Галицько-Волинська земля

Природні умови. Галицько-Волинське князівство, перебуваючи на західних і південно-західних кордонах Русі, в межиріччі Південного Бугу та Дністра, володіло виключно сприятливими умовами для розвитку землеробства, ремесел та торгівлі. Її кордони підходили до передгіря Карпат і Дунаю, що відкрило широкі можливості для налагодження торговельних відносин з Польщею, Угорщиною, Болгарією і Візантією.

Соціально-економічні особливо. Родючі чорноземи Волині здавна приваблювали сюди землеробське населення Русі. У результаті тут досить рано почало сформувалося велике приватне землеволодіння і потужна боярська прошарок, яка прагне до незалежності як від Києва, так і від власних князів. Розвиток ремесел і торгівлі спричинило за собою зростання міст - Галича, що виріс на солеторговле, Володимира-Волинського, Перемишля, Дорогобужа, Теребовля, Луцька, Холма та ін Міські шари також брали активна участь у політичному житті землі.

Політичний розвиток.

5. Початок незалежності. Після смерті Ярослава Мудрого міста Південно-Західній Русі зазвичай віддавались в управління молодшим синам і князів-ізгоїв. Наприклад, пятого сина Ярослава - 1горю - дістався в князювання Володимир-Волинський, згодом його правнукам Василькові і Володарю Ростиславичам були виділені Теребовль і Перемишль. Син 1горя Давід почав претендувати на ці мiста. 1 навіть рішення Любецького зїзду його не зупинили. При прихованій підтримці Святополка Київського він захопив теребовльського Василька і його засліпив. Однак після Вітічевского зїзду (1100 р.) Волинське князівство було відібрано для Давида 1горевича і передано в руки Мономашич, а Галичина залишилася у Василька і Володаря. Їхні нащадки, ставши вже повністю незалежними правителями, що намагалися обєднати Південно-Західні землі в єдине князівство, спираючись, при цьому на підтримку Юрія Долгорукого, тоді як волинські князі орієнтувалися на союз з Києвом.

5. Ярослав Володимирович (1151-1187). Найвищої могутності Галицьке князівство досягло за сина Володимира Володаревича - Ярослава Осмомисла (тобто восьмімисленний), що отримали це прізвисько за мудрість і освіченість. Йому вдалося в 1159 оволодіти Києвом. Але навіть він при зіткненні з місцевим всемогутнім боярством був змушений піти на ряд поступок, а після його смерті в Галичині почалася довга смута, ускладнена втручанням Угорщини та Польщі.

5. Обєднання князівств. У 1199 р. волинський князь, правнук Мстислава Великого Роман Мстиславович, захопив Галич, створивши тим самим могутнє Галицько-Волинське князівство. Спираючись на городян і дрібних землевласників, він жорстоко розправився з невдоволеним його політикою боярством, здійснював походи на Литву, поляків і половців, ненадовго підпорядкував собі Київ. У його володіннях знайшов собі притулок візантійський імператор Олексій 111 Ангел, вигнаний хрестоносцями із Константинополя.

Політику батька, після його загибелі в 1205 р. і нової боярської смути, продовжив Данило Романович. Щоправда, лише в 1221 г., повінчавшись з дочкою новгородського князя Мстислава Удалого він зміг повернути свою отчину - Волинське князівство, а в 1234 опанувати і галицьким престолом. Данило на чолі своєї дружини взяв участь в трагічній для російського війська битві з монголами на р.. Калці (1223). У 1239 г., захопивши Київ, він обєднав Південної і Південно-Західну Русь, але їх подальший розвиток було перервано монгольською навалою. Після смерті Данила Романовича у 1264 р. князівство було поділене між братами, а в Х1У ст. його землі увійшли до складу Польщі, Литви й Угорщини.