Значення освіти СРСР

Вирівнювання рівня розвитку регіонів. Освіта СРСР сприяло розвитку економіки, культури, подолання відсталості деяких республік. У ході національно-державного будівництва проводилася політика підтягування відсталих національних регіонів. З цією метою з РРФСР до Середньої Азії та Закавказзя переводилися фабрики, заводи з обладнанням та частиною кваліфікованих кадрів. Сюди спрямовувалися величезні асигнування на іригацію, будівництво залізних доріг, електрифікацію. До бюджетів республік робилися більші податкові відрахування.

Соціально-культурне значення. Національна політика радянського уряду мала позитивні результати в галузі розвитку культури, освіти, системи охорони здоровя у радянських республіках. У 20-30-і рр.. тут були створені національні школи, театри, видавалися газети, література на мовах народів СРСР. У ряді республік зявилися свої Академії наук, а також відділення АН СРСР. Деякі народи вперше отримали розроблену вченими писемність. У республіках розвивалася система охорони здоровя. Так, якщо на Північному Кавказі до 1917 р. було 12 лікарень та 32 лікаря, то до 1939 р. тільки в Дагестані працювало 335 лікарів (з яких 14% були представниками корінної національності).

Протиріччя в радянській національній політиці. Радянська національна політика характеризувалася серйозними суперечностями. Незважаючи на важливі зміни в соціально-економічного та культурного життя радянських республік, їхній суверенітет на ділі залишався номінальним, оскільки реальна влада тут концентрувалася в руках республіканських партійних комітетів, подотчестних ЦК ВКП (б). У результаті ключові політичні, господарські рішення приймалися центральними партійними органами, що були обовязкові для республіканських. 1нтернаціоналізм в його практичної реалізації став розглядатися як право ігнорування національної самобутності та культури народів. Було поставлено запитання про відмирання національно-мовного різноманіття у міру просування до комунізму. Негативним чином позначилися на національній політиці сталінські репресії в республіках і наступні депортації народів.

Одночасно радянське керівництво домагалося захід сепаратистських тенденцій у національних регіонах шляхом коренізації місцевого державного апарату з наданням місцевої бюрократії видимій самостійності при реальному жорсткому контролі з боку центральної влади. Від боротьби з націоналізмом страждали не лише народи СРСР, але не меншою мірою сам російський народ. Адміністративні, унітарістскіе тенденції державної національної політики створювали грунт для формування потенційних майбутніх вогнищ міжнаціональних конфліктів.