Характер суспільно-політичної системи СРСР
Соціалістичний лад. До середини 30-х радянську партійно-державну систему можна вважати остаточно склалася, що і було закріплено в новій Конституції СРСР.
2. Конституція СРСР, прийнята на VIII Надзвичайному зїзді Рад 5 грудня 1936 р. і діяла до 1977 р., законодавчо закріплювала перемогу соціалістичного ладу в СРСР. Вищим органом державної влади оголошувалася Верховної Ради СРСР (замість їзду Рад), а між його сесіями - Президія. Конституція проголошувала ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, експлуатацію людини людиною. Були зняті класові обмеження у виборчу систему, встановлювалися загальні, рівні прямі вибори при таємному голосуванні. У 1939 р. на ХVIII зїзді ВКП (б) було заявлено про перемогу соціалізму в основному і про перехід до розгорнутого будівництва комунізму.
2. У радянської політичної моделі тих літ були присутні ознаки, які традиційно відносяться до соціалізму: відсутній експлуататорських класів; заміна приватної власності колективістської; плановість, що розповсюджувалася на все народне господарство; гарантоване право на працю, безкоштовне загальну середню освіту, медичне обслуговування; загальне виборче право. Формально-юридично встановлювалося наявність двох форм соціалістичної власності - державної та групової (кооперативно-колгоспної), хоча що склалася на той час директивна економіка характеризувалася фактично повним одержавлення засобів виробництва.
Але цими ознаками характеристика радянського ладу не обмежувалася.
Затвердження всевладдя партійного апарату і зрощення його функцій з функціями державних органів влади склали сутність радянського політичного режиму 30-х років, який придбав форму режиму особистої влади (культу особистості). Піраміда вищих керівників ВКП (б) і радянської держави замикалася на Генеральному секретареві ЦК 1.В. Сталіна, рішення якого повинні були беззастережно виконуватися. Крім того, до 20-их рр.. в руках Сталіна було зосереджено вся справа призначення керівних кадрів в країні, розміщення їх на різних рівнях державної влади піраміди.
Соціальна база. Сформований суспільно-політичний режим мав свою соціальну бази: активну - найближче оточення вождя, радянська партійна номенклатура на місцях, і пасивну. Останню уявляє робітники, сільська біднота, середнє селянство, маргінальні верстви.
Сталінський режим спирався на жорстку, авторитарну ідеологію, що охоплює собою всі сфери життя суспільства. В її основі лежала марксизм-ленінізм, але ще більш спрощений і змінений. Пропаганда ленінізму слугувала перетворення його на обєкт віри, в своєрідну нову, соціалістичну релігію.
При цьому Сталін, якого з 1929 р. називали не інакше, як Ленін нашого часу, прагнув обєднати у свідомості народу своє життя і діяльність з революцією, більшовизмом і ленінізмом. Він домагався звеличування власної ролі в історії партії, визнання її непогрішності. Короткий курс історії ВКП (б), що вийшов в 1938 під його редакцією, також служив цілям уніфікацію світогляду народу.
1деологізація культури і всіх сторін життя вилилася в вимога дотримання принципу партійності мистецтва. Література, живопис, музику повинні були відображати революційну боротьбу пролетаріату і успіхи будівництва соціалізму, виховувати радянських людей у дусі відданості справі партії і комунізму. Усі сторони життя одержали ідейне обгрунтування, в науці також проголошувався класовий підхід.
Був встановлений партійно-державний контроль над різними сферами суспільного життя. Партійна, комсомольська, піонерська, одержавлена профспілкова організації, громадські формально, а фактично керовані партією, що містилися державою спілки письменників, композиторів, художників - ці та інші організації, добровільні товариства, включаючи домоуправління, охоплювали всі вікові, соціальні та професійні групи радянських людей, контролювали різні сфери життя суспільства і окремих його членів.
Навіть особиста, у тім числі, сімейне життя могла стати предметом обговорення і засудження на зборах громадськості.
Культурні революція призвела до формування нового типу свідомості і нової людини, з одного боку, натхненного ідеєю світлого майбутнього, впевненого у правильності генеральної лінії партії, а, з іншого - вимушеного постійно побоюватися стати жертвою помилки каральних органів.