Право України

Після возз'єднання України з Росією на території України довгий час ще діяли деякі норми звичаєвого козацького права, визнані царським урядом. У документах українських гетьманів і російських царів, у статтях, що приймаються при обранні кожного нового гетьмана, неодноразово згадувалися «давні права і звичаї Війська Запорізького». Є дані про застосування окремих норм звичайного права навіть в першій половині XIX ст. Звичайне право стосувалося насамперед встановлення військово-адміністративного порядку і суду, порядку володіння землею, порядку купівлі-продажу рухомого майна, окремих злочинів і покарань. На території України діяли і деякі нормипольсько-литовського законодавства, особливо широко використовувався III Литовський статут 1588 У містах, особливо в тих, які користувалися правом самоврядування, діяли норми Магдебурзького права і його різновиди - Хелмської права. У судовій та адміністративній практиці застосовувалися перероблені збірники Магдебурзького (Хелмської) права і насамперед збірник «Порядок». Після возз'єднання України з Росією одним з джерел права стали законодавчі акти царського уряду і правові норми місцевої української влади. До них насамперед ставилися царські грамоти і договірні статті, акти гетьманської влади та Військовий канцелярії.

Статті та грамоти, незважаючи на зміну їх змісту при обранні кожного нового гетьмана, формально залишалися юридичними актами, які регламентували загальне положення України.

Різнорідність, невпорядкованість і суперечливість норм права, що діє на Україні, створювали значні труднощі в діяльності адміністративних і судових установ.

Звільнення від польсько-шляхетського панування, подальший розвиток феодалізму зажадали глибокої зміни права, його кодифікації з урахуванням перш за все інтересів козацької старшини, яка добивалася закріпачення своїх залежних селян і рядового козацтва. Царський уряд, даючи згоду на кодифікацію українського права, прагнуло наблизити йогодо норм єдиного загальноросійського законодавства, яке послідовно захищало інтереси панівного класу.

Початок систематичній роботі над кодифікацією українського права поклав царський указ 1728 р., відомий під назвою «Рішучі пункти гетьману Данилу Апостолу». На основі указу в Глухові з представників козацької старшини була утворена спеціальна кодифікаційна комісія, яка закінчила роботу у 1743 р. виробленням проекту збірника законів, що одержав назву «Права, за якими судиться малоросійський народ». Базою цього документа стали в основному раніше діяли на Україні правові норми, перероблені з урахуванням класових інтересів українських феодалів, вони закріплювали їх економічне і політичне панування.

Підготовлений проект збірника законів в 1744 р. «правлінням гетьманського уряду» був представлений на розгляд Сенату, але так і залишився незатвердженим.

«Права, за якими судиться малоросійський народ», містять багатий матеріал про різні сторони соціально-економічного і політичного життя Лівобережної України. Хоча «Права» не були офіційно визнані, у судочинстві ними нерідко користувалися як авторитетним джерелом. У 1767 р. було видано «Екстракт Малоросійських прав» - збірка нормативних матеріалів державного та адміністративного права та судочинства.

Разомз тим на Україні розширювалося застосування загальноросійського права, яке після 60-х років XVIII ст. помітно потіснило інші джерела права. Не випадково розроблений на Україні в 1807 р. своєрідний проект цивільного кодексу «Збори Малоросійських прав» так і не отримав силу закону.

Найважливішим інститутом права на Україні, як і в Росії, був інститут права феодальної власності на землю. Після возз'єднання України з Росією у власність українських феодалів перейшли великі земельні володіння польських магнатів і шляхти. В міру зміцнення і розширення кріпосницьких відносин переважаючою формою земельних володінь ставала вотчина форма. Іншою формою земельної володіння були тримання земель, найбільш поширену категорію яких становили рангові землі, жалувані службовцям особам на термін їх офіційної діяльності. Відповідно до потреб старшини та інших українських феодалів з кінця XVII ст. відбувається поступове зближення обох форм землеволодіння, а у XVIII ст. - І їх злиття.

На Україні були широко поширені договори купівлі-продажу, позики, наймання і деякі інші відомі феодальному праву договори, які в принциповому відношенні не відрізнялися від аналогічнихв Росії.

Нові історичні умови, поглиблення і загострення класової боротьби вплинули на розвиток кримінального права. Посилився страхітливий, терористичний його характер. Серед злочинів на першому місці стояли державні, в тому числі зрада гетьмана і козацької старшини Російській державі. Зрадник присуджувався до смертної кари шляхом відсікання голови чи четвертування, члени його сім'ї та інші родичі підлягали вічне прокляття і посилалися в Сибір, усе їхнє майно конфіскувалося. Суворо каралися і злочини проти гетьманської влади.

Посадові злочини козацької старшини, у пересічних осіб - хабарі, розтрата-каралися ганьбить тілесними покараннями. Злочинця прив'язували до стовпа, і його могли бити киями не тільки кати, а й усі бажаючі. Майно злочинця конфіскувалося або з нього стягувався грошовий штраф.

Розрізнялося вбивство просте та кваліфіковане. Джерела говорять і про такі злочини проти особи, як нанесення побоїв, ран, членоушкодження. За вбивство злочинець був засуджений, як правило, до смертної кари. В окремих випадках, наприклад за вбивство тяглого селянина, вбивця міг бути засуджений до грошового штрафу.

До майнових злочинів належали крадіжка, розбій та пограбування,особливу групу становили злочини проти честі та гідності особи.

При розгляді судових справ панівною була розшукова форма процесу, але проти селян та інших працівників широко застосовувалася і позасудова репресія, яка була формою терористичної розправи над пригнобленими.

* * *

Возз'єднання України з Росією мало важливе історичне значення для майбутнього всієї нашої Вітчизни. Воно зміцнило могутність і міжнародний авторитет централізованого Російської держави, підсилило його зовнішньополітичні позиції. Народ України був позбавлений від національного і релігійного гніту з боку панської Польщі, від загрози поглинання Туреччиною. Створилися сприятливі умови для економічного розвитку України. Економічні зв'язки з Росією, залучення українських земель у всеросійський ринок сприяли розвитку продуктивних сил.

Звільнення українського народу від ярма польських панів і шляхти не означало, звичайно, ліквідацію феодального ладу. Всупереч твердженням українських націоналістів, Україна не перетворилася на край «вільного козацтва», в безкласове суспільство рівних. На зміну колишнім прийшли власні феодали, що виросли з козацької старшини Вони домагалися від російських царів прирівнювання до російського дворянства, закріпачення селян і рядових козаків.

Увійшовши до складуРосійської держави, Україна отримала особливий правовий статус, широкі права, аж до права зовнішніх зносин. У ході визвольної війни стала формуватися українська державність, однак цей процес не завершився. Протягом 100 з гаком років поступово скасовувався і особливий правовий статус - самоврядування України. Українська феодальна верхівка, яка отримала від царів бажані класові привілеї, не дуже опиралася цьому.

Механізм державного управління Україною, що почав складатися в ході визвольної війни, створювався під впливом військової організації у відповідних специфічних формах. Ці форми, змінюючись, збереглися до самого скасування самоврядування.

У рамках Російської держави формувалося право для українських земель, робилися спроби його систематизації, але цей процес виявився також незавершеним.