Державний лад Великого князівства Литовського

Велике князівство Литовське пройшло шлях від ранньофеодальної до станово-представницької монархії.

Господар. На чолі держави стояв господар - великий князь. Йому належала військова, адміністративна, законодавча і судова влада. Проте всі найважливіші державні справи він вирішував не одноосібно, а разом з панами-радою і сеймом (сойму). У ст. 2 розділу II Статуту 1566 говорилося, що ні великий князь, ні пани-рада не мають права починати війну і встановлювати податки без згоди сейму, на якому повинні були присутні і представники шляхти.

Рада. До складу ради входили найбільш великі феодали і католицькі єпископи (до1569 4 єпископа, після Люблінської унії - 2). Крім того, господар міг запрошувати на її засідання та інших феодалів. Для вирішення особливо важливих державних питань рада збиралася в повному складі.

У відсутність господаря рада керувала всіма справами самостійно. До її компетенції входили законодавство, зовнішня політика, оборона держави, фінансові і найважливіші судові справи.

Великий вальний сейм. Сейм Великого князівства Литовського виріс із стародавніх вічових зборів, на які при феодалізмі стали допускатися тільки особи, що належать до класів шляхти і християнського духовенства. На сеймах основну роль грали великі феодали, шляхта ж змушена була підкорятися волі панів. У XV і на початку XVI ст. на сейми могли бути всі шляхтичі за бажанням. Але дуже часто шляхта не була на сейми, тому було встановлено правило, за яким від кожного повіту повинні були обиратися на повітових сеймиках по два депутати. Крім обраних депутатів (земських послів) на сейм запрошувалися всі пани раді, верхівка православного духовенства і великі феодали, не входили до складу ради. Певних термінів іпостійного місця скликання сейму не існувало, збиралися вони в різних містах і замках у міру потреби, наприклад у разі загрози війни. До компетенції сейму ставилися справи про податки, про захист держави, про обрання великого князя, деякі судові справи та питання законодавства.

Недопущення на сейм представників міщан і селян, переважання в ньому впливу великих феодалів робили його представницьким органом лише класу феодалів і особливо його верхівки - князів і панів. Такий склад сейму зумовлював і характер її правових актів, які повністю відповідали вузькокласових інтересах феодалів.

Органи центрального управління. Повсякденне керівництво державними справами здійснювалося крім раді посадовими особами: канцлером, який відав державної канцелярією; підскарбієм земським, управляв фінансами. Гетьман найвищий командував військами під час походів і займався питаннями комплектування і постачання армії в мирний час. Маршалок земський був охоронцем порядку і етикету при дворі великого князя. Йому належала чільна роль на сеймах та інших зібраннях. Він судив учасників сейму і їх слуг за злочини, скоєні на сеймі.

Чи не зжила себе і колишня палацово-вотчина системауправління. Існували такі посадові особи і придворні чини, як підчаший, чашник, мечник, стольник і ін

Місцеві органи управління. Місцевий управління в різних частинах держави будувалося неоднаково. У результаті реформ, проведених у 1565 - 1566 рр., вся територія держави була розділена на 30 повітів (повітів), які входили до складу 13 воєводств. Правове становище воєводств і повітів у складі князівства було різним. Наприклад, воєводства Полоцьке і Вітебське користувалися особливим правовим режимом у складі князівства. Особливу управління було організовано у містах та в приватних володіннях великих феодалів, яким належали деякі князівства і повіти.

На чолі кожного воєводства стояв воєвода, який призначається великим князем і радою. У воєводства Полоцьке і Вітебське воєводи призначалися за згодою місцевих феодалів. Воєвода керував військовими силами, був головою виконавчих органів воєводства, здійснював контроль за управлінням державними маєтками й доходами, стежив за підтриманням порядку на території воєводства і здійснював правосуддя у міському (замковому) суді. Він входив до складу пани-раді за посадою.

Воєводи здійснювали свою діяльність спільно з радами, що складаютьсяз місцевих феодалів, і за допомогою своїх посадових осіб «врадніков» - намісника, ключника, писаря та ін

Управління в повітах здійснювалося старостами, які призначалися великим князем і радою. Старости спостерігали за виконанням населенням усіх повинностей (військової, дорожньої, підводного), керували збором загальнодержавних податків, стежили за підтримкою порядку в повітах, здійснювали суд за деякими справах. У повіті також були місцеві «враднікі» - хорунжий, підстароста, писар та ін

Найбільш важливі питання в воєводствах і повітах обговорювалися на місцевих сеймиках, на які збиралися тільки шляхтичі незалежно від їх майнового стану. Вони обирали представників до сейму, кандидатів на деякі судові посади, заслуховували звіти депутатів про рішення вального сейму і вирішували деякі місцеві станові справи.

Функції органів державного управління у волостях здійснювали намісники - державці, яким давалися в тримання господарських маєтки і замки. Вони збирали грошові та натуральні податки, стежили за вмістом в належному порядку укріплень, мостів і доріг, могли судити простих людей і в деяких випадках шляхту.

У селах представниками адміністрації були сільські війти, сотники, сорочнікі,десятники, у селян-данників - обираються ними старці. Ці особи займалися розверсткою повинностей, збиранням данини і доставкою її в скарбницю.

Органи міського управління. Відмінною рисою управління в містах Великого князівства Литовського в порівнянні з Російською державою було надання містам деякого самоврядування.

На чолі міста стояв війт, який призначається господарем. Згодом ця посада стала виборною. Безпосередніми помічниками війта були бурмистри, райці та лавники, які призначалися війтом або обиралися з місцевих багатих міщан. Рада і бурмистри відали адміністративно-господарськими справами. Війт спільно з лавникам розглядав кримінальні справи. У своїй діяльності міські органи керувалися законами і нормами звичаєвого права, а в більш пізній час користувалися і нормами іноземного міського права, пристосованими до місцевих умов.

Судові органи. Вищим судовим органом у державі був суд великого князя (господарський суд), в якому судили господар і пани-рада. Різновидом господарського суду вважався суд панів раді, який розглядав справи без великого князя.

У 1581 р. було видано закон про освіту вищого апеляційного суду, що обирається шляхтою. Він став називатися Головним судом, або Головнимтрибуналом. Рішення та вироки суду Головного виносилися більшістю голосів і називалися декретами. Вони мали таку ж силу, як і рішення господарського суду, і оскарженню не підлягали.

Місцевими судами були: міські (замкові), земські, підг-морські, копи і війтівську-лавнічьі суди.