Політичний розвиток

Політичні процеси в 1991-1993 рр..

3. 12 червня 1990 ще в рамках СРСР була прийнята Декларація про суверенітет Української РСР.

Демократизація політичного процесу, що почалася у період розбудови, призвела до утвердження в політичній системі РРФСР принципу поділу влади: на виконавчу (в особі Президента) і законодавчу (Верховної Ради Української РСР). Перехідний характер російської державності зумовив у 1993р. Протистояння двох гілок влади.У ситуації, що склалася Президент наполегливо захищав позиції радикальних демократів і їх курсу реформ. На Всеросійському референдумі 25 квітня 1993 більшість громадян висловилися за довіра Президенту.

3. Політична криза вибухнула восени 1993 р. 21 вересня Президент підписав указ, в якому оголосив про розпуск Зїзду народних депутатів і Верховної Ради, проведення у грудні виборів в нові органи державної влади та референдумі про нову Конституцію. Слідом за цим відкрито перейшов до лав опозиції віце-президент А.В. Руцкой, голова Верховної Ради Р. 1. Хасбулатов. Апогеєм конституційної кризи стали події 3-4 жовтня 1993 р., коли на вулицях відбулися збройні сутички Москви і пролилася кров.

Політичні процеси в 1993-1996 рр..

3. Настрої в суспільстві і вибори до Федерального зібрання. 12 грудня 1993 відбулися вибори в новий законодавчий орган Росії - двопалатне Федеральне Зібрання (верхня палата - Рада Федерації, нижня - Державна Дума). Вибори проходили по виборчих округах і по партійних списках.

Результати виборів свідчили про зростання невдоволення населення соціально-економічним становищем у країні, падінням рівня життя значних. Відчутною для людей стала проблема слабкості влада, її корумпованість, нездатність забезпечити громадську безпеку, зупинити злочинність і вирішити інші нагальні проблеми. Мав значення і зростання національно-патріотичної ідеї у товаристві. При цьому певна частину електорату залишалася на позиціях продовження ліберальних реформ. Чверть голосів виборців отримала ЛДПР на чолi з В. В. Жириновський, значну кількість голосів отримали представники КП РФ (лідер Г. А. Зюганов). 15% голосів було віддано за Вибір Росії на чолі з Є.Т. Гайдаром;

3. Прийняття нової Конституції.Ліквідація радянської політичної системи. 12 грудня 1993 в ході всенародного голосування було прийнято нову Конституцію Росії. Росія проголошувалася президентською республікою. Ліквідована система Рад на місцях, їх функції переходили до представників Президента. Новим органом законодавчої влади оголошувалося двопалатне Федеральні Збори.

Конституція суттєво зміцнила позиції Президента. Він ставав одночасно главою держави і главою уряду. Президент зосередив у своїх руках всю повноту виконавчої влади і наділявся істотними законодавчими повноваженнями (включаючи право розпуску Державної Думи у разі триразового відхилення нею кандидатури премєр-міністра).

У той же час так і не склалася єдина система владі на місцях. У ряді місць в управлінні практично не беруть участі представницькі органи. Керують мери, губернатори і т.д. Причому в більшості випадків це - виборні посади, хоча іноді йдеться про призначається зверху керівника. В окремих регіонах переважаючим є вплив представницьких виборних органів.

3. Вибори до Державної Думи другого скликання і президентські вибори. 17 грудня 1995 на виборах до Державної Думи з 43 виборчих блоків та обєднань 5%-ий барєр подолали чотири з них - КПРФ, ЛДПР, Яблуко, проурядова обєднання Наш дім - Росія (не пройшли 5%-го барєру фракція Жінки Росії, рух Вибір Росії та ін.) Відносна більшість в Держдумі комуністи отримали. Представник фракції Компартії РФ - Г. Селезньов став Головою Держдуми.

16 червня 1996 відбулися вибори Президента Росії. Відмовившись від підтримки дискредитував себе Жириновського, значна частина населення, незадоволена результатами реформ, віддала голоси комуністам. З 10 кандидатів у другий тур виборів пройшли Б.Н. Єльцин і Г. А. Зюганов. 3 липня відбувся другий тур президентських виборів, в ході якого перемогу здобув Б.Н. Єльцин (40% голосів).

Політичні процеси в 1996-1999 р. Другий термін перебування Б.Н. Єльцина на президентському посту збігся з досить складним періодом в історії нашої держави.

1. На 1998 припав пік соціального конфлікту в суспільстві: 9 квітня 1998 Загальна пройшла акція протесту, услід за чим послідували студентські хвилювання в Єкатеринбурзі, потім рейкова війна шахтарів, яка паралізувала роботу Північно-Західної залізниці (збиток склав 9,5 млн. рублів). Шахтарі, також як вчені, педагоги, студенти домагаються погашення заборгованості державою, регулярної виплати заробітної платні, підвищення життєвого рівня населення. Особливі побоювання викликають до суспільстві тенденція злиття влади і приватної власності (шляхом входження фінансистів і підприємців у вищі органи виконавчої влади), то є елементи олігархічного правління в Росії.

На цьому тлі відбувається помітна активізація радикалізму у всіх його проявах. Серед радикальних партій, які складну соціально-політичну обстановку в країні намагаються використовувати для посилення власних позицій, виділяються праворадикальні (націоналістичні - Російська національна єдність, партія російських націоналістів; націонал-патріотичні (ЛДПР); ліворадикальні - одна з яких КПРФ найбільша партія Росії 1.550 тис. осіб). КПРФ, ЛДПР як і використовують як своїх політичних гасел етнічний націоналізм, опору на уявлення про колективістської характер народу як засобі відродження величі держави. У ситуації, що склалася опозиція спрямовувала свої зусилля на усунення президента від влади (імпічмент) і формування уряду народної довіри.

2. Вибори до Державної думи третього скликання (19 грудня 1999 р.). Після складної політичної передвиборчої боротьби, що розгорнулася восени 1999 р., нового складу державної думи представлятимуть шість виборчих обєднань. Найбільшу кількість голосів отримала Комуністична партія РФ (24,22%). Це буде найчисельніша фракція у Думі, яка однак не має тепер опозиційної більшості. Слідом за комуністами йде проурядової блок Єдність (Ведмідь, лідер С. Ш. Шойгу (23,37%), далі - рух Отечество - Вся Росія на чолі з лідером - Є. М. Примаковим (12,64%) і Союз правих сил (лідер С. В. Кирієнко) (8,72%). 5%-ий барєр подолали також обєднання Яблуко (6,13%) і Блок Жириновського (6,08%). Головною сенсацією виборів стала перемога завдяки застосованим виборчих технологій міжрегіонального руху Єдність, створеної тільки в жовтні 1999 р. (тобто напередодні виборів), і слабкі результати обєднання Яблуко, що втратило третину голосів. Не пройшло в Державну думу обєднання Наш дім - Росія, яка отримала всього 1,2% (хоча його лідерів В. С. Чорномирдін і В. Рижков перемогли в одномандатних округах).

Політичний розвиток в 2000 р.

1. Відставка Б.Н. Єльцина. Діяльність в.о. президента РФ В.В. Путіна.

2. Президентські вибори березня 2000

Еволюція російської державності.

Після розпаду СРСР Росія з федеративної складової частини союзної держави перетворилася на самостійну федерацію (вона містить у собі 89 регіонів, 21 автономну республіку, 50 областей, 6 країв, 10 автономних округів, 2 міста федерального значення Москва і Петербург). Утворилося два рівні державної влади в РФ федеральний і субєктів Федерації.

1. Зміни соціального статусу республік. Перед керівництвом РФ встала пріоритетне завдання на основі федералізму, децентралізації управління будуватимуть російську державність. У 1991 р. автономні республіки у складі РРФСР заявили про свій суверенітет, автономні області оголосили себе суверенними республіками. Особливу роль у політичних колах держави набув ісламський чинник (20 млн. чоловік у Росії сповідують цю релігію). Татарстан, Башкортостан, Якутія спрямовували свої зусилля на вихід зі складу РФ. Керівництво Чеченської Республіки оголосило про розрив звязків з федеральними властями і взяло курс на збройне протистояння з центром в імя досягнення незалежності.

2. Розмежування повноважень субєктів федерації. З метою збереження державності в березні 1992 р. в Москві було підписано Федеративний договір, де обговорювалися повноваження субєктів федерації і позначалися кордону між ними. Вперше всі субєкти РФ одержали право не створення власних законів. У 1994 р. на особливих умовах до договору приєднався Татарстан. Чечня відмовилася від його підписання.

Одна з проблем для Російської Федерації забезпечення правового статусу національних меншостей. 1з цією метою 19 червня 1996 був прийнятий закон Про національно-культурної автономії, що регламентує права національних меншин, що не мають у межах РФ своїх державно-територіальних утворень. При уряді РФ створена Консультативна рада з захисту інтересів етнічних спільнот.

3.Федеральний центр і субєкти Російської Федерації. Різноманітність темпів і масштабів реформ, їх економічних і соціальних наслідків визначили регіональні відмінності в рівні виробництва, в матеріальному становищі населення, в демографічній ситуації. Серед регіонів виділяються найбільш привілейовані (Татарстан, Башкортостан, Саха (Якутія), які платять 1% у федеральний бюджет (всі інші 10%). Є також група високоприбуткових регіонів: Москва, Санкт-Петербург, Самарська, Московська, Свердловська області, Краснодарський край. Разом з тим є дотаційні та високодотаціонние регіони Калмикія, Дагестан, 1нгушетія, Тува, Адигея, Бурятський, Коряцький, Чукотський АТ та ін

Після розмежування повноважень і переходу до виборів губернаторів (1996р.) федеральний уряд змушений рахуватися з регіонального свідомості і посиленням місцевих економічних еліт, а також позначити проблеми економічного сепаратизму (невиконання федеральних законів і указів Президента, постанов уряду, приховування національних доходів і т.д. ). Ця ситуація вимагає ухвалення конституційних законів про зміцнення впливу Федерального центру в регіонах із метою збереження цілісності та безпеки російської державності.

4. Війна в Чечні. Після розпаду СРСР самої Росії став гарячою точкою Північний Кавказ. У грудні 1994 році з метою відновлення конституційного порядку в Чечні сюди були введені федеральні війська, що призвело до кровопролитної дворічної війні, яку вдалося завершити лише до осені 1996 р.

У жовтні в Харкові виготовили перший зразок була досягнута домовленість про проведення президентських виборів і про відкладанні на пять років питання про політичний статус Чеченської Республіки. Вибори відбулися 27 січня 1997 Президентом Чеченської республіки був обраний полковник А. Масхадов, який проголосив курс на національну незалежність Чечні. 12 травня 1997 був підписаний Договір про мир і принципи взаємин між Російською Федерацією і Чеченської Республіки 1чкерія.

Після закінчення війни в Чечні Росія зіткнулася з проблемою тероризму на Північному Кавказі, яка восени 1999 р. перетворилася на загальнонаціональну проблему. Бойовики з чеченських бандформувань після серії вибухів в Буйнахске, Москві, Волгодонську, почали політику залякування російської влади. В якості заходу у відповідь російський уряд на чолі з В.В. Путіним прийняло рішення використовувати в боротьбі з терористами силові методи. В результаті почалася друга чеченська війна. Заходи, зроблені Москвою викликали неоднозначну реакцію в світі. ВСТАВКА