Громадсько-політичний лад України напередодні визвольної війни 1648 - 1654 рр

XIV - XVI ст. були часом інтенсивного формування української народності, що виросла з єдиного й для росіян, і для білорусів кореня - давньоруської народності. Процес формування української народності в основному завершився до середини XVII ст. Визначилися кордони її етнічної території, сформувалися єдина мова, єдина культура, склалася спільністьхарактеру, відбувалося зміцнення економічних зв'язків між окремими землями України.

Проте ще раніше, до кінця XIV ст., Ослаблена монголо-татарським нашестям і золотоординським ігом значна частина південноруських земель після тривалого і наполегливого опору трудового народу була захоплена Польщею, Угорщиною і Молдавським князівством, а до складу Великого князівства Литовського були включені Східна Волинь, Поділля , Київщина і Чернігово-Сіверщина. Жорстоким набігам піддавалися українські землі з боку орд Кримського ханства, підбурювані султанською Туреччиною. У ході запеклої боротьби між феодалами сусідніх держав за встановлення панування на Україні відповідно до Люблінською унією 1569 більша частина українських земель опинилася під владою Речі Посполитої. Територія України була поділена на воєводства на чолі з польськими воєводами.

Прагнучи закріпитися на Україні, назавжди утвердити тут своє панування, іноземні поневолювачі нещадно пригноблювали трудящих, робили все, щоб поглибити роз'єднаність між окремими землями, заважали розвитку зв'язків між Україною і Росією, між українським, білоруським і російським народами. На Україні панував жорстокий соціальний, національний і релігійний гніт.

Влада магнатів і шляхти на Україні прийняла особливо грубіформи. Сюди були перенесені існували в панській Польщі порядки, що відрізнялися особливо жорстоким ставленням до трудящих мас. У першій половині XVII ст. спостерігався подальше зростання на Україні магнатського і шляхетського землеволодіння, джерелами якого були королівські пожалування та насильницьке захоплення земель, що знаходяться в користуванні селян, козаків і міщан. Одночасно з магнатсько-шляхетським зростало і монастирське землеволодіння. Особливо швидко зростало велике феодальне землеволодіння в Брацлавському, Київському і Чернігівському воєводствах. Володіння польських і полонізованих українських магнатів, які досягли величезних розмірів, перетворювалися у своєрідні держави у державі. Крім земельних багатств магнати і шляхта на Україні користувалися збагачувати їх різного роду монополіями, володіли млинами, броварнями і винокурнями, зосереджували в своїх руках промисли і торгівлю.

У той же час різко погіршився стан українських селян, в основній масі потрапили в кріпосну залежність. Феодали збільшували панщину та оброк. Панщина досягла 3 - 4 днів на тиждень, а іноді і більше. Крім панщини селяни сплачували грошовий чинш і вносили великий натуральний оброк Існували податок з двору (підйомне), податок з худоби (попівщина) ібезліч повинностей. Феодально залежні селяни не мали елементарних прав. Користуючись необмеженою владою, феодал міг безкарно не тільки катувати і грабувати селян, але навіть вбивати їх.

Значно погіршилася ситуація і основної маси козацтва, і перш за все тих, хто не потрапив до реєстру, який був обмежений 6 тис. козаків. Не визнаючи за нереєстрових козацьких прав, феодали закріпачували їх, змушуючи відбувати феодальні повинності. Погіршилося становище і рядових реєстрових козаків Влада систематично урізали їхні права та привілеї. Рядових козаків змушували працювати і на козацьку старшину.

Важким було становище і міських низів, перш за все ремісників і дрібних торговців, які відбували різні повинності виходили на роботу по зміцненню замку магната, ремонту дамб, платили численні податки, утримували на постої польсько-шляхетські війська. Навіть міщанам міст, на яких поширювалася магдебурзьке право, доводилося платити податки польському воєводі, містити гарнізони фортець і відбувати інші повинності.

Разом з іноземними поневолювачами нещадно експлуатували українських трудящих і місцеві феодали, які розраховували, як і польські феодали, посилити свої класові позиції, зміцнити феодально-кріпосницькі порядки. Посилення національного,релігійного і феодально-кріпосницького гніту і різке погіршення у зв'язку з цим становища селянства і міських низів змушували пригноблених братися за зброю, виступати проти експлуататорів, розгортати антифеодальну боротьбу. Одночасно наростало національно-визвольний рух.