Політичні освіти періоду формування феодалізму вєвропейській частині країни

Якщо державність у Закавказзі й Середній Азії виникла переважно як рабовласницька, то по-іншому виглядали справи у народів, що населяли європейську частину нашої країни. Правда, як ми вже відзначали, і в Середній Азії деякі народи минули рабовласницький лад (ефталіти та ін.) С. В. Юшков вважав навіть, що всі корінні народи Закавказзя і Середньої Азії обійшлися без рабовласницьких держав, але це не було прийнято наукою. Небесспорен і тип перших державних утворень на Східно-Європейській рівнині. Ще в 30-х роках радянський історик І. І. Смирнов вважав, що у східних слов'ян рабовласницький лад передував феодальному. В. О. Ключевський відзначав, що навіть у Київській державі рабовласництво займало велике місце в економіці .*

* Див: Ключевський В. О. Твори. Т. 6. М., 1989. С. 257.

Однак більшість фахівців у наш час схиляються до того, що народи, що населяють Східну Європу, створили державність, минаючи рабовласницький тип і перейшовши відразу до феодалізму. Тут виникнення класового суспільства призвело безпосередньо до створення феодальної держави і права. Питання про причини цього внауці суперечливе. Представляється, що його можна вирішити наступним чином.

У Середній Азії, Закавказзя, як і в Месопотамії, Середземномор'ї, класове суспільство і державність виникають при порівняно невисокому рівні розвитку продуктивних сил. Природні умови, що дозволяють отримувати високі врожаї при досить низьких витратах на раба, роблять рабська праця рентабельним. В умовах Середньоросійської рівнини з її більш бідними землями, які до того ж ще потрібно відвоювати у ліси, з довгими і холодними зимами праця раба при аналогічному рівні розвитку продуктивних сил рентабельним бути не міг. Раб просто не окупив би витрат на житло, одяг, харчування, охорону, для цього потрібний більш високий рівень розвитку продуктивних сил, якого Русь і досягла в другій половині I тисячоліття н. е.. Але коли це сталося, виникла інша соціальна проблема: високорозвинені знаряддя виробництва виключали можливість застосування праці людини, не зацікавленого в його результатах. На Русі, наприклад, в господарстві вже широко застосовувалася кінна тяга, але довірити коня раба було досить ризиковано. Таким чином, рабство у східних слов'ян спочатку було ще неможливо,а потім воно стало вже неможливо.

У літературі існують й інші пояснення безпосереднього переходу багатьох народів від первіснообщинного ладу до феодалізму. Інколи посилаються на думку Ф. Енгельса, який пояснював відсутність рабовласницького ладу у германців наявністю сільської громади, марки. Довід цей має під собою серйозні підстави. Дійсно, в громаді, існуючої століттями, де люди звикли до рівності, важко поневолити свого сусіда, товариша по громаді. Однак цей довід викликає одне заперечення. Громада адже існувала і там, де свого часу виникло рабовласництво, наприклад в Греції. Чому ж в одних умовах вона перешкодила виникнення рабства, а в інших - ні?

Існує й таке пояснення. Кажуть, що східні слов'яни перейняли феодальний лад у своїх більш розвинених сусідів, наприклад у Візантії. Цей довід також має під собою підстави. В історії не раз траплялося, в тому числі і в наш час, що менш розвинені народи переймали громадську організацію у більш розвинених. Стосовно ж до народів нашої країни постає питання: якщо вони перейняли у свій час феодалізм, наприкладу Візантії, то чому раніше вони не перейняли рабовласництво у своїх сусідів - грецьких колоній, з якими вони широко спілкувалися?

Є й різновид тільки що наведеної точки зору. Кажуть, що східні слов'яни вийшли на історичну арену тоді, коли рабовласництво себе вже історично зжило. Таке твердження в принципі відповідає дійсності, але знову ж таки зводить справу до запозичення. А адже східні слов'яни і їхні предки існували і тоді, коли в сусідніх країнах був розквіт рабовласництва. Таким чином, усі наведені концепції не пояснюють до кінця причину того, що народи Східної Європи минули рабовласницьку формацію та рабовласницький тип держави.

Перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму відбувався еволюційно, поступово, охопивши тривалий період. Це час характеризувався своєрідним суспільним устроєм, при якому одночасно існувало три устрою: первіснообщинний, рабовласницький і феодальний. При цьому перший з них неухильно розкладався, другий, народившись, не набув широкого розвитку, і тільки третій мав історичну перспективу.

У цьому зв'язку варто відзначити ще одну спірну проблему. Слідом за запереченням формаційному концепції деякими сучасними авторами, природно, з'явилосяі заперечення феодалізму. Ця точка зору не нова. Її сповідували стосовно Росії ще дореволюційні дослідники. Має ходіння вона і в сучасній зарубіжній історіографії .*

* Див наприклад: Т о р к е Х.-Й. Так звані земські собори в Росії / Питання історії. 1991, № 11. С.4.

Що ж стосується зазначеного перехідного періоду, який в науці отримав різні найменування (варварський, дофеодальний, період становлення феодалізму і ін), то йому були властиві й відповідні політичні форми. Питання про сутність цих форм є спірним. Деякі вчені вважали, що періоду становлення феодалізму відповідає дофеодальное держава .* Більшість сучасних учених вважають політичні об'єднання цього періоду племінними союзами. Від первіснообщинного ладу до феодалізму безпосередньо перейшли східні слов'яни, хазари, болгари, литовці та деякі інші народи нашої країни. Ми тут не були оригінальні, подібну ж картину можна спостерігати й у сусідів - поляків, германців, скандинавських народів і пр.

* Див: Ю ш к о в С. В. Суспільно-політичний лад і право Київської держави. М., 1949.

Політичні утворення східних слов'ян. Предки слов'ян - Праслов'яни простежуються за археологічними джерелами принаймні протягом двох тисячоліть. З часом вони створили грунт для утворення трьох гілок слов'янства - західних, південних і східних слов'ян. Наших предків середини I тисячоліття джерела називають по-різному. В античних джерелах не згадується навіть термін «слов'яни» .* Вперше його зустрічаємо в історика VI ст. Йордану, причому він називає «склавенов» також антами і венетам .** Поряд з цим візантійські автори VI - VII ст. розрізняють антів і слов'ян, хоча й відзначають, що вони говорять однією мовою .*** У пору освіти Давньоруської держави і в початковий період його історії наших предків іменують зазвичай за назвами племен (або племінних союзів), в які вони об'єднувалися, - галявині , древляни, кривичі, в'ятичі та ін Але в той же час в джерелах з'являється, але в різних транскрипціях, слово «зростав» («рус» і т. п.). Про це говорять закордонні автори, чому-небудь писали про наших предків. Вже у VI ст. про росах говорять псевдо-Захарій ,**** пізніше - Масуді, Ібн Хордадбе та ін

* Див: Зе д о в В. В. Походження та рання історія слов'ян. М., 1979. С. 29.

** Див: Йордан. Про походження і діяння гетів. М., 1960. С. 71, 72,90.

*** Див: Сєдов В.В. Указ. соч. С. 124 - 125.

**** Див: Г р е к о в Б. Д. Київська Русь. М., 1953. С. 520.

У джерелах періоду Давньоруської держави вже не згадується про антів. Немає в них і племінних найменувань. Зате все частіше з'являються терміни «русь», «російське». У договорах київського князя Олега з Візантією 911г. йдеться про Русь як про стороні (інша сторона - греки). А ст. 5 договору згадує про «закон російською». Імператор Візантії Костянтин Багрянородний, який правив у Х ст., У своєму відомому творі «Про управління імперією» неодноразово говорить про росах як народ і навіть про «Росії» як країні. Правда, він схильний розрізняти росів і слов'ян, навіть протиставляти їх і їхні мови .* Найважливіший законодавчий пам'ятник Давньоруської держави називається «Правда Роська» (Академічний список) або «Правда Руська» (Троїцький список).

* Див:Костянтин Багрянородний. Про управління імперією. М., 1989. С. 41.

Разом з тим, не можна не відзначити, що слово «русь» вживається неоднозначно. Це і дало підставу дослідникам розділитися на дві групи. Одні вважають, що «русь» спочатку було поняттям соціальним, * інші - що цей термін із самого початку носив етнічну забарвлення.

* Див: Падалка Л.П. Походження і значення імені «Русь». Полтава, 1913.

Доводи перших мають під собою серйозні підстави. Дійсно, в джерелах ми зустрічаємо іноді протиставлення руси слов'янам. Іноді джерело відносить слов'ян і русь до різних соціальних груп, як це робить, наприклад, ст. 1 Руської Правди: «Положіті за голову 80 гривень, аче будеть князю мужь або тіуна княжа; аще чи будеть русин, або грід, любо купець, любо тівун бояреск, любо мечник, любо ізгої, чи Словенії, то 40 гривень положіті за нь» .

Усе ж більшість дослідників схиляються до точки зору про етнічне походження терміна «русь», а також і про його етнічному значенні за часів Київської Русі. Слід сказати, що прихильники першої концепції не заперечують,що з часом соціальне звучання терміна перейшло на етнічну. Все питання в тому, чи було слово «русь» коли-небудь терміном, що означав соціальну групу.

Прихильники етнічного походження слова «русь» у свою чергу представляють кілька груп. У дореволюційній літературі виникла думка, що під руссю слід розуміти варягів. Цю концепцію в тих чи інших модифікаціях і в наш час пропагують на Заході. У новітній літературі її можна знайти в роботах американського професора Р. Пайпса і в книзі кембріджської викладачки X. Девідсон.

Сучасні дослідники зазвичай виробляють термін «русь» від назви річки Рось, притоки Дніпра, що протікала в землі полян. За назвою цієї річки, кажуть вони, спочатку галявині, а потім і жителі всього Київської держави почали іменуватися русами. Втім, називають ще кілька річок у межах нашої землі, що носили подібні назви, в тому числі і Волгу, теж звалася Россю. Був і місто Росия в гирлі Дону .* Звідси й зворотній думка: вся ця топоніміка сталася від імені народу русь, яке є самоназвою.

* Див: Греков Б. Д. Указ. соч.С. 564.

Відомості про громадський і політичний устрій східних слов'ян до IX ст. украй мізерні. Все ж таки, судячи з пізніших джерел, можна констатувати у них наявність трьох суспільно-економічних укладів, властивих періоду становлення феодалізму.

Що стосується політичної організації, то академік Б. А. Рибаков вважає, що наші предки стояли на межі формування класового суспільства вже протягом праслов'янського періоду .*

* Див: Рибаков Б. А. З історії культури Стародавньої Русі. М., 1984. С. 19.

Західні та східні джерела відзначають в VI і навіть IV в. наявність сильних вождів у східних слов'ян, що нагадують собою монархів. Відзначається також наявність єдності законів, тобто певного правопорядку. У VIII ст. джерела говорять про існування трьох східнослов'янських об'єднань: Куявії, Славії, Артанії. Перше розташовувалося в районі Київської землі, друге - в районі озера Ільмень, місце розташування третього спірно. Деякі ототожнюють Артанію з Тмутараканню, розташовувалася на Таманському півострові, інші ж дослідники поміщають її на Волзі.

Зрозуміло, державність у східних слов'ян періоду формування феодалізму була досить примітивною. Проте вона створила фундамент длявиникнення Давньоруської феодальної держави.

Хозарський каганат. Східними сусідами слов'ян були хозари. Основне ядро їх царства розміщувалося між Чорним і Каспійським морями. Однак кордони держави змінювалися протягом VII - Х ст., То заходячи за Кавказький хребет, то просуваючись на захід. У пору розквіту Хазарського каганату, в IX ст. в залежність від нього потрапили й деякі слов'янські племена - поляни, сіверяни, в'ятичі. Про це є пряма вказівка в «Повісті временних літ» .*

* Повісті Стародавньої Русі. Л., 1983. С. 30 - 31.

Каганат мав послідовно три столиці, останню - місто Ітіль в пониззі Волги.

Етнічне походження хазар неясно, викликає в науці суперечки. Проте відомо, що окрім корінного населення в Хазарії проживали багато вихідців із Середньої Азії, Закавказзя і навіть Палестини. Етнічна строкатість країни зумовила і існування декількох релігійних систем, до того ж у державі визнавалося їх рівноправність, існувала віротерпимість. Верхівка хазарського суспільства прийняла іудейство. Правда, в пору занепаду Хазарії, коли на неї тиснули з заходу слов'яни, а зі сходу - тюрки, хозарам довелося відмовитисявід юдейства на користь мусульманства. Це було умовою допомоги з боку хорезм-шаха, щоправда, не врятувала Хазарію.

У хазар існувало і землеробство, і кочове скотарство. Були й міста.

На чолі держави стояв монарх - каган (хакан). Є відомості про вищих посадових осіб, а також про судову систему. Існування різних релігійних навчань зумовило і функціонування відповідних їм правових систем. У Хазарії діяли іудейські, мусульманські, християнські суди, які застосовували відповідно закони Мойсея, шаріат, християнське канонічне право. Був також спеціальний суддя, який судив жителів, які сповідували які-небудь інші віровчення.

Хозарський каганат, який став помітною силою в VII ст., Досяг розквіту в VIII ст. та й упав у Х ст. під ударами руських князів. Залишки каганату були зметені наринули на Хазарію кочівниками-половцями (XI ст.).

Булгарські царство. Відомості про болгар у вірменських і візантійських джерелах зустрічаються вже у II ст. У V ст. болгари (булгари) створили племінний союз, що охопив значну територію по східному узбережжю Азовського і Чорного морів. Дослідники вважають болгар корінним населенням цих місць. Проте етнічне походження їх спірно.Археологи відзначають, що антропологічно болгар можна віднести і до монголоїдної і до європеоїдної типом.

З розквітом Хазарського каганату болгари потрапляють під його панування. Під впливом хазар відбувається і витіснення болгар на захід і на північ. Західна гілка болгар іде за Дунай і створює там свою державу. Вже в ході руху на нові місця, проходячи через південні степи, болгари відчувають сильний слов'янське вплив.

Інша частина болгар відкочувала у бік Волги, де в Х ст. і створилося тепер вже булгарські царство. Цьому сприяв занепад Хозарського каганату, до цього часу тримав болгар під своєю владою.

Булгарські царство сформувалося на обширній території, що охопила Середню Волгу, Каму, Білу і навіть землі по річці Урал. Булгари-кочівники прийшли не на порожню землю, вони захопили території, заселені осілим землеробським населенням. У ході формування держави вони і самі перейшли на осілий спосіб життя, хоча пережитки кочового побуту ще довго зберігалися. Подібно Хазарському каганату булгарські царство було поліетнічному. При цьому булгари зазнали впливу як слов'ян, так і тюрок. Від останніхвони сприйняли і мусульманство. Мали значення в етногенезі і численні фінські племена Поволжя і Приуралля.

Столицею держави стало місто Булгар при впадінні Ками в Волгу. Це було велике місто з 10-тисячним населенням. У Волзької Булгарії були й інші міста, навіть чеканить свою монету .*

* Див: Смірнов О.П. Волзькі булгари. М., 1951. С. 7 - 29.

Булгарські царство мало складну форму державної єдності: до нього входили у свою чергу чотири підвладних держави. Булгарська цар правил за допомогою своїх наближених. Він сам виконував і судові функції. Суд здійснювали також призначаються царем судді. Збройні сили складалися з царської дружини і народного ополчення.

Державні доходи складалися з податків, торгових мит, вигідні умови для яких створювало панування над торговими шляхами. За свідченням східних авторів, булгарські царі брали 10% з товарів, що привозилися з Хазарії і Русі. Існував і традиційний для того часу джерело доходів - воєнна здобич. Про булгарського право скільки-небудь серйозних відомостей до нас не дійшло.

* * *

Таким чином, європейські народи нашої країнипішли до створення державності своїм особливим шляхом. У другій половині I тисячоліття вони створили політичні утворення перехідного характеру - держави періоду формування феодалізму. Це були примітивні, слабо організовані системи, але вони підготували фундамент для створення інших більш розвинених держав. Правда, Хозарський каганат не мав прямих наступників, якщо не вважати певного впливу на булгарські царство.

Держава волзьких булгар залишило помітний слід в долі багатьох поволзьких і пріуральскіх народів. Зокрема, поволзьких історики вже давно відзначили значення булгарського елемента в етногенезі казанських татар і в створенні Казанського ханства .*

* Худяков М.Г. Нариси з історії Казанського ханства. М., 1991. С. 20.

Питання про переростання Булгарського держави з дофеодального в феодальне в науці суперечливе. Найбільший дослідник проблеми А.П. Смирнов відносив цю подію до середини Х ст. Йому варто сучасний татарський історик Г.М. Давлетшін .* Але академік Б.Д. Греков відносив перемогу феодалізму в Волзької Булгарії тільки до XIII ст.

* Давлетшін Г.М. Волзька Булгарія: духовна культура. Казань. 1990. С. 11.

Подібні ж суперечки, але ще більшескладні, стосуються історичної долі східних слов'ян і їхньої держави, до аналізу якого ми тепер і переходимо.