Розвиток права

Радянське право в цілому не зазнало під час війни корінних змін. Тим не менше військова обстановка змусила внести до нього певні конкретні корективи.

Відповідно до норм міжнародного права на окупованій німецькими військами території повинне було діяти радянське право. Проте німці, як відомо, не рахувалися з міжнародними нормами у всьому, тому практично жоден радянський громадянин не міг вважати себе захищеним радянськими законами на території, захопленої ворогом.

Цивільне та господарське право. Радянське цивільне право з його акцентом на пріоритет права соціалістичної власності, на захист майнових інтересів держави в роки війни виявилося в значній частині цілком пристосованим для вирішення особливих завданьвоєнного часу. Більше того, деякі принципи цивільного та господарського права саме в умовах війни допомогли забезпечити налагодження військової економіки, мобілізацію всіх засобів на розгром ворога. Дуже важливу роль тут зіграв такий принцип радянського права, як принцип єдності державної власності - провідної форми власності в СРСР.

Де б і в чиєму віданні буде знаходилося те чи інше державне майно, держава завжди могло використовувати його для своїх потреб, з дотриманням, звичайно, їм самим встановлених правил розпорядження цим майном, вдаючись в одних випадках до адміністративного акту, роль якого у військовій економіці зросла, а в інших - до цивільно-правової угоді, зокрема до договору.

Щоб збільшити випуск військової продукції, перебазувати промисловість на схід, а пізніше і відновити підприємства на визволеній території, доводилося широко вдаватися до перерозподілу основних фондів. Розширення прав господарських наркоматів, проведене вже на початку війни, дозволило спростити порядок передачі підприємств, скоротити кількість беруть участь у ній інстанцій.

Часто виникала потреба збільшення випуску тієї або іншої оборонної продукції вимагала додаткових коштів, які вмирний час могли бути отримані підприємством ззовні в порядку перерозподілу лише через ті органи, яким воно було підпорядковане. Розширення прав наркоматів в роки війни спростило і цей порядок.

Правовий механізм передачі продукції у власність споживача грунтувався, як і раніше, на планових актах і договорах. Але в роки війни форми планування змінилися, і, як уже зазначалося, головною формою планування стали квартальні, місячні та декадні плани. Господарські зв'язку регулювала в основному оперативне, поточне планування.

Там, де діяли договірні зв'язки, умови війни вимагали їх найсуворішого дотримання, твердої договірної дисципліни. Але й чітко вираженою була тенденція до скорочення цивільно-правових договірних відносин на користь відносин владних, адміністративно-правових. Це було особливо помітно у випадках передачі військової продукції, стратегічних матеріалів - металу, вугілля, сланців, нафти і т.п. Такого роду передача оформляється не договорами, а плановими завданнями та іншими адміністративними актами.

Наркоматам надавалося право розподіляти і перерозподіляти матеріальні ресурси, надлишки матеріалів і устаткування, списувати збитки підприємств. Був спрощений порядок регламентації капітального будівництва, скорочений обсяг необхідних проектних документів, допускалисямотивовані відступу від проектів і кошторисів. Право пуску об'єктів в дію надавалося самим наркоматам з наступним повідомленням РНК СРСР. Були також розширені права керівників підприємств.

Чи не забувалися і цивільно-правові методи захисту прав і законних інтересів радянських громадян. Такі надзвичайні методи регулювання в цивільно-правовій сфері, як реквізиція, встановлювалися порівняно обмежено (реквізиція човнів у місці переправ, тяглової сили в прифронтовій зоні, тимчасова здача радіоприймачів і т.п.).

Законодавство воєнного часу в особливому порядку захищало житлові права військовослужбовців та членів їх сімей. Були припинені у судах усі справи про виселення з житлових будинків осіб, покликаних в ряди армії і флоту, і членів їх сімей. За всіма військовослужбовцями зберігалася житлова площа, квартирна плата з них не стягувалася. Для членів їх сімей було встановлено пільговий розмір квартирної плати. Тимчасові мешканці, які займали житлоплощу військовослужбовця, зобов'язані були її звільнити за його повернення. Вони підлягали виселенню в адміністративному порядку без надання іншого житла.

Особливий житлово-правовий статус мали робітники і службовці підприємств, евакуйованих під час війни на схід. Вони отримувалитут нову житлову площу, а їх колишнє житло надходило в розпорядження відповідних радянських органів і надавався у першу чергу робітникам і службовцям оборонних підприємств. Інші ж громадяни, які повернулися з евакуації, заставши свої кімнати і квартири зайнятими, мали право вимагати в судовому порядку виселення нових мешканців. Їх позови задовольнялися при дотриманні трьох умов: евакуація повинна була бути належним чином оформлена, квартирна плата евакуйованими своєчасно вносилася, а особи, що проживають на їх житлової площі, вселити були туди не в зв'язку з руйнуванням будинку, в якому вони раніше жили.

Під час війни були вдосконалені норми радянського спадкового права. Масова загибель людей зажадала розширення кола спадкоємців за законом і встановлення черговості покликання спадкоємців. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. "Про спадкоємців за законом і за заповітом" увів дві нові категорії спадкоємців за законом: працездатних батьків, а також братів і сестер. Спадкоємці за законом були розділені на три черги: до спадкоємців першої черги були віднесені діти, у тому числі й усиновлені, чоловік,непрацездатні батьки та інші непрацездатні особи, які знаходилися на утриманні покійного. При відсутності цих спадкоємців призивалися спадкоємці другої черги - працездатні батьки, а якщо їх не було - спадкоємці третьої черги - брати і сестри спадкодавця. Спадщина повинно було ділитися між спадкоємцями відповідної черги на рівні частки.

Кожен громадянин міг заповісти своє майно, як усі, так і частину його, одному або декільком особам з числа спадкоємців за законом, а також державним органам і громадським організаціям. При цьому заповідач не міг позбавити своїх неповнолітніх дітей та інших непрацездатних спадкоємців частки, яка належала б їм при спадкуванні за законом. При відсутності спадкоємців за законом майно могло бути заповідано іншій особі.

Виходячи з принципу, за яким на території, тимчасово окупованій фашистськими загарбниками, продовжували діяти радянські закони, всі угоди, укладені на даній території, що суперечать цим законам, вважалися недійсними і не породжували для сторін, їх уклали, будь-яких юридичних наслідків.

Сімейне право. Найзначнішим актом в області сімейного права, виданим в роки війни, з'явився Указ Президії ВерховноїРади СРСР від 8 липня 1944 р. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання" Мати-героїня "та заснування ордена" Материнська слава "і медалі" Медаль материнства ". З одного боку, Указ розвивав положення Постанови ЦВК і РНК від 27 червня 1936 р., з іншого - він вносив зміни у принципи, що лежать в основі КЗоБСО РРФСР.

Принципові зміни стосувалися інституту шлюбу і розлучення. Згідно з Указом від 8 липня 1944 р. тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя. Фактичні шлюбні стосунки втратили юридичну силу, внаслідок чого суди перестали приймати позови про встановлення батьківства щодо дітей, народжених поза зареєстрованого шлюбу, а також позови про розподіл майна, нажитого в період фактичних шлюбних відносин. Однак у розвиваючих Указ підзаконних актах обмовлялося, що позови про стягнення аліментів на утримання дитини, народженої до видання Указу від 8 липня 1944 р., від особи, з якою мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі, за умови, якщо відповідач був записанийяк батька дитини у книгах запису актів громадянського стану, підлягають розгляду в суді. Крім того, діти, що народилися до видання Указу від 8 липня 1944 р., від батьків, які не перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі, мали у разі смерті батька право спадкування нарівні з дітьми, що народилися в зареєстрованому шлюбі. Визнання законним лише зареєстрованого шлюбу створило новий правовий інститут - так званих одиноких матерів, тобто жінок, які народили поза шлюбом.

Значні зміни вносилися і в законодавство про розлучення. На відміну від колишнього порядку Указом від 8 липня 1944 встановлювався судовий порядок розірвання шлюбу, причому народний суд був зобов'язаний докласти всіх зусиль до примирення подружжя, розривати же шлюб мав право лише суд вищестоящого ланки. При подачі заяви про розірвання шлюбу було потрібно виклад мотивів розлучення і вводилася обов'язкова публікація в місцевій газеті оголошення про розлучення. Справа про розірвання шлюбу повинна була розглядатися гласно, неодмінно з участю розлучаються, а також із залученням свідків. Збільшувалися розміри мит, що стягуються при оформленні розлучення: при подачі заяви стягувалося100 руб., А при виписці свідоцтва про розлучення - від 500 до 2 тис. руб., Навіть якщо це був перший розлучення. Слідуючи курсу, взятому ще в передвоєнні роки, Указ від 8 липня 1944 намічає заходи, що стимулюють підвищення народжуваності. Тепер одноразова допомога видається при народженні не сьомого, а вже третю і кожну наступну дитину.

Передбачалися і щомісячна допомога матерям, які мали трьох і більше дітей. Встановлювалося щомісячну допомогу одиноким матерям у розмірі: 100 руб. - На одну дитину, 150 руб. - На двох і 200 руб. - На трьох і більше дітей. Посібники виплачувалися до досягнення дітьми 12 років, причому при вступі самотньої матері в шлюб посібник зберігалося. Звичайно, це була допомога, але вона не могла вирішити всіх проблем і головною з них - дати дитині реального батька, який міг би виховувати його.

На економічне стимулювання народжуваності були направлені норми про податок на холостяків, самотніх і малосімейних громадян. Вперше такий податок був введений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 листопада1941 Указом від 8 липня 1944 р. значно розширилося коло осіб, що підлягають обкладенню податком, і збільшувався його розмір. Таким чином, витрати на виплату допомог багатодітним і одиноким матерям певною мірою покривалися за рахунок самотніх і малосімейних громадян. Від обкладення звільнялися певні категорії військовослужбовців, громадяни, у яких діти загинули або безвісти зникли на фронтах Вітчизняної війни, і деякі інші категорії населення.

Поряд із заходами економічного стимулювання народжуваності Указом від 8 липня 1944 передбачалися і кроки по морального заохочення багатодітних сімей. Засновувалися "Медаль материнства" двох ступенів для нагородження матерів, які народили і виховали п'ятьох і шістьох дітей, орден "Материнська слава" трьох ступенів для нагородження матерів, які народили і виховали семеро, вісьмох і дев'ятьох дітей, а матері, які народили і виховали десятьох дітей, удостоювалися почесного звання "Мати-героїня".

Трудове право. Війна поставила перед правовим регулюванням праці ряд складних проблем. У зв'язку із закликом багатьох мільйонів людей до лав армії і флоту особливо гострою стала проблема робочих рук в промисловості, на транспорті, в будівництвіі на селі. Ця обставина не могло не викликати до життя правових норм, по-новому регулюють виникнення і припинення трудових правовідносин. Хоча, як загальне правило, і зберігся порядок добровільного вступу в трудові відносини, Радянський держава була змушена звернутися до таких правових форм забезпечення народного господарства кадрами, як трудова мобілізація і трудова повинність.

Мобілізація для роботи на виробництві поширювалася на працездатне населення, не зайняте в установах і на підприємствах. За Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1942 ухилення від мобілізації тягло за собою кримінальне покарання. На основі Постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 13 квітня 1942 р. було дозволено також в напружені періоди сільськогосподарських робіт проводити мобілізацію працездатного населення міських і сільських місцевостей для праці в колгоспах, радгоспах і МТС <*>. Така практика в основному збереглася на довгі роки і після війни.

--------------------------------

<*> Див: Збірник документів і матеріалів з питань праці в період Великої Вітчизняної війни (22 червня 1941 - 5 січня 1944 р.). М., 1944.С. 17.

За Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. і на основі Постанови РНК СРСР від 10 серпня 1942 допускалося застосування в особливо установленому порядку та на термін до двох місяців трудової повинності для виконання різних оборонних робіт, заготівлі палива, охорони найважливіших об'єктів та ін Залучати до трудової мобілізації чи трудової повинності можна було чоловіків у віці від 16 до 55 років, а жінок - з 16 до 50. Поряд з цим широко відомо масове добровільну участь підлітків та молоді у праці на благо Вітчизни.

В кінці 1941 р. були оголошені мобілізованими на період війни робітники і службовці підприємств військової промисловості.

Самовільний відхід їх з роботи прирівнювався до дезертирстві і карався позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. Причому такі справи були віднесені до компетенції трибуналів.

У вересні 1942 р. були переведені на положення мобілізованих робітники і службовці підприємств і установ, розташованих поблизу фронту.

Адміністрації підприємств та установ було дозволено застосовувати обов'язкові понаднормовіроботи тривалістю від одного до трьох годин на день. Осінні під час війни надавалися лише підліткам до 16 років. Для решти працюючих вони були замінені грошовою компенсацією, яка з квітня 1942 переводилася в ощадні каси в якості заморожених на час війни вкладів робітників і службовців. Були випущені постанови, матеріально стимулювати досягнення високих показників у роботі в особливо важливих галузях народного господарства. До них слід віднести постанови про заробітну плату поїзних і маневрових бригад залізничного транспорту, працівників вугільних шахт, МТС та ін

Трудові відносини в роки війни регулювалися не тільки (а часом не стільки) правом, але й високої патріотичної мораллю радянських громадян. Трудовий ентузіазм став для мільйонів людей нормою поведінки. Виконання та перевиконання добровільно взятих зобов'язань було звичайним і природним для людей, які самовідданою працею зміцнювали оборонну міць своєї Вітчизни.

У трудовому праві періоду війни позначилася, хоча і вкрай обмежена з-за тих, що були можливостей, турбота Радянської держави про захисників Батьківщини, і насамперед про інвалідів Великої Вітчизняної війни та сім'ях військовослужбовців.Інвалідам війни призначали пенсії. Працювали інваліди в разі хвороби одержували допомогу в розмірі повного заробітку незалежно від стажу роботи. Керівники підприємств і закладів повинні були приймати їх на роботу в першу чергу, надавати жилу площу, організовувати харчування, вживати заходів до підвищення кваліфікації шляхом спрямування на різного роду курси і в школи. Інвалідам війни належало в першу чергу надавати путівки до санаторіїв та будинків відпочинку. Діти їх користувалися перевагами при влаштуванні в ясла, дитячі садки, піонерські табори. Інвалідів війни брали у вузи і технікуми поза конкурсом. Місцеві органи влади багато уваги приділяли працевлаштування та побутового забезпечення членів сімей військовослужбовців. Сім'ям загиблих видавали посібники та призначали пенсії. Але все це, звичайно, не знімало до кінця гостроти проблем, що постали перед інвалідами, сім'ями загиблих, сиротами.

Колгоспне та земельне право в період Великої Вітчизняної війни було направлено на зміцнення колгоспного ладу і державних сільськогосподарських підприємств, розвиток виробництва з метою забезпечення армії і населення продовольством, промисловості - сировиною, а також відродження зруйнованого окупантами сільського господарства взвільнених районах.

Велику роль у здійсненні названих завдань зіграли суворі нормативні акти, спрямовані на організацію своєчасного проведення в колгоспах і радгоспах сільськогосподарських робіт і здачі продуктів землеробства і тваринництва державі. Завдання це було не з легких. У селі брак робочої сили відчувалася ще сильніше, ніж у місті. На війну пішли практично всі чоловіки, майже повністю були мобілізовані трактори, автомашини, а також тяглову худобу. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 13 квітня 1942 р. для своєчасного проведення всіх сільськогосподарських робіт у колгоспах був встановлений на період війни новий підвищений мінімум трудоднів: залежно від регіону - 100, 120, 150, причому точно визначалося число трудоднів, які колгоспники повинні були виробити в кожному сільськогосподарському періоді. Для підлітків - членів сімей колгоспників - у віці від 12 до 16 років також було встановлено обов'язковий мінімум - 50 трудоднів на рік, але без розбивки на періоди. Працездатних колгоспників, не виробили без поважних причин цей мінімум за періодами сільськогосподарських робіт, зраджували суду і карали виправнимироботами в колгоспі на строк до 6 місяців з утриманням 25% трудоднів на користь колгоспу. Допускалося виключення таких осіб із колгоспу з позбавленням їх присадибних ділянок.

Було встановлено також обов'язкову участь колгоспників і членів їхніх сімей (у віці 14 років і старше) у збиранні врожаю незалежно від виробленого ними мінімуму трудоднів. Колгоспників, винних в ухиленні від збирання врожаю, що було явищем винятковим, піддавали штрафу шляхом списання з них певного числа трудоднів на користь колгоспів. Основна маса колгоспного селянства, а в роки війни це були передусім жінки, діти та люди похилого віку, виявила небачений трудове піднесення, перекриваючи, часом у кілька разів, встановлені норми виробітку і фактично нічого не отримуючи на трудодні.

В організації праці бригадна і ланкова системи були поширені не тільки на колгоспників, а й на осіб, які працювали в колгоспах в порядку мобілізації. За городянами зберігалося 50% заробітної плати за місцем основної роботи, за учнями і студентами зберігалася їх стипендія.

Але навіть з урахуванням перерахованих заходів не всі колгоспи були всилах обробити що знаходилася в їх користуванні землю. Тому дозволялася тимчасова передача частини закріпленій за колгоспами землі іншим колгоспам або організаціям та установам, у яких була можливість її використовувати раціонально.

З метою збереження поголів'я худоби закони воєнного часу обмежували права колгоспів на забій і продаж колгоспного худоби. Це могло проводитися тільки з дозволу районного земельного відділу.

Великого поширення набуло колективне та індивідуальне городництво робітників і службовців. Міським Радам і відповідним земельним органам належало закріпити на п'ять - сім років за підприємствами та установами ділянки із земель міст, робітничих селищ і державного земельного фонду під колективні та індивідуальні городи трудящих за умови щорічного використання наданої землі.

Величезні зусилля з відновлення сільського господарства робилися на звільнених від окупантів територіях. Тут перш за все було необхідно навести лад у землекористуванні. Відновлювалися державні акти на безстрокове (довічне) користування землею колгоспами, уточнювалися зовнішні кордони земель усіх колгоспів, а також межі між громадськими землями колгоспів і присадибними ділянками колгоспників. Багато було зроблено в плані організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Державаподавало їм різнобічну допомогу: поставляло сільськогосподарський інвентар і техніку, направляло на село фахівців, давало в борг насіння.

Кримінальне право. Війна різко підвищила суспільну небезпеку всіх злочинів і, природно, зажадала посилення відповідальності за їх вчинення. З'явилися і нові склади злочинів, специфічні для воєнного часу.

Звичайно, у воєнні роки особливу небезпеку представляли злочину державні: зрада, шпигунство, диверсія і ін При їх розслідуванні і розгляді органи слідства і суду керувалися Положенням про злочини державних, прийнятим ще в мирний час. Судова практика військових років дала лише розширювальне тлумачення міститься в Положенні і в КК республік поняттю "військова обстановка", що підвищує відповідальність за державні злочини. Судова практика вважала "військової" обстановку в країні, що створилася під час війни всюди, незалежно від близькості або віддаленості від фронту місця скоєння злочину.

У зв'язку з необхідністю посилити боротьбу з поширенням неправдивих чуток Президія Верховної Ради СРСР 6 липня 1941 видав Указ "Про відповідальність за поширення у воєнний час помилкових чуток, що збуджують тривогу серед населення", згідно з яким це злочин каралося тюремним ув'язненнямна термін від 2 до 5 років, а за певних обставин і суворіше.

В умовах війни велику небезпеку являло розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідальність за яке була посилена відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 листопада 1943 При обтяжуючих обставинах за його вчинення винний позбавлявся волі на строк до 10 років.

Була посилена боротьба з розкраданнями державної і суспільної власності. У зв'язку з цим отримав більш широке застосування Закону від 7 серпня 1932 р. У воєнний час він застосовувався навіть і при порівняно невеликих розкраданнях соціалістичної власності. Особливо суворо каралися особи, що брали участь в розкраданнях, якщо за службовим обов'язком вони самі повинні були охороняти державну і суспільну власність.

Велася рішуча боротьба з розбазарюванням худоби, що належить колгоспам або радгоспам, під час евакуації його в глиб країни. Погоничі худоби та інші особи, які продавали худобу, розглядалися як розкрадачі власності, особи, які купили худобу, - як недобросовісні покупці. Багато уваги держава приділяла боротьбі зі спекуляцією і всякого роду зловживаннями продовольчими тапромтоварні картками.

Рішуче карали злісних порушників правил місцевої протиповітряної оборони. Осіб, винних у цьому, засуджували до позбавлення волі на строк не нижче шести місяців, а за наявності обтяжуючих обставин - до більш суворим покаранням аж до розстрілу.

Припинялися порушення правил обліку і пересування військовослужбовців і призовників. Винні каралися позбавленням волі на строк не менше одного року, причому особи начальницького складу - не менше двох років. Притягувалися до відповідальності і ухиляються від обов'язкового навчання військовій справі. Громадяни, що проживали в звільняються Червоною Армією населених пунктах, зобов'язані були протягом 24 годин здати трофейне майно. Винні у приховуванні або псування його підлягали штрафу до 3 тис. руб. або позбавлення волі на строк до шести місяців, а при обтяжуючих обставинах - розстрілу.

Була посилена охорона особистої власності громадян. Пленум Верховного Суду СРСР 8 січня 1942 роз'яснив, що крадіжка особистого майна громадян, досконала під час повітряного нальоту або при залишенні населеного пункту у зв'язку з настанням ворога, а також крадіжка майна евакуйованих як ушляху, так і залишеного в попередньому місці проживання є кваліфікованої крадіжкою і за своїм характером і підвищеної суспільної небезпеки підпадають під ознаки крадіжки, скоєної під час пожежі, повені або іншого стихійного лиха. Позбавленням волі на строк до двох років каралися винні у крадіжці з індивідуальних городів, а також в псуванні посівів.

Дуже важливим і актуальним було питання про кримінальну відповідальність фашистських загарбників за скоєні ними звірства по відношенню до військовополонених і мирного населення. У Заяві Радянського уряду від 14 жовтня 1942 вказувалося, що вона вважає за необхідне негайне віддання під суд спеціального міжнародного трибуналу і покарання за всією суворістю кримінального закону кожного з фашистських ватажків, що опинився в роки війни в руках держав, що борються проти гітлерівської Німеччини. Що ж до інших нелюдів і військових злочинців, то Президія Верховної Ради СРСР Указом від 19 квітня 1943 встановив, що справи про злодіяння німецьких загарбників, скоєних на окупованій території СРСР, розглядаються радянськими судами. Як покарання злочинців могли застосовуватися смертна страта через повішення абопосилання на каторжні роботи строком від 15 до 20 років.

Таким чином, у воєнний час відбулися важливі зміни в законодавстві і судовій практиці у кримінальних справах. Були визначені нові склади злочинів, у тому числі такі, як злочини проти людства, військові злочини. У ряді випадків - при здійсненні державних і військових злочинів, розкраданні державної власності, при скоєнні особливо небезпечних злочинів проти порядку управління і деяких інших - судова репресія посилювалася. При цьому посилювався общепредупредітельний характер покарання. Засудженим військовослужбовцям і військовозобов'язаним громадянам часто надавалася можливість спокутувати свою провину на фронті в боротьбі з ворогом. Суди широко практикували відстрочку виконання вироків щодо таких засуджених із спрямуванням їх у діючу армію. Засуджених, які проявили себе на фронті стійкими захисниками Батьківщини, звільняли від покарання зі зняттям судимості.

Процесуальне право. Війна вимагала внесення змін до кримінально-процесуальне законодавство. Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на військовому положенні, і в районах військових дій, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р., встановило новий порядокрозгляду справ цими трибуналами. Вони могли розглядати справи через 24 годин після вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише у порядку нагляду. При цьому підвищена увага приділялася перевірці справ відносно засуджених до вищої міри покарання. Про кожний вироку до такої міри покарання військовий трибунал повинен був негайно повідомляти телеграфом голові Військової колегії Верховного Суду СРСР, Головному військовому прокуророві або Головному прокурору Військово-Морського Флоту.

Вирок про розстріл виконувався, якщо від голови Військової колегії Верховного Суду або відповідного прокурора протягом 72 годин не надходило телеграфного повідомлення про призупинення виконання вироку. Крім того, військовим радам і командувачем округами, фронтами, арміями, флотами і флотилія також надавалося право припиняти вироки військових трибуналів до вищої міри покарання з одночасним повідомленням телеграфом своєї думки голові Військової колегії Верховного Суду СРСР, Головному військовому прокуророві або Головному прокурору Військово-Морського Флоту. Вказані особливості кримінального судочинства розповсюджувалися і на військові трибунали залізничногоі водного транспорту.

Існували й деякі інші особливості судочинства у кримінальних справах в роки війни. Так, за окремими категоріями справ, пов'язаних з порушенням законодавства про трудову мобілізації, про самовільне відхід з підприємств, про невиработке колгоспниками обов'язкового мінімуму трудоднів, і по ряду інших категорій попереднє слідство не провадилося. Були скорочені терміни розслідування за фактами ухилення від призову в армію, спекуляції, обмірювання та обважування покупців, зловживання продовольчих і промтоварних картками.

Слід визнати, що беззаконня і необгрунтовані репресії проти радянських людей, що мали місце в 30-х рр.., Тривали в нелегку пору боротьби з фашизмом, хоча і не в таких масштабах. Тим не менш численні табори продовжували виснажувати життєві сили народу. Тут поряд з дійсними злочинцями продовжувала перебувати величезна маса ні в чому не винних людей, оголошених "ворогами народу". У 1941 - 1942 рр.. вони становили близько 30% усіх укладених, у 1943 р. - 35,6%, в 1944 р. - 40,7%, а в 1945 р. - 41,2%. Правда, треба мати на увазі, що частина засуджених зазагальнокримінальних злочину відправляли на фронт, а так званим ворогам народу цієї честі не виявлялося, що впливало, зрозуміло, на зростання їх питомої ваги в загальній кількості ув'язнених.

Деякі зміни були внесені і в судочинство у цивільних справах. Так, 30 серпня 1941 Постановою Пленуму Верховного Суду СРСР були припинені виробництва по усіх цивільних справах щодо осіб, які перебували в діючій армії. Пленум Верховного Суду визначив і порядок зупинення справ зазначеної категорії.

У роки війни суди провели величезну роботу по встановленню фактів, що мають юридичне значення. При розгляді таких справ суди керувалися як нормами ГПК союзних республік, так і деякими новими нормативними актами (наприклад, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 при встановленні факту шлюбних відносин). Наказом НКЮ СРСР від 23 травня 1945 р. був визначений порядок відновлення втрачених у зв'язку з обставинами військового часу документів, що, звичайно, мало величезне значення для маси постраждалих радянських людей.

***

Велика Вітчизняна війна стала подією, що піддалася жорстокому перевірці весь суспільний і державний ладнашої країни. Це випробування Радянський Союз витримав з честю.

Зовнішні функції Радянської держави були спрямовані на безпосереднє відображення агресії, створення антигітлерівської коаліції, організацію допомоги народам, які борються за своє визволення від фашистської кабали. Внутрішні функції були зосереджені на економічному та моральному забезпеченні успішного ведення визвольної війни до переможного кінця.

Радянський державний апарат виявив здатність злагоджено працювати і у важких умовах страшної війни. Разом з тим не вдалося піти від створення надзвичайних органів влади і управління. У ході війни удосконалювалися і наші збройні сили.

В організації державної єдності, з одного боку, були розширені права союзних республік у дуже важливих і відповідальних сферах, з іншого боку, були абсолютно необгрунтовано ліквідовано деякі автономії, що завдало величезну шкоду розвитку національних відносин.

Радянське право не зазнало корінних змін. Велика частина правових новел була викликана військової обстановкою, і вони відмерли після війни. Найбільші зміни, що збереглися і в післявоєнний період, стосувалися лише сімейного права і частково фінансового. Радянський Союз, перемігши в найжорстокішій війні, забезпечив своє подальше існування ірозвиток і приніс мир, і всьому людству.