Державні освіти в Причорномор'ї (VII ст. До н.е. - IV ст. Н.е.)

Скіфи - іраномовних народність. Вони займали область між пониззям Дунаю і гирлом Дону, де до кінця VII ст. до н. е.. склався їх племінний союз. Скіфське держава, що виникла на межі V і IV ст. до н. е.. і проіснувало до III ст. н. е.., було державою рабовласницького типу, яка зберегла пережитки первіснообщинного ладу.

Приватна власність зосереджувалася передусім у руках племінних вождів і старійшин племен. Так зароджувалася родова знати. Всередині неї, у свою чергу, виділялися царські сім'ї, жрецька та військова аристократія - царські скіфи.

Решта населення Скіфії складалося з вільних общинників. Вони несли військову службу, платили різні данини і виконували повинності. У найгіршому становищі перебували скіфи-орачі, залежні не тільки від царських скіфів, а й від кочівників, яким вони сплачували чинш за користування землею.

У містах основну масу населення становиливільні ремісники, а також купці.

Основним джерелом поповнення рабів було підкорення осілих племен. Раби застосовувалися головним чином у домашньому господарстві, а також для охорони стад. У міру розкладання первіснообщинного ладу рабство починає втрачати свій патріархальний характер. Посилення експлуатації рабів викликало їх повстання, які придушувалися з винятковою жорстокістю. За свідченням Геродота, повсталі раби були розп'яті на хрестах.

У скіфів вже існувала царська влада. Однак кандидатури царя і його наступників затверджувалися народними зборами. Воно ж, а також рада старійшин і племінних вождів вирішували найважливіші державні питання.

За свідченням Геродота і латинських письменників I ст., Скіфи мали усталені звичаї і закони. «Скіфи, - пише Геродот, - ревниво уникають запозичення чужоземних звичаїв, причому не тільки від інших народів, але й особливо від еллінів». За скіфським праву вже існувала приватна власність на стада, посіви, житла. Представники кочовий аристократії, особливо жерці, отримували величезні ділянки землі з сидячими на них землеробами. Право приватної власності на рухомі речі передбачало розвиток зобов'язального права. Договори скріплювалися клятвою. Шлюбно-сімейне правохарактеризувалося пануванням патріархату. Дружина перебувала під владою чоловіка. Після його смерті дружина переходила у складі майна у власність спадкоємця. У спадковому праві панував мінорат, тобто перехід батьківського господарства в руки молодшого сина. Одружені сини мали право на виділ за життя батька.

Найбільш небезпечними злочинами вважалися злочини проти царя. Караним було не тільки вчинення злочину, але й замах. В якості самостійного злочину виділялася помилкова клятва богам царського вогнища, що за поняттями скіфів могло викликати хворобу царя і каралося смертною карою. Тяжкими злочинами вважалися також вбивство, крадіжка, образа дією, обмова невинного, перелюб та ін

До числа найбільш поширених видів покарань ставилися смертна кара, відсікання правої руки, вигнання. Продовжувала існувати кровна помста.

Справи про злочини, що не зачіпають основи царської влади та інтересів держави, розглядалися у змагальному порядку. Але існував вже й розшукової процес для найбільш небезпечних злочинів.

Грецькі міста-поліси виникли в Причорномор'ї в результаті колонізації, що проходила у VIII - VI ст. до н. е.. Вони були рабовласницькими республіками. Верховна влада в нихналежала народним зборам, раді і виборним посадовцям. Усі справи, які надходили в народні збори, попередньо обговорював рада. Іноземці, за винятком афінян, політичними правами не користувалися.

До числа найбільш великих міст-полісів ставилися Тірас (у гирлі Дністра), Пантікапей (нині Керч), Феодосія, Фанагорія (Таманський півострів), Діоскурія (Сухумі), Ольвія (у гирлі Південного Бугу), Херсонес. У силу спільності торговельних інтересів і необхідності спільної оборони від місцевих племен міста починають об'єднуватися, і в 480 р. до н. е.. утворюється Боспорське царство з центром у Пантікапеї. Ольвія і Херсонес - найбільші міста-поліси - увійшли до складу Боспорського царства значно пізніше.

Боспорське царство займало велику територію - Керченський і Таманський півострови, берегову смугу Азовського і Чорного морів до нинішнього Новоросійська та район Нижнього Дону. Боспорське царство, що не було чисто грецьким, воно включало в себе і місцеві племена.

До панівному класу належали великі землевласники, жерці, купці, промисловці і воєначальники. Середні та дрібні землевласники були зобов'язані служити у війську і віддавати цареві значну частину свого врожаю.

Основну масу населенняскладали вільні землероби і раби. Найбільш заможні хлібороби використовували в своєму господарстві праця рабів. Безправне становище рабів і закабалення місцевого населення викликали часті виступи експлуатованих. Одним з перших було повстання рабів скіфських в III ст. до н. е.. під проводом Савмака. В кінці II ст. до н. е.. повстання охопило майже всю територію Боспору. Проте воно було придушене за допомогою військ Понтійського держави, розташованого на південному березі Чорного моря.

На чолі Боспорського держави стояв виборний архонт. Пізніше влада архонтів стає довічною. До кінця IV ст. до н. е.. глава держави мав подвійний титул: архонт - по відношенню до підвладних Боспору грецьким містам і цар - для місцевого населення. До цього часу грецькі міста, що входили до Боспорське царство, мали відому автономію. Спарток III (304 - 284 рр.. До н. Е..) Вперше відмовився від подвійного титулу і став іменувати себе просто царем.

IV ст. до н. е.. - Час розквіту Боспорського царства. Що почалася після цього період міжусобиць, повстань рабів, нападів скіфів призводитьдо ослаблення Боспору та підпорядкування його спочатку Понтійського царства, а потім з I в. до н. е.. - Римської імперії. Римський період в історії Боспору пов'язаний з підйомом його економічного життя.

Яке розпочалося з середини III ст. н. е.. загострення кризи рабовласницької системи і посилений натиск кочових «варварських» племен призводять до того, що античні держави Північного Причорномор'я, у тому числі і Боспор, вступають у період економічного і політичного занепаду. У кінці IV ст. н. е.. гуни повністю розорили Боспорське царство, погубили його населення. Держава перестала існувати.

Про право Боспору у нас мало відомостей, відомо тільки, що земля була державною власністю. Розпоряджатися нею міг тільки цар. Землі належали також і храмам.

З окремих видів злочинів відомі злочини проти царської влади, до яких відносилися змова проти життя царя, повстання проти царської влади, державна зрада, зносини з політичними емігрантами.

Розгляд справ по цих злочинах починалося за доносом і тягло за собою смертну кару з конфіскацією майна засудженого. Виконання судових рішень проводилося судовими виконавцями.

** *

Рабовласницька держава і право з'явилося історично першим типом держави і права. Воно знаменувало крок вперед в історії людства, будучи обумовлено відповідним розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Але з часом рабовласницький лад вичерпав себе. Він поступається дорогу новому, більш прогресивному феодального ладу, феодальної суспільно-економічної формації.

У радянській літературі висувалася концепція, за якою всі корінні народи нашої країни «минули ганьба рабства» і відразу перейшли до феодалізму (С. В. Юшков). Серед закавказьких істориків йшов спір про час виникнення древнегрузінского і давньовірменської держав, а отже, і про тип їх. Думається, що ця проблема чекає ще свого дослідження та дозволи. Проте безперечно, що до середини I тисячоліття н. е.. феодальні відносини в Закавказзі стають фактом.