Державний лад в період Лютневої революці

У результаті Лютневої буржуазно-демократичної революції відбулися істотні зміни в державному ладі Росії. Перш за все змінилася форма правління, в цьому відношенні Росія наздогнала передові капіталістичні країни. На зміну царської монархії прийшла буржуазна республіка, яка фактично встановилася з перших днів після повалення самодержавства. Офіційно республіка в Росії була проголошена лише 1 вересня 1917 р буржуазним Тимчасовим урядом, але остаточно вирішити це питання належало Установчих зборів. Праві партії ще сподівалися за допомогою Установчих зборів відновити монархічну форму правління. Про абсолютної монархії в умовах розвитку революції не могло бути й мови, саму буржуазію цетакож не влаштовувало. Однак надії на встановлення в Росії конституційної монархії у лідерів буржуазних партій зберігалися протягом всього періоду від лютого до жовтня.

Вищим органом державного управління в країні стало Тимчасовий уряд, покликану здійснювати виконавчо-розпорядчі функції аж до скликання Установчих зборів, які і повинно було остаточно визначити конструкцію влади і державного управління. Функції та повноваження Тимчасового уряду ніким не визначалися, фактично воно тимчасово виконувало також функції найвищого органу державної влади (у тому числі законодавчі), оскільки такою після перемоги революції був відсутній.

Тимчасовий уряд першого складу вважало себе спадкоємцем старої влади. Не випадково воно 7 березня 1917 на засіданні Сенату склало присягу, підкресливши тим самим, що воно як би продовжувало справу царського Ради міністрів. Очолив Тимчасовий уряд князь Львов, призначений на посаду голови Ради міністрів царем одночасно з підписанням акту про зречення.

На роль тимчасового глави держави претендував Тимчасовий комітет Державної думи. Проте Тимчасовий уряд найвищим органом державної влади в країні вважало Сенат. Воно встановило правило, згідно з яким кожен новийміністр представлявся на затвердження Сенату. Правда, Тимчасовому комітету Державної думи вдалося домогтися того, що список нового складу при змінах в уряді давали йому на затвердження.

Оформлення членів уряду через Сенат являло собою найчистішу формальність. Він не мав ніякого значення у створенні механізму нової влади і управління. Реальний вплив на оформлення уряду надавали Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, ЦВК Рад робітничих і солдатських депутатів.

Положення Тимчасового уряду впродовж усього періоду відрізнялося крайньою нестійкістю. Часто змінювався його склад, що призводило до так званої міністерської чехарди, до неможливості послідовно провадити будь-яку певну лінію в державному управлінні. Весь час йшли пошуки найбільш прийнятних форм пристосування уряду до продовжували революційні руху народних мас. Однією з форм такого реагування були коаліційні склади уряду, коли в нього входили міністри-соціалісти.

Крайня нестійкість урядових органів позбавляла буржуазію можливості проводити в життя те, що відповідало її інтересам, революційна ситуація в країні змушувала йти на компроміси, їй доводилося рахуватися з інтересами і вимогами трудящих класів. ЦВК Рад робітничих ісолдатських депутатів і Петроградська Рада (до переходу його до більшовиків) не доставляли буржуазії особливих прикрощів. З ними лідери буржуазних партій легко домовлялися. Буржуазія панічно боялася більшовиків і керованого ними рухи народних мас.

Коаліційні склади уряду не могли забезпечити стійкість Тимчасового уряду. Такі уряду виникали тому, що під тиском революційного руху мас буржуазія не могла, хоча цього дуже хотіла, одна залишатися при владі, а дрібнобуржуазні партії мали реальну можливість взяти на себе відповідальність за державу, але боялися панувати одні, без буржуазії.

У радянській літературі зустрічалося твердження, що після Лютневої революції в держапараті нічого не змінилося. Подібне твердження не має підстав. Рух народних мас стало потужним, і не було сили, яка могла б зупинити демократичні перетворення. Це зробило вплив і на держапарат. Тимчасовий уряд робив відчайдушні зусилля для збереження в недоторканності царського державного апарату, який в основному влаштовував буржуазію, оскільки в його організації знайшов відображення багатовіковий досвід придушення експлуатованих мас. Революційний народ вирішував це питання інакше. Він почав ламати найбільш ненависні трудящимустанови царського режиму. Пролетаріат почав розбивати царський державний апарат, і в першу чергу поліцію і жандармерію.

Тимчасовий уряд, хоча і прагнуло зберегти в недоторканності стару державну машину, змушене було санкціонувати багато чого з того, що вже здійснилося в результаті революційних дій народних мас. Послідувало скасування департаменту поліції, окремого корпусу жандармів, охоронних відділень. Крім того, довелося скасувати також Особлива присутність Урядового Сенату, так як орган, який розправлявся з революціонерами і демократичними діячами, особливо ненавиділи народні маси. До значних досягнень відносилося зникнення в Росії старої системи політичного розшуку. Тимчасовий уряд не робив навіть спроби знову створити систему цих органів, так як розуміло, що в умовах революційного піднесення такий захід призвело б до негайного краху влади буржуазії.

Натомість Департаменту поліції Тимчасовий уряд створив в системі Міністерства внутрішніх справ новий орган, який спочатку називався Головним управлінням громадської поліції, а потім Головним управлінням у справах міліції. Багато чиновників колишнього Департаменту поліції, в тому числі й ті, які займалися політичним розшуком, залишалися працювати в новому закладі, якийза своїм складом і методам діяльності було вельми реакційним. Революційні і демократичні елементи (особливо більшовики), представники трудящих класів не допускалися до Головного управління у справах міліції.

Тимчасовий уряд був змушений негайно ліквідувати такі одіозні ланки старого режиму, як міністерство імператорського двору і канцелярію царя. Державна дума і Державна рада тривалий час не діяли, навіть не збиралися, але були скасовані тільки 6 жовтня 1917

Після повалення царату колишній імператор Микола П з родиною містився в розкішному палаці Царського Села, хоча народ вимагав, щоб його помістили в Петропавловську фортецю. Робилися спроби відправити колишнього царя з родиною до Англії, але переговори але цього питання закінчилися відмовою з боку уряду Англії, яке злякалося опору парламенту та громадськості. Микола Романов із сім'єю так і залишався в Царському Селі під охороною гвардії. Зберігався в мініатюрі двір колишнього монарха, що вимагало досить значних витрат. Під тиском народу Тимчасовий уряд змушений був заслати царську сім'ю в Тобольськ.

Тимчасовий уряд створює деякі нові ланки центрального державного апарату. Проблема правовогорегулювання трудових відносин викликали необхідність появи Міністерства праці. Воно не ставило своїм завданням вводити 8-годинний робочий день, збільшити зарплату робітникам, проводити інші заходи щодо поліпшення умов роботи на заводах і фабриках. Основна функція цього міністерства полягала в тому, щоб примиряти робітників з підприємцями. У цьому напрямку готувалися проекти нового законодавства.

Серед нових міністерств створюються Міністерство продовольства і Міністерство піклування (відало благодійними установами). Обстановка викликала занепокоєння уряду станом народного господарства країни. У цих цілях засновуються Економічна рада - для вироблення спільних планів організації народного господарства, Головний економічний комітет - для регулювання господарського життя країни. Проте ці установи виявилися марними, тому що подібні "заходи не могли зупинити подальше розвал народного господарства.

У серпні був скасований Святійший Синод і посаду обер-прокурора Синоду. Натомість виникло Міністерство віросповідань, яке складалося з Департаменту у справах православної церкви та Департаменту у справах іновірських релігій. По суті зберігалося колишнє установа, тільки під іншою назвою.

У березні 1917 р. при Міністерстві юстиції засновується так звана Надзвичайна слідча комісія длярозслідування протизаконних за посадою дій колишніх міністрів, главноуправляющіх та інших вищих посадових осіб. Результати роботи комісії знайшли відображення в опублікованому збірнику документів під назвою «Падіння царського режиму». У ньому містилися результати допитів (а іноді й сам хід допитів) ряду вищих чиновників - насамперед колишніх міністрів внутрішніх справ і колишніх директорів Департаменту поліції. Комісія цікавилася головним чином діяльністю політичного розшуку, зв'язками двору з Німеччиною, а також іншими питаннями, які компрометували колишнього царя та його оточення. Робота комісії мала на меті показати населенню, що Тимчасовий уряд хоче розібратися у зловживаннях посадових осіб царського режиму. Деяких колишніх чиновників заарештували, а потім звільнили з мотивів відсутності в їх діях складів злочинів, так як їх поведінка відповідало діючим тоді законами. Подібний висновок комісії, безумовно, суперечив революційної правосвідомості трудящих класів. На думку Керенського були відсутні підстави і для суду над колишнім царем.

Тимчасовий уряд створив також спеціальну комісію з розслідування фактів протиурядових виступів у Петрограді 3-4 липня 1917 р. На утворення комісії дали згоду лідери есеро-меншовицького ЦВК,які самі зайшли до її складу. Основна її завдання полягало в організації переслідування найбільш видних діячів партії більшовиків. У цей період уряд розгромило редакцію газети «Правда», віддало наказ про арешт В. І. Леніна, який у зв'язку з цим перейшов на нелегальне становище. Деяких більшовиків заарештували і тримали у в'язниці. Створенням комісії робилася спроба юридично обгрунтувати розправу з керівниками більшовицької партії.

Тимчасовий уряд не встигло провести Установчих зборів. Було лише створено Особлива нарада, яке підготувало виборчий закон, і призначений термін виборів на листопад. Однак посилений після корніловського заколоту вимогу прискорити скликання Установчих зборів і готується II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів змусили Тимчасовий уряд застосувати відволікаючий маневр. 14 вересня 1917 було скликано Демократичну нараду. На ньому були присутні головним чином представники земських, буржуазних і дрібнобуржуазних організацій. Представники партії більшовиків. Рад і фабзавкомів були в явній меншості. Нарада переслідувало дві основні мети: 1) відстрочити скликання чергового з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів; 2) відстрочити скликання Установчих зборів до закінчення війни, проніж потай мріяли, за свідченням керуючого справами Тимчасового уряду В. Д. Набокова, його члени.

Нарада зробило суттєву допомогу буржуазному урядові, висловившись за створення третього коаліційної Тимчасового уряду. Воно обрало постійно діючий орган - Тимчасовий Рада Республіки або Передпарламент - для здійснення контролю за діяльністю Тимчасового уряду у складі 555 чоловік. У незначній кількості в нього увійшли і більшовики, переважна ж більшість там мали буржуазні і дрібнобуржуазні партії. Цей орган не мав ніякого значення. Буржуазія створила його з метою обману мас, створення ілюзії участі широких верств населення у державних справах. У даному випадку буржуазія і Тимчасовий уряд розраховували на віру мас в те, що якщо з'явився Передпарламент, то скоро буде і Парламент.

В умовах наростання революційного піднесення ЦК партії більшовиків вважав помилковим участь у Передпарламент. На першому ж засіданні 7 жовтня 1917 більшовицька фракція покинула цей орган.

Певні зміни відбулися і в місцевому управлінні. Тимчасовому уряду довелося скасувати посади генерал-губернаторів, градоначальників, станових приставів, земських начальників. Замість них органами державного управліннястали губернські, міські та повітові комісари Тимчасового уряду. Формально губернські комісари наділялися приблизно такими ж правами, які раніше мали губернатори. Насправді ж їх положення було вкрай нестійким, оскільки їм доводилося долати опір органів місцевого самоврядування, Рад і інших революційних організацій. Тимчасовому уряду доводилося часто змінювати комісарів, так як вони не справлялися з обов'язками з проведення на місцях в життя вимог буржуазії. Комісари комплектувалися з буржуазних і дрібнобуржуазних елементів. На ці посади справді революційні діячі не призначалися. Так, губернські комісари за партійною приналежністю розподілялися наступним чином: есерів - 13, кадетів - 11, прогресистів - 6, меншовиків - 5, народних соціалістів - 3, октябристів - 1, безпартійних - 2. У більшості випадків комісарами були земські діячі і присяжні повірені.

Після перемоги буржуазно-демократичної революції на місцях зростає роль місцевих земських і міських органів самоврядування. Йде процес їх подальшої демократизації. Створюються волосні земські збори і управи, скасовуються волосні сходи і правління, а також волосні суди. У містах з населенням більше 150 тис.людина засновувалися районні думи і управи, керували цими установами поради дум цих міст.

До місцевих органів самоврядування входило багато демократичних діячів, там були і більшовики. У зв'язку з тим що в місцевих органах міліції Тимчасового уряду було багато демократичних елементів, вона в більшості випадків займала нейтральну позицію або співчутливо ставилася до трудящих.

Партія більшовиків, звичайно, намагалася опанувати урядової міліцією і залучити її на бік революційного народу. В результаті деякі комісаріати міліції Петрограда очолювали більшовики. У Мінську на чолі міської міліції Тимчасового уряду стояв видатний діяч більшовицької партії М. В. Фрунзе. Більшовики очолювали також комісаріати міліції у ряді міст Сибіру. На місцях склалося таке становище, що Тимчасовий уряд не міг використовувати міліцію для придушення революційного руху народних мас.

Деякі зміни відбулися в судовій системі. Перш за все було скасування інституту земських начальників і судна з становими представниками, але в цілому судова система залишалася майже незмінною, в її основі лежали Судові статути 1864

Тимчасовому уряду довелося все-таки піти на поступки ісанкціонувати створення революційних судів, що виникли з ініціативи трудящих мас. Наказом міністра юстиції від 3 березня 1917 р. в Петрограді засновувалися тимчасові суди, які діяли у складі мирового судді (голова) та двох представників від армії і робітників. Всі питання в суді вирішувалися більшістю голосів, бо всі його члени мали рівні процесуальні права. Судовий розгляд було усним і гласним, вироки вступали в законну силу негайно і оскарженню не підлягали. Проте міністр юстиції в порядку нагляду міг скасувати будь-який вирок тимчасового суду. Проіснували тимчасові суди недовго, оскільки їхня діяльність суперечила інтересам буржуазії.

Тимчасовий уряд не намагалося зламати систему царських тюремних установ, але було змушене трохи пом'якшити режим відбування покарання в місцях ув'язнення. Послідувала скасування покарань різками, одягання наручників та кайданів, застосування гамівної сорочки. Усувалися від роботи найбільш реакційні тюремні службовці, але істотною чищення тюремного персоналу не проводилося. Особовий склад працівників місць ув'язнення в основному зберігся.

У зв'язку із зростанням масового руху селян, які вимагали вирішення аграрного питання, а в багатьох випадках самочинно захоплювалипоміщицькі землі, в квітні 1917 р. Тимчасовий уряд зробив спробу втихомирити селян шляхом створення в країні розгалуженої системи земельних комітетів. Їхнє головне завдання полягала в зборі матеріалу для підготовки законопроекту щодо земельного питання, який передбачалося запропонувати на розгляд Установчих зборів. Створивши видимість турботи про селян, буржуазія і поміщики сподівалися їх заспокоїти, відволікти від самочинних дій. У головний, губернські і повітові земельні комітети входили представники реакційного чиновництва та дрібної буржуазії, які підтримували Тимчасовий уряд. Проте відносно низового, наймасовішого ланки - волосних земельних комітетів - буржуазія і поміщики прорахувалися. Вони опинилися в більшості селянськими. Більшовики підтримували ці комітети, які очолювали боротьбу селян за землю.

Прагнучи вирвати ініціативу з рук Рад і профспілок, що висували вимоги про поліпшення продовольчої справи в країні, Тимчасовий уряд у травні 1917р. створило широку мережу продовольчих органів на місцях (губернські, повітові, міські й волосні продовольчі комітети), в яких переважали представники буржуазії. Була введена хлібна монополія, що мала на меті обмежити спекулятивні можливості приватників. Проте в комітетах сиділи ті жприватники.

Незважаючи на величезну кількість продовольчих органів, їх корисна діяльність дорівнювала нулю. Функціонував розгалужений бюрократичний апарат, який загруз у паперовій тяганині і не був здатний до яких-небудь корисним дій. Тільки в європейській частині Росії функціонували 49 губернських, 501 повітовий, 627 міських, 1052 волосних комітету. Вся ця махина практично нічого не зробила. Створювалася тільки видимість турботи про продовольчі потреби населення. А продовольча криза все більше загострювалася й поглиблювався. Наближалася неминуча катастрофа, назрівав голод.