювалися нові умови оплати праці на основі єдиної тарифної сітки, що складається з 18 розрядів, кожному з яких відповідає тарифний коефіцієнт. В кінці 1995 р. тривалість відпустки неповнолітнім працівникам була встановлена не менше 31 календарного дня <***>.
--------------------------------
<*> Див: п. 2 ст. 31 Закону РРФСР "Про підприємства і підприємницької діяльності" / / ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1990. N 30. Ст. 418.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 41. Ст. 2254.
<***> СЗ РФ. 1995. N 48. Ст. 4564.
Для врегулювання колективних інтересів і прав трудящих щоб уникнути трудових суперечок і конфліктів у 1992 р. бувприйнято Закон "Про колективні договори і угоди" <*>, а суперечності, які виникли з питань встановлення нових і зміни існуючих умов праці та побуту, укладання та виконання колективного договору з грудня 1995 р. повинні були вирішуватися на основі Федерального закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів "<**>.
--------------------------------
<*> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 17. Ст. 890.
<**> СЗ РФ. 1995. N 48. Ст. 4557.
Кримінальне право. Істотні зміни, що відбулися в суспільстві, знайшли своє відображення в розділі першої КК Росії, присвяченій державні злочини. З'являються такі невідомі раніше види злочинів, як: заклики до скоєння злочинів проти держави, пошкодження трубопроводів, застосування біологічної зброї, перешкодило діяльності конституційних органів влади, випуск в обіг неофіційних грошових знаків, організація або участь у незаконних збройних формуваннях <1> та ін У чолі третьої, яка розкриває злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особистості, з'являються склади: викрадення людини, захоплення заручників, незаконне приміщення в психіатричну лікарню <2>. Серед злочинів проти прав і свобод громадян - порушення законодавства про референдум, перешкоджання законнійпрофесійної діяльності журналістів. Злочини проти власності поповнюються присвоєнням ввіреного майна, викраденням предметів, які мають особливу цінність, неправомірним заволодінням чужим нерухомим майном, заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, присвоєнням знайденого або випадково опинилося у винного чужого майна <3>. Серед інших найбільший ступінь громадської небезпеки мали такі злочини, як тероризм та завідомо неправдиве повідомлення про акт тероризму, а також залучення неповнолітніх до немедичне споживання лікарських та інших засобів, що спричиняють одурманення <4>.
--------------------------------
<1> ВПС РРФСР. 1989. N 37. Ст. 1074; ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 22. Ст. 789; 1992. N 44. Ст. 2470; СЗ РФ. 1994. N 10. Ст. 1109; 1995. N 18. Ст. 1595.
<2> ВПС РРФСР. 1987. N 30. Ст. 1087; 1988. N 2. Ст. 35; ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 22. Ст. 789.
<3> СЗ РФ. 1994. N 10. Ст. 1109.
<4> СЗ РФ. 1994. N 10. Ст. 1109; ВПС РРФСР. 1987. N 27. Ст. 961.
Разом з тим виникла необхідність скасування низки статейКримінального кодексу. З переліку державних злочинів виключаються диверсія, особливо небезпечні державні злочини, вчинені проти іншої держави трудящих, порушення правил про валютні операції. Повністю втрачає силу глава друга, присвячена злочинам проти соціалістичної власності, з господарських злочинів перестають діяти склади: спекуляція, підприємницька діяльність та комерційне посередництво. З злочинів проти порядку управління виключається поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад <*>. Стаття 70 "Антирадянська агітація і пропаганда" в 1989 р. отримує нову назву і викладається в іншій редакції <**>.
--------------------------------
<*> ВПС РРФСР. 1989. N 37. Ст. 1074; ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 9. Ст. 204; N 52. Ст. 1867; ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 22. Ст. 789; СЗ РФ. 1994. N 10. Ст. 1109.
<**> ВПС РРФСР. 1989. N 37. Ст. 1074.
Прийняття Декларації прав і свобод людини і громадянина в 1991 р. також вплинуло на зміни в кримінальному праві. У зв'язку з проголошенням у ст. ст. 12 і 23 Декларації права на свободу пересування,вибір місця перебування і проживання, а також забороною примусової праці в КК скасовуються статті про порушення правил паспортної системи та занятті бродяжництвом, жебрацтвом або ведення іншого паразитичного способу життя <*>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 52. Ст. 1867.
У 1993 р. Законом Російської Федерації з видів покарань виключаються умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, посилання і висилка <*>.
--------------------------------
<*> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 10. Ст. 360.
Так як ст. 7 Декларації підкреслила прагнення держави до повної відміни смертної кари, у КК відбулося скорочення числа складів злочинів, як покарання за які вона передбачалася <*>. У 1993 р. за рахунок жінок і чоловіків у віці старше 65 років був розширено коло осіб, щодо яких не може застосовуватися виняткова міра покарання. Разом з тим в порядку помилування вона могла бути замінена позбавленням волі спочатку на строк більше 15, але не понад 20 років, а потім - довічно <**>.
--------------------------------
<*> ВСНД РРФСР і ВС РРФСР. 1991. N 52. Ст. 1867.
<**> ВПС РРФСР. 1986. N 23. Ст. 639; ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 1. Ст. 9.
Стаття 30 Декларації, що надала громадянам можливість захищати свої права, свободи і законні інтереси всіма способами, що не суперечать закону, вплинула на зміну поняття необхідної оборони. Відповідно до Федерального закону від 1 липня 1994 кожен отримував право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Правомірною визнавалася захист особистості, прав і законних інтересів обороняється, іншої особи, суспільства і держави шляхом заподіяння будь-якої шкоди посягає, якщо напад був пов'язаний з насильством, небезпечним для життя обороняється або іншої особи, або з безпосередньою загрозою застосування такого насильства <*>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1994. N 10. Ст. 1109.
Стаття 36 Декларації звільнила подружжя і близьких родичів від обов'язку свідчити у відношенні один до одного. Виходячи з цього, вищеназвані особи в квітні 1993 р. були звільненівід кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування і недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин. Причому законом розкривалося поняття близьких родичів, під яке потрапляли батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати і сестри, дід, бабуся і онуки. Не підлягали кримінальної відповідальності та священнослужителі за недонесення про злочин, яке стало їм відомо з сповіді <*>.
--------------------------------
<*> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1993. N 22. Ст. 789.
У квітні 1996 р. були внесені зміни в межі дії КК РФ. Відповідно до ст. 5 іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Росії, які вчинили злочин поза її межами, підлягають кримінальній відповідальності, якщо злочин спрямований проти інтересів Російської Федерації та у випадках, передбачених міжнародним договором РФ, якщо ці особи не були засуджені в іноземній державі і залучаються до кримінальної відповідальності на території нашої держави <*>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1996. N 16. Ст. 1769.
Внесені зміни все-таки були ще недостатні. Тому в даний період проводилася робота по створенню нового кодексу.При його розробці ставилися завдання приведення російського кримінального законодавства у відповідність з ієрархією соціальних цінностей, властивих демократичному правової держави, яким оголосила себе Росія в ст. 1 Конституції, до загальновизнаних міжнародних норм, а також виключення декларативних та ідеологічних штампів і забезпечення суворої диференціації кримінальної відповідальності <*>.
--------------------------------
<*> РГ. 1995. 25 січня.
Новий Кримінальний кодекс був прийнятий в 1996 р. і введений в дію в основному з 1 січня 1997 р. У порівнянні з попереднім законодавством він розширив коло обставин, що виключають злочинність діяння, ввів спеціальні розділи, присвячені кримінальної відповідальності неповнолітніх і примусовим заходам медичного характеру, а також переглянув систему покарань. Зокрема, були введені такі не відомі раніше види покарань, як обов'язкові роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, обмеження по військовій службі, арешт, обмеження волі, що виражається у змісті засудженого в спеціальній установі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду, збільшений максимальний термін позбавлення волі до 20 роківта введено довічне позбавлення волі, яке з 1993 р. призначалося тільки в результаті помилування. Відповідно скасовувалися такі види покарань: звільнення з посади, покладання обов'язки загладити заподіяну шкоду, громадський осуд. Разом з тим положення Кодексу про покарання у вигляді обов'язкових робіт, обмеження волі та арешту повинні бути введені в дію в міру створення необхідних умов для виконання цих видів покарання, але не пізніше 2001 <*>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1996. N 25. Ст. 2954, 2955; 1997. N 1. Ст. 2.
Зміни в цивільному процесуальному праві відбуваються у двох напрямах. Перший напрямок - прискорення судового розгляду цивільних справ. У зв'язку з цим в 1992 р. судді надається можливість одноосібно розглядати: майнові спори за участю громадян при ціні позову до 30 мінімальних розмірів оплати праці; справи, що виникають із сімейних правовідносин, за винятком справ про позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, встановлення батьківства, а також про розлучення, пов'язаному зі спорами про дітей; справи, що виникають з трудових правовідносин, крім поновлення на роботі, а також позовипро звільнення майна від арешту <*>. У 1995 р. з цією ж метою збільшуються розміри штрафів за невиконання вимог суду про надання письмового доказу, неповідомлення суду під час провадження у справі про переміну адреси, за порушення порядку в судовому засіданні <**>.
--------------------------------
<*> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 27. Ст. 1560.
<**> СЗ РФ. 1995. N 18. Ст. 1596.
Другий напрямок у розвитку процесуального права пов'язано з розширенням принципу змагальності та рівноправності сторін. Відповідно до нього кожна сторона повинна сама довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У 1996 р. суд звільняється від збору доказів. У його компетенцію поряд з роздільною здатністю справи по суті стали входити визначення обставин, що мають значення для справи і відповідно підлягають доведенню, а також сприяння у збиранні доказів за клопотанням сторін <*>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1995. N 49. Ст. 4696.
Не обійшлося без змін і в арбітражному процесі. Відповідно до Закону РРФСР від 1991р. "Про арбітражний суд" розширилося коло учасників арбітражного процесу: ними стали не тільки юридичні, але й фізичні особи. З прийняттям у 1995 Федерального закону "Про арбітражних судах в Російської Федерації" був відроджений принцип апеляційного провадження, скасований ще Декретом про суд N 1 у листопаді 1917 р. Для підвищення оперативності вирішення спорів скасовувався досудовий порядок врегулювання спірних питань, при якій сторона, перш ніж звертатися до суду, повинна була пред `явити претензію свого контрагента і спробувати вирішити конфлікт мирним шляхом і тільки потім звертатися до суду <*>.
--------------------------------
<*> РГ. 1995. 14 червня.
Кримінально-процесуальне законодавство також отримує подальший розвиток. З'являються такі нововведення. По-перше, розширюється коло органів та осіб, які мають право проводити попереднє слідство, за рахунок федеральних органів податкової поліції і відповідно слідчих названого відомства <*>. По-друге, з метою забезпечення конституційних прав громадян на захист і недоторканність особистості особа, що було піддане арешту, отримує право на оскарження і судову перевірку законності та обгрунтованості утримання його під вартою, а з моменту оголошення постанови про застосування цьогозапобіжного заходу до участі у справі допускається захисник <**>.
--------------------------------
<*> СЗ РФ. 1995. N 51. Ст. 4973.
<**> ВСНД РФ і ЗС РФ. 1992. N 25. Ст. 1389.
***
У середині 80-х рр.. під впливом певних об'єктивних і, головним чином, суб'єктивних чинників розвиток соціалізму в нашій країні припиняється. Суспільство вступає на шлях реставрації капіталізму. Спочатку цей процес керівництво Комуністичної партії і держави прикриває легким флером "вдосконалення соціалізму", однак уже на початку 90-х рр.. всякі покриви скидаються, і генеральна мета створення ладу, заснованого на приватній власності, стає цілком реальною.
Реставрація капіталізму йде у великій мірі по лінії приватизації державного і суспільного надбання. Величезне майно, накопичене працею радянського народу, переходить до рук спритних ділків. Десятки мільярдів доларів вивозяться за кордон і осідають в західних банках. "Нові росіяни" набувають будинки, вілли, іншу нерухомість в самих різних країнах. Справа ускладнюється руйнуванням Союзу Радянських Соціалістичних Республік, який привів до розриву вікових економічних, культурних і політичних зв'язків між районами країни, що тягне за собою розвал єдиногоекономічного комплексу і різке падіння виробництва. У 90-і рр.. рівень промислового виробництва знижується вдвічі, а по деяких галузях (легка промисловість) - і на 90%. Радянський Союз, а потім і його колишні члени потрапляють в кабалу до іноземного капіталу. Країна втрачає свою продовольчу незалежність - до 70% споживаних продуктів виходить за рахунок імпорту.
Відбувається різка соціальна диференціація. Маленька група населення перетворюється на багатіїв, зате на протилежному полюсі зростають безробіття, злидні, бездомність. Погіршуються життєві умови основної маси - до 90% - населення.
Розвиток капіталізму призводить до природного зміни типу держави. Скасовується система Рад. Реалізується ідея поділу влади. Втім, в республіках, що стали суверенними після руйнування Союзу, вона проводиться по-різному. У Росії, Казахстані, Туркменії встановлюється форма президентської республіки з величезними правами глави держави, що роблять його подібним абсолютного монарха. У деяких інших республіках зберігається більш-менш демократичний лад.
Руйнування Союзу РСР тягне за собою ланцюгову реакцію розхитування форми державної єдності Росії, Грузії, Азербайджану, Молдавії. Справа доходить до внутрішніх війн у цих республіках, а такождо міжреспубліканських тертя і зіткнень між іншими колишніми членами Союзу з територіальним та інших питань.
Трансформується і право. У конституційному законодавстві проводяться деякі плідні реформи. Відтворюється багатопартійна система, стають більш-менш реальними проголошували і раніше демократичні свободи. Однак на зміну колишнім адміністративним обмеженням приходять обмеження матеріальні.
У цивільному праві закріплюються відносини приватної власності на засоби виробництва. У сімейному праві з'являється інститут шлюбного контракту. Трудове право змушене реагувати на нові умови, що складаються в промисловості, - безробіття та ін Важкі завдання доводиться вирішувати кримінальній, а також кримінально-процесуального права. У країні стрімко зростає злочинність. Слідчі ізолятори та в'язниці переповнені таким числом ув'язнених, якого не було з 1937 р.
Руйнування економіки та вітчизняної державності неминуче призводить до падіння авторитету країни на міжнародній арені. Радянський Союз, а тим більше його правонаступники вже не в змозі проводити незалежну міжнародну політику.