Держава і право Урарту (IX - VI ст. До н.е.)

Першою державою на території нашої країни було Урарту, що виникло в Закавказзі. У кінці II і на початку I тисячоліття до н. е.. на території майбутнього держави Урарту йшов процес розкладу первіснообщинного ладу, утворення класового суспільства. В основі цього процесу лежали економічні причини, але постійні війни з Ассирією та іншими зовнішніми ворогами прискорили цей процес. За свідченням ассірійських джерел в середині XIII ст. до н. е.. існували великі об'єднання урартських племен. У IX ст. до н. е.. сформувалася рабовласницька суспільно-економічна формація, утворилися антагоністичні класи рабів і рабовласників, виникло рабовласницьке за своєю класової суті держава Урарту. Воно проіснувало близько трьох століть. Досягнувши розквіту в VIII ст. до н. е.., Урарту захопило території багатьох дрібних країн і племен. Воно трималося силою зброї. На початку VI ст до н.е.. Урарту було поневолені сусіднім південним державою Мідією.

Суспільний лад. Найбільшим рабовласником в Урарту був цар. Йому належала верховна власність на землю. На його землях працювали раби, більшість яких становили полонені. У результаті вдалих воєн переселялися на царські землі цілі народи. Так, в висіченим на кам'яній плиті напису царя Сардура читаємо, що він за один рік захопив і викрав з інших країн 12 750 юнаків, 46 600 жінок, 12 000 воїнів, 2500 коней, безліч іншої худоби. Цареві належали палаци з незліченними багатствами, величезна кількість худоби, сади, виноградники. На нього працювали полонені ремісники. До складу класу рабовласників входили також члени царського роду, жерці, правителі областей, військова знати, які володіли великими господарствами, що грунтуються на праці рабів.

Жерці становили значну і впливову частину класу рабовласників. У країні було збудовано велику кількість храмів, які мали величезними багатствами. Храми мали своє господарство, де працювали раби. Жерці здійснювали ідеологічну функцію держави. В результаті вдалих військових походів частину здобичі царі жертвували храмам.

Основною масою експлуатованих були раби.Їхня праця широко використовувався на будівництві іригаційних споруд, водопроводів, фортець, палаців знаті, храмів, доріг, господарських будівель царя та інших рабовласників. Головним джерелом рабства був полон. З цією метою здійснювалися військові походи в сусідні країни. Більшу частину рабів привласнювали цар і рабовласницька знать. Лише незначна частина їх перепадала простим воїнам. Раби були абсолютно безправною частиною населення. Їх жорстоко експлуатували. Джерела свідчать про таку форму протесту рабів, як масові втечі.

Основну масу вільного населення становили селяни-хлібороби. Вони були об'єднані у сільські громади. Селяни-общинники платили податки, несли різноманітні повинності. Їх приваблювали до будівництва зрошувальних систем, доріг, до виконання військової повинності, постачання коней для царського війська.

У містах жили торговці, ремісники, які славилися обробкою заліза, міді, дорогоцінних металів, каменю, дерева. Велика частина ремісників належала, мабуть, до рабів. У містах проживала і частина землеробів, які обробляли землю царя і перебували на державному забезпеченні, не маючи свого господарства. У містах-фортецях, що були адміністративними центрами, проживали також чиновники місцевого апарату і розміщувалися гарнізони.

Державний лад. Рабовласницька держава Урартубуло монархією. На чолі його стояв цар, якому належала верховна, світська і духовна влада. Центром управління був царський двір, де основні посади займали члени царського роду. Для Урарту, подібно іншим країнам Стародавнього Сходу, було характерно наявність трьох відомств: фінансового чи відомство з пограбування власного народу, військового, або відомства з пограбування сусідніх народів, і відомства громадських робіт.

У Урарту здійснювалися великі іригаційні роботи, без яких було неможливо вести господарство. Важливою ланкою державного апарату були озброєні сили, потрібні для відбиття нападу Ассирії, скіфів, кіммерійців, для завоювання та пограбування інших народів, для утримання в покорі експлуатованих рабів і селян-общинників. Військо складалося з постійних царських загонів, а в разі військового походу також із загонів, що приводяться правителями областей, і ополченців. На ті часи військо було добре організованим: були бойові колісниці, кавалерія, піші загони лучників, списоносцями. Як свідчать письмові джерела ассірійські, в Урарту існували області, де спеціально вирощували і тренували коней для кінноти.

Місцевий державний апарат на ті часи був чітко організований. Вся територія Урарту ділиласяна області на чолі з обласними начальниками, які призначаються царем. Їм належали військові, адміністративні, фінансові, судові повноваження. Адміністративний центр області перебував у місті-фортеці. У своїй області правителі по суті володіли необмеженою владою, що в ряді випадків приводило до виступів проти царя, особливо коли той терпів воєнної поразки. Прагнучи обмежити владу обласних правителів, цар Руса I розукрупнити області.