Внутрішня політика Російської держави. Діяльність Тимчасового уряду

Тимчасовий уряд підтримували політична еліта, інтелігенція, підприємці, деяка частина робітничого класу і селянства, але воно не мало достатньо широкої соціальної опори на місцях. Не володіючи апаратом примусу, уряд не зміг встановити дієвий контроль над ситуацією в регіонах. Це положення зумовило характер внутрішньої політики Тимчасового уряду, що намагався розвязати ряд соціально-політичних і економічних завдань.

Встановлення демократичного суспільно-політичного порядку.

2.Підготовка скликання Установчих зборів. Майбутня доля Росії повинна була зважитися Установчими зборами. Завдання Тимчасового уряду зводилася формально лише до організації суспільно-політичних умов для виборів до Установчих зборів, яке повинно було прийняти рішення про новий державний устрій, створення нових постійних органів влади. Тимчасовий уряд, сформований аж ніяк не демократичним шляхом, не вправі було, на думку що входили в нього лібералів, перебрати на себе проведення докорінної перебудови Росії. Призначені на вересень вибори до Установчих зборів потім було перенесено через тривалі переговори з Радами про склад виборчої комісії і нездійсненною надії демократів провести вибори після політичної стабілізації в країні.

2. Соціально-політичний курс уряду був направлений на проведення демократичних перетворень і досягнення класового миру в країні. У декларації уряду від 3 березня і його зверненні до народові от 6 березня була оголошена програма діяльності на найближчі місяці: політичне амністія, скасування смертної кари, ліквідація станового ладу і всіх національних і релігійних обмежень. Було заборонено арешти без суду, скасована посада Синоду обер-прокурора і всі справи церкви передавалися в нове міністерство у справах сповідань.

У квітні були прийняті законодавчі акти, в яких реалізовувалися положення березневих декларацій: Про реєстрацію товариств, товариств і спілок, Про робітничі комітети, Про друку та ін

2. Перетворення в армії. 28 лютого 1917 був прийнятий наказ 1 Петроградської Ради, що поклав початок так званої демократизації армії. Згідно з ним проводилась чистка вищого командного складу руських військ, були скасовані військово-польові суди, вводився інститут комісарів уряду, які спостерігали за політичною лояльністю офіцерів.

Головним заходом стало створення в армії виборчих комітетів солдатів і матросів, які розпоряджалися готівковим зброєю, контролювали діяльність офіцерів і т.п. В умовах війни, поглиблюється внутрішньополітичної кризи у країні і радикалізації мас, подібні нововведення (наприклад, можливість солдатських комітетів обговорювати наказ офіцера і виносити рішення про необхідність його виконання) призвели до різкого падіння дисципліни в армії і боєздатності її частин.

Тимчасовий уряд встановив в цілому демократичний лад у країні, але при цьому деякі заходи призводили до підриву основ державності, ослаблення державної влади.

Була змінена вся система державної влада. Тимчасовий уряд направляв в регіони своїх губернських, повітових, волосних комісарів, під чиїм контролем діяли місцеві земські органи та громадські комітети.

Одночасно ліквідували старі вищої органи державної влади. У травні-жовтні були розпущені Державна рада і Державна дума. Законодавчі акти приймалися безпосередніми розпорядженнями уряду. Виробленням державної політики займалися економічних, юридичних та ін наради.

У перші дні після революції був знищений репресивний апарат самодержавства: поліція, жандармерія, цензура. Для охорони громадського порядку в квітні почався створення міліції, виконавчого органу земств. Для розслідування дій вищих чиновників царського режиму була створена Надзвичайна комісія.

Реформа місцевого самоврядування. На всю Росію була поширена земств мережу, демократизувати виборча система їх. 15 квітня 1917 Тимчасовим урядом було прийнято Положення про вибори в нові органи місцевого самоврядування, згідно з яким проголошувалося загальне і рівне виборче право для російських громадян, включаючи жінок, військовослужбовців та представників усіх національностей. У травні-червні 1917 р. була проведена реформа місцевого самоврядування. Новими органами місцевої влади стали суспільні виконавчі комітети (або комітети суспільної безпеки), що були обєднаннями коаліційної типу.

Створювалися волосні земства, що замінили в травні усі інші волосні органи влади, і районні міські думи.

Аграрна політика. 19 березня Тимчасовий уряд у спеціальній декларації оголосило про початок підготовки аграрної реформи. Тимчасовий уряд провів націоналізацію земель, які належали до царської родини. У квітні почали створюватися губернські, повітові і волосні земельні комітети, які займалися врегулюванням земельних спорів та переписом земель напередодні аграрної реформи. На початку травня пройшла 1-а сесія голови земельного комітету (за участю представників Всеросійських рад селянських і робітничих депутатів), якому було доручено готувати земельну реформу, остаточний проект якої повинно було прийняти Установчі збори. На всіх рівнях створювалися комітети з постачання (розподілом зерна).

Селянство ж на громадських сходах створювало власні комітети, які привласнювали необроблювані землі (без виплати компенсацій), захоплювали реманент та худобу поміщиків, самі встановлювали порядок використання випасів. З березня по червень 1917 р. було зареєстровано зростання правопорушень у селі, що включали злодійство, вирубки лісу, погроми.

Рішення робочого питання. Тут Тимчасовий Уряд, прагнучи до примирення праці і капіталу, діяло з найбільшим розмахом. 12 квітня було видано закон про збори та спілки, який проголосив свободу професійних обєднань. На його основі працівники отримали право організацій на відновлення, заборонених в роки війни, створення нових демократій обєднань. У результаті на кінець 1917 р. у країні налічувалося понад 2 тис. профспілок на чолі із Всеросійським центральним радою професійних спілок (голова - меншовик В. П. Гриневич).

З тією ж метою в травні-серпні 1917 р. було створено Міністерство праці, трудові округу на чолі з комісарами та біржі праці, примирливі камери (за участю представників заводоуправлінь і робітників). У травні було створено Міністерство піклування, яке взяло на себе функції колишніх благодійних товариств. На приватних підприємствах та обєктах державної промисловості вводився робітничий контроль. 23 квітня уряд узаконив створення на підприємства фабрично-заводських комітетів. Було введено також державне страхування робітників, легалізовані страйку. В економічних умовах початку XX ст. робочим неможливо було досягти більшого в рамках демократичного режиму і панування приватної власності.

При цьому вводиться явочним шляхом 8-годинний робочий день не отримав законодавчого оформлення.

Національна політика. Законом від 20 березня скасовувалися всі вероісповедальние і національні обмежень, у тому числі у використанні національних мов.

В області національно-державного пристрою Тимчасовий уряд продовжувало відстоювати ідею єдиної і неподільної Росії. Виключення було зроблено лише щодо Польщі та Фінляндії: 17 березня 1917 р. у спеціальній декларації уряд оголосив про принципову згоду на створення в післявоєнному майбутньому незалежної Польщі (за умови військового та економічного союзу з Росією). Надалі уряд був змушений погодитися на широку автономію Фінляндії. Рівень автономії інших національних районів Росії повинно було вирішити Установчі збори.

У цій ситуації при слабкості центральної влади національний рух швидко розвивалося. 4 березня 1917 соціалістичні партії України створили Центральну Раду, яка 10 червня ухвалила документ з вимогою про надання Україні національно-територіальної автономії у складі Росії. У липні 1917 р. фінський сейм проголосив незалежність Фінляндії і оголосив себе вищою владою, що призвело до введення військ на її територію і розгону сейму.

Таким чином, і в національній політиці Тимчасового уряду головною залишалася непредрешенчества ідея, внаслідок питання про статус багатьох національно-територіальних утворень відкладався до Установчих зборів.

Економічна політика була спрямована на виконання двох завдань: постачання армії і вирішення продовольчої проблеми.

1. Методи та органи економічного управління. Методи, які обрали Тимчасовий уряд в умовах війни та дестабілізації господарства, що почався ще до лютого, полягали в обмеженні ринкового обміну та здійсненні активного втручання держави в управління економікою. При Тимчасовому уряді були засновані Продовольчий комітет, Міністерство харчів, Економічної ради та виконував роль міністерства економіки Головний економічний комітет (на чолі з С. М. Третьяковим) за участю представників профспілок.

2. У вирішенні продовольчого питання продовжилася дореволюційна політика розверстки. 25 березня 1917 був прийнятий закон про хлібну монополію, по якому в ладельцам оставлялся мінімум, необхідний для живлення, посіву, утримання худоби та птиці, а решті хліб повинен був здаватися місцевим продовольчим органам по твердих цінах.

3. Промисловість і торгівля. З ускладненням господарської ситуації та загостренням соціально-політичних суперечностей в країні військово-адміністративні компоненти економічної політики уряду посилювалися, хоча уряд зняв обмеження на підприємницьку діяльність. Одночасно була заснована державна монополія на купівлю та продаж шкір, палива, металовиробів. Уряд зробив невдалу спробу запровадити регулювання часткового виробництва, нормування цін і розподілу промислових товарів.

Подібним заходів протидіяли самі підприємці, але однією з основних причин невдач зявився нееквівалентний обмін між містом і селом: вартість товарів, отриманих Міністерством продовольства, в тому числі примусово, з села, дорівнювала у 1917 р. 7 млрд. рублів, а вартість промислових товарів, які були виділені для села - лише 2 млрд. руб.