Зміни в організації державної єдності
Готуючи війну проти Радянського Союзу, Гітлер розраховував і на те, що йому легко вдасться використовувати різні етнічні протиріччя, неминучі в настільки багатонаціональній країні, як СРСР. Дійсно, в якійсь мірі зіграти на цьому фашистам вдалося. Так, у Прибалтиці, на Україні німці створили цілі військові з'єднання з оскаженілих націоналістів, які воювали проти Червоної Армії. Їм вдалося залучити на свій бік і певні групи інших націоналістів, переважно мусульманських. Однак в основній своїй масі радянський народ виступив як єдина монолітна сила. У Червоній Армії билися з ворогом представники всіх національностей, що населяють нашу країну, - від багатомільйонного російського до самих маленьких народів. Не випадково, наприклад, заступник Наркома оборони в 1942 р. видав три накази про організацію фронтових газет на різних мовах народів країни - закавказьких, казахською, татарською <*>. У вересні того ж року із запасу були покликаніполітпрацівники кавказьких та середньоазіатських національностей для відповідного використання у військових частинах <**>.
--------------------------------
<*> Див: Російський архів. Велика Вітчизняна. Т. 13, 2 (2). М., 1997. С. 229, 234, 252.
<**> Див: Там же. С. 306.
У тилу теж весь багатонаціональний радянський народ кував зброю для перемоги над ворогом. Таким чином, стратегічний задум фашистів обернувся для них великим прорахунком. Війна з очевидністю показала, що дружба народів нашої країни - це не пропагандистський гасло, а дійсність, що радянський народ на ділі згуртувався в нову історичну спільність.
Проте зміни в організації державної єдності були пов'язані переважно не з цією обставиною. Слід відзначити три найважливіші групи змін.
Перш за все, це розширення прав союзних республік, вироблене в 1944 р. Верховною Радою СРСР. Союзним республікам дозволялося створювати свої військові формування, відповідно до чого Наркомат оборони ставав союзно-республіканським, тобто в республіках мали організовуватися власні наркомати оборони, підлеглі НКО СРСР. Закон не викликав повної перекроювання армії, розділу її по республіканському принципом, однак національні військові формуваннябули створені перш за все з представників прибалтійських народів. Виникли і деякі інші національні формування, але жодне з них не стало республіканською армією. Та й наркомати оборони в республіках практично створені не були. Тим не менше національні формування зіграли помітну роль у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.
Інший Закон, прийнятий у той же день, 1 лютого 1944, надавав республікам право зовнішніх зносин. Відповідно Наркомат закордонних справ також перетворювався у союзно-республіканський. Цей Закон був реалізований в більшій мірі, ніж перший, проте теж не повністю, оскільки його здійснення залежало не тільки від Союзу, але і від інших держав, які чинили опір виходу всіх 16 союзних республік на міжнародну арену. Реально були визнані суб'єктами міжнародного права тільки Україна і Білорусія. Зокрема, саме ці республіки разом з Радянським Союзом були запрошені в квітні 1945 р. на міжнародну конференцію в Сан-Франциско, де була створена ООН, і увійшли до числа її засновників. Згодом ці республіки активно брали участь в роботі ООН.
Україна і Білорусь вступили також удвосторонні відносини з сусідніми державами. Наприклад, вже у вересні 1944 р. Україна підписала угоду з Польщею про взаємний обмін громадянами (оптації). Що стосується інших союзних республік, то їх міжнародна діяльність практично не розгорнулася. У республіках були створені власні Наркомсправ, але вони мали скоріше декоративний характер. Щоправда, їхні працівники незмінно брали участь у різного роду спеціальних загальносоюзних делегаціях, які виїжджали за кордон.
У науці докладно не досліджено питання про причини ухвалення названих законів. Зазвичай в літературі вони пояснюються розвитком національних відносин у нашій країні, позитивними зрушеннями в житті народу. Навряд чи, проте, це було єдиною причиною. Має ходіння і припущення, що розширення прав союзних республік знадобилося саме для того, щоб провести їх до складу ООН.
Рівно за два місяці до прийняття згаданих законів закінчилася Тегеранська конференція керівників трьох великих держав. Величезні перемоги Червоної Армії під Сталінградом і на Курській дузі, визволення Києва і неухильне просування наших військ на Захід передвіщали не настільки далеке закінчення війни. Тому на Тегеранській конференції серед інших обговорювалося питанняі про повоєнне перебудові світу, в тому числі про створення міжнародної організації, яка повинна прийти на зміну ізжівшей себе Ліги Націй. Для Радянського Союзу, передбачав, що і в ООН - цієї нової організації - він може опинитися в меншості, було важливо вивести на міжнародну арену своїх членів - союзні республіки. Наділені тепер широкими правами, вони цілком могли претендувати на це. Слід зазначити велику далекоглядність керівництва країни, що прийняв такі заходи більш ніж за рік до утворення ООН.
Думається, що розширення прав союзних республік мало ще одну політичну мету. З початку 1944 р. радянські війська розгорнули широкий наступ на різних фронтах. Звільнялися все нові території західних союзних республік. В цих умовах мало сенс надихнути їх населення ідеєю реального розширення суверенних прав, тим більше що де-не-де розвивалися сепаратистські настрої. Наприклад, в Україні вже у перші дні приходу окупантів у Львові було створено "українське національне уряд" на чолі з Ярославом Стецько. Правда, німці його тут же ліквідували. Проте в західних районах республіки отримало розвитокдосить серйозне сепаратистський рух <*>. Розширення суверенних прав союзних республік повинно було задовольнити інтереси певних кіл їхнього населення, стимулювати загальний народний підйом на боротьбу з фашизмом.
--------------------------------
<*> Див: Авторханов А. Імперія Кремля. Радянський тип колоніалізму. Вільнюс, 1990. С. 80.
Разом з тим під час війни було проведено серію акцій, які не можна розцінити інакше, як ганьбу для Радянської держави і її національної політики. Мається на увазі примусове виселення деяких народів з місця їх постійного проживання і скасування автономії цих народів. Першими ще в 1941 р. постраждали німці Поволжя, а також інші радянські німці, які проживають в різних областях в Європейській частині країни. Сталін запідозрив їх у потенційній готовність допомагати ворогові і вважав за доцільне переселити до Сибіру, Киргизії і Казахстану. Автономна республіка німців Поволжя була скасована.
У 1943 - 1944 рр.., Вже після звільнення відповідних районів від окупантів, така ж доля спіткала кримських татар, калмиків, чеченців, інгушів, балкарців і деякі інші невеликі народи півдня Росії. Треба визнати, що серед них виявилося чималоактивних посібників окупантів. А, скажімо, кримські татари навіть створили цілі військові частини, що воювали на боці німців. У Чечні, де німецька розвідка ще з мирного часу мала зв'язки, були підняті справжні антирадянські повстання, причому в найважчі для країни моменти - під час битви під Москвою і Сталінградського битви. Документально підтверджено, що окупанти, заграючи з горцями, збиралися після війни їх фізично знищити, оскільки на ділі ставилися до них з глибоким презирством, прихованим до пори до часу.
Коло зрадників був відомий органам НКВС, і, звичайно, фашистські посібники заслуговували найсуворішого покарання. Але, замість того щоб притягнути до відповідальності дійсних зрадників, Сталін і Політбюро ЦК партії прийняли рішення репресувати цілі народи. Безприкладна акція була здійснена. Всі названі народи були примусово виселені до Середньої Азії і Казахстан, а їх автономії скасовані. Виселення призвело до певних людських жертв.
Слід зазначити, що Радянський Союз не був оригінальним у цих заходах. У лютому 1942 р. подібні ж заходи прийняв президент США Ф. Рузвельт по відношенню до своїхгромадянам японської національності. 120 тисяч їх було не просто виселено із західних штатів, але і укладено в спеціальні концентраційні табори, розташовані у віддалених пустельних місцевостях. Американські президенти тільки через півстоліття вибачилися перед залишилися в живих японо-американцями <*>.
--------------------------------
<*> Див: Овчинніков Ф. Рузвельт - великий вчитель Сталіна / / Російська газета. 2000. 5 лют.
Серед позитивних змін в організації державного єдності СРСР, що відбулися в цей час, слід зазначити деяке розширення території.
У 1944 р. до Радянського Союзу приєдналося одне маленьке держава - Тувинська Народна Республіка. Ця республіка за 20 з невеликим років свого існування пройшла з нашою допомогою великий шлях економічного, політичного і культурного розвитку. Однак чим далі, тим більше тувинська народ відчував, що його відокремленість від СРСР заважає прогресу республіки. Тому в серпні 1944 р. найвищий орган влади ТНР - Малий Хура - прийняв Декларацію про входження Тувинської Республіки до складу СРСР. У жовтні 1944 р. Президія Верховної Ради взяв ТНР до складу Радянського Союзу. Республіка була перетворена в автономнуобласть у складі РРФСР.
У листопаді 1944 р. Червона Армія визволила від німецько-угорських окупантів Закарпатську Україну, яка до 1939 р. входила до складу Чехословаччини, а потім була передана Гітлером фашистської Угорщини. Трудящі звільненого Закарпаття звернулися до СРСР із проханням включити область до складу УРСР, 26 листопада в місті Мукачевому відбувся перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України, що утворилися ще в ході боїв проти фашистів. З'їзд одноголосно прийняв Маніфест про приєднання Закарпаття до Радянської України. У 1945 р. в Москві був підписаний договір між Чехословаччиною і СРСР, за яким Закарпатська Україна переходила до складу УРСР. За договором з Польщею був проведений обмін територією: Білостоцька область відійшла до нашого сусіда, а район з центром у місті Володимир-Волинський - до України. Це означало завершення возз'єднання всіх українських земель в одній державі.
Деяке розширення території Радянського Союзу відбулося в результаті його перемоги над фашистською Німеччиною та імперіалістичною Японією. Радянський Союз добився істотної зміни східних кордонів Німеччини на користь Польщі. До складу Литви включили Клайпеду (Мемель),відібрану у неї німцями, як пам'ятаємо, на початку 1939 р. До Радянському Союзу перейшла частина Східної Пруссії, включаючи Кенігсберг, перейменований незабаром в Калінінград. За договором з Фінляндією до Радянського Союзу відійшов старовинний російське місто Печенга, в результаті чого у нас з'явилася спільний кордон з Норвегією.
Після перемоги над Японією нашій країні були повернуті Південний Сахалін і Курильські острови.